А раптом Дешин бреше?
Каїров подзвонив начальнику гауптвахти:
— Здрастуйте! Каїров турбує. Приведіть в особливий відділ заарештованого Дешина.
З психікою в Дешина, очевидно, не все гаразд. Він не пізнає в полковнику того сантехніка, що приходив до нього в камеру ремонтувати батарею. Навряд чи він прикидається, грає. Не до гри людині, засудженої до смертної кари.
Дешин увесь у собі. Й погляд у нього безтямний. Страх в очах є, а смислу нема.
— Чому ви приховали, що вирушили в рейс чотирнадцятого березня в нетверезому стані? — запитав Каїров.
— Я не приховував, — в'яло відповів Дешин. — Мене ніхто про це не запитував. Спочатку в їдальні. Потім уже в гаражі…
— Скільки?
— Що?
— Скільки випили в їдальні?
— Відома річ… Півлітра.
— А в гаражі?
— Склянку.
— Хіба ви не розуміли, що скоюєте злочин?
— Зовсім ні, громадянине слідчий. Я о десятій годині ранку повернувся з рейсу. Ніч не спав. Мені належало відпочивати. А командир автороти відпочинок відмінив, уже коли я випив пляшку.
— Він не помітив, що ви п'яні?
— Від пляшки я не п'янію, — ображено відповів Дешин.
— Що було далі?
— Я розізлився і вирішив відпочити. Й пішов до куховарки, до жінки… Вона не те щоб мені обіцяла, але натяки робила. Я до неї прийшов, а вона мене прийняла неласкаво, тому що до неї з села тітка приїхала. Й заважала нам… Я посварився…
— Як прізвище цієї жінки?
— Не запитував. Клавою звати. Куховаркою вона в їдальні на вулиці Енергетиків працює.
— Гаразд. Розповідайте далі.
— Розстроєний прийшов я в гараж. І на півпляшки поміняв запасний балон шоферу Вітьці Орлову.
— Із фляжки, яку вам дав Сизов, багато випили?
— Не міряв. Вона залізна. Хіба побачиш?
— Зрозуміло… Ну а коли ви отямилися… виявили біду, то вирішили втікати?
— Вирішив.
— І звичайно, прихопили фляжку. Ночі холодні, в горах знадобиться.
— Ні, громадянине начальник, забув я про фляжку. Якби згадав, то взяв би її з собою. Але тоді вона не потрапила мені під руку.
— Куди ж поділася фляжка? — запитав Каїров.
— Вам видніше…
Зустріч у штольні
Різко повернувшись, Чирков підняв ліхтарик і нанизав темряву на промінець світла.
Жовте коло з нечіткими, ніби розмитими краями покотилося по білій черепашковій стіні, сковзнуло на долівку, спинилося.
— Собака! — засміявся старшина Туманов.
Дворняга світлої масті незлобно крутила писком, намагаючись ухилитися від сліпучого променя. Коротка шерсть її була промочена краплями дощу. Й краплі блищали звично, ніби на вулиці.
— Десь близько є вихід, — сказав капітан Чирков.
— Можливо, — погодився старшина. — Ну, песику, тож веди нас на свіже повітря.
Пес закрутив хвостом, шморгнув носом і знову чхнув.
— Повітря тут важке, — сказав старшина Туманов. — Навіть собаці не до вподоби.
Тільки-но він вимовив останні слова, як чхнув сам. Чирков теж відчув різкий лоскотливий запах, якого ще хвилину тому не було ні в штольні, ні в залі.
Піднявши ліхтарика, завдяки чому промінь видовжився, Чирков освітив далекий край залу, куди виходило шість тунелів. Білий дим канатом витягувався з крайнього лівого тунелю й розповзався по залу, наче туман.
— Димова шашка, — сказав Чирков, — Без протигазу тут робити нічого. Ходімо.
Вони прослизнули в горловину штольні й пришвидшили крок. Собака випередив чоловіків. Скиглячи й чхаючи, він біг попереду. Газ розповзався повільно й не переслідував їх.
Без пригод вони добралися до отвору біля трансформаторної будки. Першим виліз із штольні капітан Чирков, якого підсадив старшина. Потім Чирков витягнув собаку й за допомогою паска — старшину Туманова.
Голубі проблиски біля горизонту затягнула димчаста пелена. Вітер знову вибивав із хмар колючий і холодний дощ. День був похмурий, смутний.
— Старшина, — сказав Чирков, — зараз ми з тобою розійдемося. Ти на попутній машині в рибоколгосп «Чорноморський». Уточниш, коли втекла вчителька. Й чи втекла взагалі… А я візьму в гарнізоні солдатів з протигазами. Й ми прочешемо каменоломню наскрізь.
— Ясно, товаришу капітан.
Старшина вийшов на середину дороги, зупинив машину, що йшла назустріч. У кабіні, крім шофера, сиділо ще двоє солдатів.
Туманов сказав:
— Підкиньте до рибоколгоспу.
— Можна.
Старшина Туманов заліз у кузов. Він став обличчям уперед, поклавши руки на кабіну. Капітан Чирков бачив, як дощ стьобав старшину, великого й широкого…