— Окрім того, ми, тим самим, свідомо обманюватимемо засоби масової інформації, — втрутився інший голос.
Вістінґ припустив, що той голос належав шефові відділу інформації та комунікації.
Ініціативу знову взяла в свої руки поліцмейстерка.
— Дайте нам час на роздуми, — сказала вона. — Я вам зателефоную.
Розділ 8
Вістінґ не зводив погляду з червоної цятки на екрані, очікуючи, що та будь-якої миті може зрушити з місця.
— Пахне ще одним розслідуванням, — зітхнув він. — Внутрішнім…
— Усе було на твоїй відповідальності, — буркнув Стіллер.
Вістінґ зиркнув на нього. Йому зовсім не хотілося з’ясовувати, де й чия провина, проте він знав, що Стіллер має рацію. На управління його поліційного округу було покладено відповідальність за безпеку проведення слідчого експерименту. Конкретно — на Кіттіля Ґрама. Він підготував комплексний план операції, однак дозволу на використання зброї йому не дали.
— Я зовсім не маю наміру перекладати на когось провину, — вів далі Стіллер. — Лише натякаю, кого Спецвідділ візьме в лещата.
— Про це подумаємо, коли прийде час, — відповів Вістінґ. — Такого не мало трапитися. Від моменту, коли стало ясно, що Тома Керра виведуть поза стіни в’язниці, треба було взяти під контроль усі його зв’язки й розмови. Він нізащо не повинен був знати, на коли заплановано експеримент. Якби не знав, то й спланувати нічого не зміг би.
— Це важко було влаштувати, — заперечив Стіллер. — Ми мусили обрати день, зручний і для його адвоката.
— Треба було взяти на прослуховування усі розмови, перехоплювати всі листи — будь-яким шляхом завадити його зв’язку із зовнішнім світом.
— Ми так і вчинили, — запевнив Стіллер. — Але не могли прослуховувати його розмови з відвідувачами.
— Хто його провідував?
— Жінка, з якою він листувався, його брат і один із волонтерів Червоного Хреста.
— Жінка? — перепитав Вістінґ. — Закохана?
— Скидається на те, судячи з листів, — кивнув Стіллер. — Могла потайки передавати інформацію та інструкції з волі й на волю.
— Хто вона?
Уве Гідле взяв у руки теку.
— Луне Мельберґ, — сказав, не розгортаючи теки. — Сорок три роки. Мешкає в цокольному помешканні на Гокксюнні. Розлучена, вісімнадцятирічна донька, над якою не має опіки. Працює у продуктовій крамниці. До кримінальної відповідальності не притягалася.
— Скільки часу триває листування?
— Майже три роки.
— Зналися раніше?
— Ні.
— Коли востаннє його провідувала?
— Учора.
Вістінґ запустив руку у волосся, відчув під пальцями пісок.
— Йому повинні були відмовити у відвідуванні до проведення огляду місця злочину, — зауважив Вістінґ.
Стіллер знизав плечима, мовляв, легко бути мудрим заднім числом.
— Це не конче пов’язано з Іншим, — міркував далі Вістінґ. — Вона могла йому допомагати. Можливо, він давав їй вказівки, де роздобути зброю і ручну гранату, як натягнути розтяжку.
— Можливо, — погодився Стіллер і подав знак Уве Гідле.
Той змінив карту на моніторі.
— За нею ведеться стеження, — сказав Гідле.
На супутниковому фото Гокксюнна виднілися будинки — житловий квартал над річкою Драмменсельва. Цятка маркера червоніла посеред великої автостоянки.
— Зараз вона на роботі, — пояснив Гідле, збільшуючи зображення. — Крамниця мережі «Ківі». На її авті почеплений маячок. Воно припарковане на стоянці для автомобілів клієнтів.
— Крім того, за нею ведеться візуальне стеження, — додав Стіллер.
— Відколи? — поцікавився Вістінг.
— Від ранку.
— То вона могла побувати на півострові вчора або вночі й підготувати втечу?
— Теоретично — так, — підтвердив Стіллер. — Очікуємо відповіді від «Автопаса», де її авто перетинало адміністративні платні межі доріг.
— За братом і волонтером стеження теж ведеться?
Стіллер похитав головою, пояснив браком людських ресурсів.
— Ми визначили пріоритетним об’єктом Луне Мельберг. Нам здається, що вона найлегше піддається маніпуляціям. Її просто вмовити й переконати. Однак цілком імовірно, що Том Керр підтримував зв’язок на волі через відвідувачів свого співкамерника чи навіть через наглядачів. Таке вже бувало раніше, а часу на планування він мав удосталь.
Знадвору долинув гуркіт великого авта. Хряснули дверцята. Почулися голосні команди. Фургон, у якому вони сиділи, не мав вікон, але відеокамери передавали на екран усе, що відбувалося зовні. Восьмеро поліцейських з Відділу надзвичайних ситуацій розвантажували спеціальне спорядження і перевдягалися.