— Так, пірнемо разом.
При світлі ліхтарика вони визначили, що глибина не більше двох метрів. Коли стрибнули, то опинилися в штольні з білого каменю. Лише там, де бомба пробила дірку, порода обвалилась і хлюпала під ногами рідкою грязюкою. Вони одразу вирішили, що йти по штольні в бік моря не має сенсу. Різкий спуск за дорогою неодмінно повинен був викликати обвал. Але обвалу не сталося, тому що за п'ять метрів од вирви штольня закінчувалася тупиком.
Вони йшли на повен зріст. Поряд. Ширина штольні дозволяла йти вільно. Вона досягала чотирьох-п'яти метрів. Користувалися одним ліхтариком. Чиркова. Ліхтарик старшини берегли. Спочатку силкувалися розглядати сліди. Та переконалися, що заняття це марне. Черепашник на дні штольні був сухий і твердий.
— Ось, значить, бомбосховище. Можна сказати, природне. Доповідну записку товаришеві Золотухіну складу неодмінно, — сказав старшина Туманов.
— Невже не зберігся план цих забутих штолень? — запитав Чирков.
— Точно, не зберігся. Вже нам би показали.
Метрів через п'ятнадцять штольня стала звужуватися, підніматися вгору. Та незабаром знову вирівнялась, і вони опинилися в залі, досить широкому й високому: у ньому змогли розташуватися три залізничних вагони.
Треба було прискорити огляд залу. Вирішили користуватись і другим ліхтариком. Незважаючи на те, що стіни мали вигляд сухих і чистих, повітря в залі відгонило вологістю, затхлістю. Жодних слідів перебування людини виявити не вдалося. Далі з залу виходило шість вузьких і низьких тунелів.
Чирков сказав:
— Шість тунелів — це забагато. Треба повертатися. Прислати сюди взвод солдатів. Прочесати цей лабіринт сумлінно й уважно.
Вони повернулися назад до штольні, яка привела їх сюди. Та в цей час у залі почувся підозрілий шум і хтось голосно чхнув.
Експерт підтверджує вбивство
У штаб гарнізону прийшов міліціонер. Вартовий зупинив його. Чоботи міліціонера були в жовтій глині, тому що ранок видався мокрий. І вітер гнав хмари, й сонце з'являлося на якісь хвилини, боязке, далеке.
— Куди? — запитав вартовий. Запитав недружелюбно, звисока.
— В особливий відділ.
— До кого?
— До полковника Каїрова.
— Почекай. Викличу чергового.
Вартовий натис кнопку. Вона була вправлена в стіну, тільки значно нижче, ніж кнопка двірного дзвінка.
З'явився підполковник з червоною пов'язкою на рукаві.
— У мене пакет в особливий відділ до полковника Каїрова, — сказав міліціонер.
— Ходімте, — запропонував черговий.
Коридор був погано освітлений і виглядав похмуро. Двері з кабінетів — праворуч і ліворуч. Лише далеко попереду, в самому кінці, вузьке вікно, заклеєне хрест-навхрест папером.
Біля одних дверей черговий зупиняється. Стукає. За дверима:
— Прошу… Заходьте.
— Товаришу полковник, — доповідає черговий, — до вас із міліції.
Кабінет зовсім маленький. Але вікно велике. Тому світла тут досхочу. І здається, ось-ось воно почне витікати, як вода з переповненої бочки.
— Спасибі, що провели, — каже Каїров.
— Дозвольте йти? — запитує черговий.
— Так, будь ласка.
— Товаришу полковник, вам пакет од майора Золотухіна. — Міліціонер кладе на стіл конверт, великий, але тонкий. Дістає з сумки потертий загальний зошит. Каже: — Тут треба розписатися.
Каїров розписується.
— Я піду, товаришу полковник.
— Так. Спасибі вам.
Міліціонер іде. Каїров розриває конверт. Виймає з нього складений навпіл аркуш паперу.
«Медичний висновок про смерть майора Сизова В. І.
Розтин трупа, проведений 19 квітня 1944 року, дає підстави припускати, що смерть наступила блискавично внаслідок сильного удару в потилицю великим, важким предметом з м'якою поверхнею (можливо, гайковим ключем, каменем, загорнутим у ганчірку). Травма грудної клітки, що послідувала, й порушення функції найважливіших органів: серця, легенів — могли теж привести до смерті в тому малоймовірному випадку, якщо удар у потилицю викликав лише знепритомнення.
Встановити точнішу картину смерті майже через місяць після неї немає можливості.
Наявність снотворних, а також отруюючих речовин в організмі не виявлено.
Експерт І. Павловський».
Каїров заховав аркуш у конверт. Останній рядок засмутив: «Наявність снотворних, а також отруюючих речовин в організмі не виявлено».
Йому все-таки здавалося, що Сизов сьорбнув з тієї фляжки, яку запропонував шоферу Дешину. Якщо ж вірити Дентину, якщо вірити, що він, приклавшись до фляжки, заснув або взагалі втратив свідомість, то…