Чоловік утомлено й невесело промовив:
— Нам сказали, що ви здаєте кімнату.
— Ніколи цього не робив, — відповів Сованков.
— Як же нам бути? — пригнічено запитала жінка. — В мене підкошуються ноги.
Сованков пожалів її. Чимсь вона нагадала йому покійну дружину.
— У будинку чотири кімнати, — сказав він. — Я живу сам. Будь ласка, вселяйтеся. Тільки постільну білизну періть і міняйте самі.
Так вони й поселилися в нього, ці люди з Ленінграда. Прожили чотири тижні. А в день від'їзду чоловік у брилі викликав Сованкова в сад. І тихо, щоб ніхто не почув, сказав: «Петре Євдокимовичу, знаєте, я кращий друг Фріца».
Підкосилися ноги в Сованкова. Наче човен, загойдався в очах білий світ. Опустивсь він на лаву. Захлинувся…
— Ви не хвилюйтеся, Петре Євдокимовичу. Нічого особливого від вас не вимагається. Живіть, як і жили. Дріб'язкова інформація. Тільки інформація. Раз у місяць надсилатимете листа на залишену мною адресу.
— Що я повинен писати?
— Те, що й раніше. Суттєві дрібнички. Які кораблі приходять у порт, які відходять. Що привозять, що відвозять. Характер продукції місцевих заводів. Станції призначення для вантажів.
— Я нічого про це не знаю.
— Розумію. Виявляйте ненастирливий інтерес. У міру можливостей.
— А якщо я відмовлюся? Тоді я був молодий, дурний…
— Не думаю, щоб вам удалося переконати в цьому органи НКВС.
Мовчав Сованков важко, пригнічено. Потім сказав:
— Довго ж ви не приходили. Звикся з думкою, що я нормальна людина.
— Чудово! Це краще, що може бути. Ми на вас дуже розраховували. Мені доручено передати вам велику суму грошей.
Це неправда, що гроші не пахнуть. Срібники за зраду пахнуть страшніше й огидніше, ніж найбрудніший смітник. І якщо Іуда не здатен використати їх для гульбища й ласолюбства, вони обтяжують його, як важка небезпечна ноша.
Нехай би «друзі Фріца» прийшли до Сованкова просто так… Легше було б на душі. Набагато легше.
Дві пачки купюр по сто карбованців у банківській упаковці він заховав на балці під дахом сарая. Ганчірка, в яку були загорнуті гроші, вкрилася шаром терпкої на запах пилюки. Й павук-хрестовик сплів над нею свою сіть, хитромудру, чіпку.
Сованков, вірячи в сни й прикмети, побачив у цьому лиху призвістку. Він не торкався ганчірки з грішми. Лише іноді дивився на неї сумно й скорботно, як на могилу.
Раз у місяць він акуратно відправляв листа, де гнітюче однаково повідомляв «племінникові» про стан здоров'я, про погоду, про види на врожай фруктів, винограду, овочів.
Між рядками старечих скарг і надій, написані невидимим чорнилом, до племінника йшли зведення: «У порт прибув сухогруз «Еллада» з партією марганцевої руди…», «У доках судноремонтного заводу перебуває три теплоходи загальною водотоннажністю…», «В аптеках міста четвертий тиждень немає в продажу бинтів і вати…».
Племінник м'яко дякував «дяді» за увагу. Цікавився системою роботи портових маяків, воїнськими перевозками, протихімічною пропагандою серед місцевого населення.
Потрібні зведення не завжди йшли в руки. Здобувати їх було клопітно, а часом і ризиковано. Спробуй, припустимо, дізнатися, яка кількість протигазів є в розпорядженні місцевих властей.
На подібні запитання він звичайно відповідав: «Дізнатися не можу, не по силах це мені, не по здібностях…»
Як мовиться, все геніальне просте. Й Сованкову нарешті спало на думку те, що могло спасти йому й місяць, і два, і рік тому. Він вирішив змінити місцепроживання. Поїхати в Середню Азію, прихопивши, зрозуміло, гроші «друзів Фріца». А там загубитися в глушині. За першої можливості дістати документи на нове прізвище. Й нехай тоді німецька розвідка шукає свого колишнього агента стільки, скільки їй завгодно!
Але поїхати раптом, отак одразу покинувши все, не можна було. Раптове зникнення привернуло б увагу карного розшуку. Там можуть подумати, що Сованкова хтось убив. Почнеться слідство й так далі. Крім усього іншого, існує складність з пропискою, з якою також не можна не рахуватися.
Отже, треба звільнитися з роботи, продати будинок, виписатися. Зробити все це необхідно без зайвого розголошення. Хто може поручитися, що в місті немає агентів, які доповідають про кожен крок Сованкова.
З роботою просто. Від посади відмовитися легко, мотивуючи віком і здоров'ям. Складніше з будинком. Без оголошення його не продаси.
Який би вихід із становища знайшов Сованков, гадати важко. Почалася війна.
Уже на четвертий день прийшла людина з паролем. Вона сказала: