— Восьмий рік… Якраз з весни тридцять шостого.
— Майора Сизова пам'ятаєте?
— Хіба забуду… Привітний хлопець був. Було, зайдеш у номер прибрати чи білизну поміняти, без п'ятірки не відпустить. І по десять карбованців давав.
— Друзів до нього багато ходило?
— Та хіба запам'ятаєш. Офіцери ходили. Цей ось… Солідний моряк. Що по продуктах… Прізвище забула. Як почну згадувати, все одно забуваю.
— Жінки навідували майора?
Старенька образилася — ніс її видовжився, і зморшки покотились униз:
— Бог з вами! Він такий добрий був, інтелігентного виховання. В Таню нашу закоханий…
— Може, згадаєте, коли бачили майора востаннє?
— І згадувати нічого. Бачила я його, можна сказати, перед самою смертю.
— Де? — з надією запитав Каїров.
— Навпроти лазні. На тротуарі вони з барабанщиком нашим, Жаном, розмовляли. А потім машина біля них зупинилася. Шофер щось запитав.
— Не чули, що говорив шофер?
— Ні. На чергування поспішала.
— О котрій годині це було?
— Близько дев'ятої вечора. До дев'ятої вечора мене начальник відпустив.
— Спасибі, — сказав Каїров.
А коли бабуся виходила, дав їй десять карбованців. Обличчя покоївки розпливлося, мов млинець на сковорідці. Завела вона:
— Дай вам бог могутнього здоров'я. І щоб прожити іще стільки. Й удруге стільки…
— Сьогодні танці будуть? — обірвав її Каїров.
— Після кіно.
— Зрозуміло.
Покоївка вийшла. Каїров подзвонив начальникові Будинку офіцерів.
— Добрий вечір. Це Каїров. У мене до вас запитання. Якщо хтось із музикантів джазу не виходить на роботу, ви про це знаєте?
— Звичайно, — відповів начальник Будинку офіцерів. — До речі, в цьому році такого випадку не було.
… Джаз — саксофоніст, барабанщик, акордеоніст, сурмач, скрипаль, піаніст — працював на авансцені. Круглий, мов сонце, барабан, оздоблений червоним перламутром, стояв трохи попереду, а праворуч і ліворуч шанобливо завмерли маленькі барабанчики. Блискучі, прямо-таки золоті тарілки салютували несамовитим дзвоном. І світло розсипалося від них бризками, веселими, безтурботними.
Барабанщик Жан сидів із гідністю, мов король на троні. Та на вустах його була зовсім не королівська посмішка — нелукава й приємна.
Танцювальні пари заповнювали зал. Стільці були присунуті до стіни, ті, що виявилися зайвими, винесені в фойє. Кілька морських офіцерів стояли неподалік од входу, очевидно, обговорюючи фільм. Один сказав:
— Вражає. Піски, пальми…
Інший заперечив:
— Порівняно з Сталінградом — елементарне учнівство.
— Африканська спека щось та означає.
— Спека, мороз… Усе це приправа. Важлива суть. Масштаби операції…
Пахло парфумами. Потом. Долівка, трохи нахилена до сцени, була вислана паркетом. Ковзати по ньому не складало труднощів, особливо вниз, до джазу. Каїров розраховував побачити тут Дорофєєву. Та жінок танцювало багато, переважно молодих.
В антракті Каїров підійшов до Жана. Сказав:
— Ви великий майстер своєї справи.
— Стараюся, — відповів Жан, розстібаючи комір сорочки.
— Мій приятель, на жаль, покійний, — Каїров зітхнув, — майор Сизов був великий поклонник джазу.
— Я знаю. Він часто приходив на танці.
— Отже, ви були знайомі? — зрадів Каїров.
— Жан! — покликав саксофоніст. — Ходімо в буфет! Нас пригощають пивом.
— Прийду, — відповів Жан, — через кілька хвилин.
Довкола розмовляли люди. Пересувалися, штовхалися. Каїров узяв Жана за лікоть і потягнув за лаштунки.
— Я вас ось про що хочу спитати, хлопче. Останні чотири місяці мені не довелося бачити Сизова. Скажіть, чи не помічали ви в ньому смутку, тривоги? Одне слово, тільки між нами, чи не міг мій друг накласти на себе руки?
— Не знаю. Я бачив Сизова того самого вечора, напередодні його загибелі. Він був веселий. Ми трохи побалакали.
— Про що?
— Так, про дрібниці.
Пропилені оксамитові завіси темно-бузкового кольору важко звисали зі стелі, відкидаючи широкі й густі тіні.
— Куди ви пішли чотирнадцятого березня, попрощавшись з Сизовим?
— Сюди, в Будинок офіцерів. У нас була робота.
— О котрій годині ви попрощалися?
— Десь близько дев'ятої.
— І пішли відразу в Будинок офіцерів?
— Так.
— А мені сказали, що чотирнадцятого березня ваш джаз до двадцять другої години десяти хвилин грав без барабанщика.
— Я спочатку зайшов у бібліотеку.
— Узяти книгу?
— Так. «Козаки» Льва Толстого.