Офіціант приніс іще келих на таці. Ірина сьорбнула; в неї заплющувалися очі.
— Звір ти, — пробурмотіла вона сонно. — Цілу ніч мене мучив… Цілий день ганяв… Знущався… Ні жалю, ні співчуття…
— А в тебе, відьмо, було співчуття до приреченої дівчини?
— А чого її треба жаліти, а мене ні?
Демон похмуро посміхнувся.
— Я додому піду, — пробурмотіла Ірина.
— Підеш, коли я дозволю.
— А закурити можна?
— Ні! Ти покинула курити, запам’ятай!
Ірина допила третій келих. Знесилено відкинулась на спинку крісла:
— Хто ти такий узагалі? Як тебе звуть?
Демон мовчав.
— Хто знає ім’я демона, той має над ним владу, так? — Ірина була рада виявити поінформованість.
— Мене звуть Олег, — раптом сказав її співрозмовник.
Ірина на секунду протверезіла:
— Демон Олег?!
— Для тебе Олег Васильович, — відрізали з крісла навпроти.
Ірина помовчала.
— Ти б відпустив мене, Олегу, — сказала нарешті. — Що я тобі зробила?
Демон дивився повз неї — на Катю й Максима за дальнім столиком. Ірина повернула голову; Катя підвелася, щось сказала чоловікові, взяла сумочку з крісла, рушила в бік убиральні…
Максим узяв свій телефон, що лежав на краю стола.
Ірина повернула голову. Знову подивилася на демона — в очі. Увесь цей день вона уникала його погляду, і не дивно; тепер чи алкоголь, чи завершена справа додали їй відваги.
Очі в демона Олега були моторошні — жовті. З вертикальними зіницями.
— За любов, — Ірина підняла келих із залишками вина на дні. — Ти пити не можеш? Ти не їси, не спиш, так?
Демон мовчав.
— Розкажи мені про себе, — не відчуваючи опору, Ірина нахабніла. — Якщо вже ти в мене вселився, а не в когось іншого… Ми майже родичі, так?
Демон мовчав, але очей не відводив.
— Ти був людиною? Звідки ти взявся? Розкажи, мені ж цікаво…
Демон звів кутики губ.
— Добре, — Ірина зітхнула. — А чому ти вселився в мене? Хіба я щось можу? Чому не в міністра якого-небудь, не в мільйонера?.. Чому ти не вселився просто в Катю, якщо тобі так закортіло її врятувати?
Демон відкинувся на спинку крісла. Нарешті опустив очі:
— А ти сама як думаєш?
— Ніяк, — зізналася Ірина. — Я гадки не маю, чого ти до мене причепився.
— Ти відьма.
— Та яка я відьма, — Ірина зітхнула. — Я справжнісінька шарлатанка, кручу-верчу, шепчу-брешу…
— А ким ти мріяла стати в дитинстві? — раптом запитав демон. — Відьмою?
— Лікарем, — зізналася Ірина.
— Нащо?
Ірина задумалася.
— Нінащо. Просто так.
— Допомагати людям?
— Ну що ти за… — Ірина осіклась. — Яке там — «допомагати людям»? Мені б хто-небудь допоміг! Я все життя сама-самісінька, ні грішми підтримати нікому, ні блатом, ні добре слово сказати… Батько — алкоголік, мати — п’яниця! Ну, вступила я до медучилища, ну, покрутилася в поліклініці сестрою… Знаєш, які там зарплати? Кому я з такою зарплатою допоможу?!
Катя поправила перед дзеркалом макіяж. Усміхнулася; щасливе лице, бліде під тональним кремом, із заплаканими очима — заплаканими й веселими… Як багато може статися за один день. Крах і відродження. Кінець і початок.
Вона підморгнула своєму віддзеркаленню. Зараз вони разом поїдуть додому. їх зустріне Джина.
Вона засміялася.
З убиральні було два виходи; розтягуючи мить щастя, Катя пройшлася по маленькій критій оранжереї. Постояла біля акваріума з великими червоними рибами. Повільно повернулася до зали.
Тихенько грала музика. Макс сидів упівоберта, лицем до виходу з туалету, куди пішла Катя; не бачачи її, він розмовляв по телефону. Крізь тихий шум і ніжну музику до Каті спершу долинула інтонація — муркотання. М’який рокіт. Мед і вершки, шовк і оксамит, голос закоханого чоловіка.
А потім вона почула слова.
— Сонечку, — говорив комусь Макс, — сьогодні ніяк, я зайнятий. А завтра обов’язково. Люблю, люблю, моя пташко. На добраніч і до завтра.
— …Ти знаєш, що таке робота в цій поліклініці? За копійки? Ну й послала я все якнайдалі, пішла туди, де гроші… Тобто я думала, що там гроші… Як я прийшла, та фірма накрилася… Ой, нащо я це все розказую? Воно тобі треба? Ти про Катю турбуєшся, вона з просунутих, і почуття в неї просунуті: любов там, благородне почуття провини… Куди мені!
Ірина озирнулася.
Макс сидів, поклавши на край стола телефон, і в позі його було нетерпіння. Макс дивився на вхід до вбиральні; звідти вийшла одна дама, потім друга, але Каті не було.
— Де вона? — насторожено запитав демон.