— Усе готово, професоре. — Грек Андріадіс розмовляв по-російському зовсім чисто.
— Було щось серйозне?
— Не дуже, професоре. Механізм заіржавів. Довелося замінити пружину.
— А в годиннику ти не зможеш замінити пружину?
— У вас є запасна?
— Ні.
— Завжди треба мати запас.
— У мене немає запасу, Костю.
— Годинник давньої роботи, професоре. Такої пружини в Лазаревському не знайдеш.
— А не в Лазаревському?
— В Сочі?
— Або далі.
— Далі я тепер не ходжу.
— Раніше ходив?
— Замолоду… У Туреччину ходив, у Болгарію ходив…
— Ти багато бачив.
— Так, професоре.
— Я думаю, що ти все-таки контрабандист.
— Як вам завгодно, професоре.
— Ти не ображаєшся?
— Андріадіс не може ображатися на професора. Андріадіс добре пам'ятає, чим вам зобов'язаний.
— Гаразд, — Сковородников потер пальцями скроні, — приступай. Тільки без шуму. Вважаю, тебе зайве попереджувати, що ніхто, крім нас двох, не повинен знати про це.
— Я можу дати клятву! — Золота коронка вогником блиснула в роті грека.
— Я вірю тобі на слово.
— Спасибі, професоре.
— Ти зі всіма такий ввічливий?
— Ні, професоре.
— Чому?
— Люди мене бояться.
— І справедливо?
— Не знаю.
— Ти носиш із собою ножа?
— Тільки для самозахисту.
— Ну, з богом…
Андріадіс розуміюче кивнув. Ступив до дверей із веранди у вітальню. Однак Сковородников зупинив його:
— Там не вогко?
— Там сухо, професоре.
— Чому заіржавів механізм?
— Залізо. З ним завжди така катавасія.
— Ти мене не переконав.
Грек знизав плечима:
— Я не вмію переконувати. Я кажу, що думаю.
Сковородников перевів погляд з грека на кенара, який знову залився треллю і нарешті вивів п'яте коліно.
— Не забудь загорнути ящики в рогожу.
— Я все пам'ятаю, професоре.
13. У штабі 9-ї армії
Уборевич сухо кивнув до ад'ютанта. Повернув настільну лампу, оздоблену рожевим мармуром. І почав читати директиву, яку щойно принесли з апаратної.
«№ 1341/п 4 квітня 1920 р.
34-та дивізія передається в усіх відношеннях у підпорядкованість командарму-9, якому наказую негайно встановити з нею зв'язок, якщо на перший час не вдасться прямий, то через штарм 10. Лівому флангу 9-ї армії ставлю завдання стрімким наступом оволодіти районом Туапсе і не пізніше 12 квітня очистити від противника все Чорноморське узбережжя від Джубської до Гагри включно. Командарму-9 вислати у Джубську передовий оперпункт для забезпечення надійного зв'язку зі своїм лівим флангом.
Про отримання і зроблені розпорядження доповісти.
Командкавказ Тухачевський. Наштафронту Пугачов».
Викликавши ад'ютанта, Уборевич сказав:
— Запросіть Мірзо Івановича.
У Каїрова було землистого кольору обличчя. Очі, запалені від безсоння.
— Передислокацію частин дев'ятої дивізії на Таманський півострів, за нашими даними, завершено. Рибалки настроєні по-революційному, охоче дають транспортні засоби для десанту на Керченський півострів.
— Обстановка в Туапсе? — спитав Уборевич.
— Здійснюється евакуація військ морським транспортом…
— У напрямі Криму?
— Так.
— Цього якраз не можна допустити.
— Нами організовано кілька диверсійних актів у порту. Ми маємо точні цифри про персональний склад і техніку. На більше тепер важко розраховувати.
— Треба брати Туапсе! — рішуче сказав Уборевич.
За вікнами сипав дощ із градом. І небо було темне, наче пізно ввечері. Гримів далекий перекатистий грім. Вітер стукав кватиркою, гойдав штору.
— Отримано голубограму Перепілки. Вкорінення здійснено. Туапсинський гарнізон частково передислокується в селище Лазаревське.
— Хто буде підтримувати з нею зв'язок?
— Кравець. Та людина, яку я послав урятувати колекцію.
— Колекція — це добре, — чомусь сумно сказав Уборевич.