Телефон затих на кілька секунд і знову почав смикатися, трястися, лоскотати.
Вона сягнула рукою в кишеню. Вийняла апаратик. Хотіла вимкнути, але промахнулась і натисла кнопку відповіді.
— Катю! — трубка закричала із незрозумілим захватом. — Катрусю! Нарешті!
— Хто це? — Катя розгубилася.
— Відьма! — раділа слухавка. — Ірина! Вчора ми з вами зустрічалися!
Катя здригнулася:
— Звідки у вас номер мого…
— Висвітився ваш номер! — відьмин голос налився медом. — Катрусю, якщо вам треба допомогти — я допоможу безкоштовно. Хочете — поверну чоловіка, а хочете…
Частку секунди Ірина слухала короткі гудки.
— Дурна, — сказав демон з огидою. — У тебе фотографія! Яка їй дорога!
— Ага, — пробурмотіла Ірина.
Вона натисла на повтор, заздалегідь знаючи, що почує: «Телефон абонента вимкнений або перебуває поза зоною досяжності…»
Але Катя — диво! — знову відповіла.
— У мене ваша фотографія! — закричала Ірина, і голос її задзвенів, відбиваючись від стін кухні. — Ви загубили фотографію! Я під’їду, куди ви скажете, і віддам!
— Не треба, — збайдужіло відгукнувся в слухавці Катин голос. — Уже не треба.
— Катю! — заблагала Ірина. — Я можу допомогти! Чесне слово! Дозволь мені допомогти!
Пішла довга пауза. Катя не натискала відбій, і тиша тяглась, як остання ниточка надії.
Дівчина сиділа на автобусній зупинці згорбившись, засунувши руки в кишені куртки. Біля її ніг лежала собака на повідку — начебто лайка, з пухнастим білим хвостом. Ірина побачила її здалеку й квапливо звеліла таксистові триматися правіше.
Демон мовчки їхав на задньому сидінні. Таксист його не бачив; варто було Ірині вилізти з машини на зупинку — як демон опинився поруч, моментально й безшумно.
«Він існує в моїй свідомості, — приречено подумала Ірина. — Тільки я його бачу, тільки я його чую; я сама себе б’ю, і з даху, раптом що, стрибну теж сама…»
Бридкий холод продер між лопатками. Вона відкашлялася:
— Привіт, Катю. Все буде добре. Ми все зробимо, навіть не сумнівайся!
Дівчина відповіла їй похмурим, затуманеним поглядом. «Ой, гадство, — подумала Ірина. — Щось сталося… щось нове».
— Що вам треба? — глухо спитала дівчина.
Ірина сіла поруч. Витягла фото з сумки:
— На.
— Можете залишити собі, — дівчина говорила розмірено й байдужо.
Ірина подивилася на собаку; та лежала на брудному асфальті, притиснувшись до Катиних ніг, і насторожено дивилася на відьму. Демон стояв поруч, заклавши руки за спину; собака не звертала на нього уваги.
«Навіть собаки його не бачать», — подумала Ірина, і плечі її опустилися.
— Так не годиться, — сказала вона, звертаючись, зокрема, й до себе, борючись із легкодухістю. — Гарна собачка… Як звуть песика?
— Джина.
— У-у, гарна… Гарна собака, очі розумні… Так, сонечко, почнемо спочатку. Ти хочеш повернути чоловіка. Ти цього хочеш — ти його повернеш…
Катя відсунулася на лавці.
— Не називай її «сонечку», «кицю» або «зайчику», — півголосом сказав демон. — Невже важко здогадатися?
Ірина зціпила зуби. Не дивлячись на демона, знову звернулася до дівчини:
— Думаєш, мені це вперше? Та я й таким допомагала! Знаєш, скільки щасливих пар живуть, біди не знають, тому, що дехто до мене вчасно прийшов? Не знаєш…
Катя мовчала й дивилася вперед невидющим поглядом.
— Отже, свекруха померла, ви з чоловіком посварилися, тепер тобі треба…
— Мені від вас нічого не треба, — крізь зуби сказала Катя.
Ірина подивилася на фото у своїй руці. Звела очі:
— Тоді чому не йдеш?
Катя знизала плечима й підвелася. Відразу схопилася собака, замахала хвостом; демон саркастично гмикнув.
Ірина залишилася сидіти.
Катя, намотавши на руку повідець, підтягла собаку ближче до себе й покрокувала до переходу через вулицю; Ірина сиділа, закусивши губу.
— Дурна, — повідомив демон.
Вона ледь стрималася, щоб не крикнути йому заткнутися.
Катя зупинилася перед світлофором. Червоний, червоний, повз неї проповзають стада машин, реве й гуркоче вулиця…
Зелений.
Пішоходи, скільки їх було, покрокували по «зебрі». Катя підняла ногу — й поставила назад.
Озирнулася через плече.
Повернулася й пішла назад, до зупинки.
— Навчи вченого, — сказала Ірина зі стриманим торжеством.
Їй дуже хотілося брудно нагрубіянити демонові. Але вона боялася.