-Як же це можливо,- не втрималася Глаша,- адже тобі зараз має бути за сотню років, а ти виглядаєш на сорок з хвостиком? -Ось тієї груші, що росте у мене в дворі приблизно триста років, а я її садив, коли вже був одруженим.Так що скільки мені років я і сам,чесно кажучи, не знаю, але думаю що багато.Та ти внучка не забивай дурним голову: скажи своєму чоловікові нехай заганяє машину у двір,- змінюючи тему сказав Леший.- А я піду поки на стіл накрию.Мабуть, зголодніли з дороги?
-Добрий день Лексей Владімич,- подав з машини голос, Глашин чоловік Петро Петрович.- У нас тут з собою продукти, та хороший столітній шустовский коньячок, так що прийміть у подарунок - вибачайте, чим багаті. -Оце діло, так діло,- зрадів Леший, - давненько я не пив такого коньяку. Якщо мене не підводить пам'ять останній раз це було у винних підвалах Смольного палацу, під час жовтневого перевороту більшовиків, коли я командував ротою юнкерів. Ех і лихий час був.Рубали ту червону наволоч, в громадянську війну, як сарану. Є за що згадати.А за подарунок решпект. Називай мене Лешим, мені так звичніше, а я тебе буду звати Петровичем - не образишся?
-Не ображуся.Але як ти Леший дізнався, як мене звуть? -Теж мені великий секрет. А хочеш я тобі розповім хто ти є і що тебе чекає в цьому житті?- усміхнувся Леший. -Ну за минуле я і сам знаю - це не цікаво, а за майбутнє слухати не хочу. -Що так? -Так жити буде не цікаво.А вмирати тим більше. -Як знаєш. Пішли тоді вечеряти,-запросив їх у хату Лісовик.- Откупорим твій подарунок, нюхом чую, що не катанка.
Після того як машина була загнана у двір, внесені в хату подарунки, гості увійшли в більшу кімнату, де на столі, з нагоди зустрічі і благополучного прибуття, був накритий вечерю. На столі стояли: каспійський оселедчик, свіжий хлібець, смажена картопля, копчена риба і копчений окіст, приготовані за особливим українським рецептом, червона і чорна икорка, варені і копчені ковбаси, кілька сортів кращого швейцарського сиру, шоколад і свіжі овочі, фрукти з саду і городу Лешего. Зі спиртного фірмова українська настоянка з перцем і прикраса столу, шустовский коньячок столітньої витримки. Загалом все було по скромному, але з вигадкою.
-Дорогі гості!- піднявши двухсотграммовый фужер з коньяком почав виголошувати свій тост Леший.- Я піднімаю цей келих за те, що Ви не забуваєте нас старих і свої коріння.За вас дорогі мої. -Я б із задоволенням підтримав твій тост, але на жаль не можу-виразка шлунка,-відповів Петрович. -Хто тобі таке сказав?- здивовано запитав Леший.- Плюнь тому лікарю в очі.У тебе остання стадія саркоми.Ну-ка роздягнися до пояса я подивлюся.
Не встиг Петрович, щось заперечити, як був роздягнений і покладений на кушетку. Леший промацав його живіт і щось нашіптуючи почав катати по ньому куряче яйце. Запанувала тиша.Крізь його бурмотіння були чутні окремі слова: Вовк ...в лісі... місяць... ведмідь...брати зійдуться... і далі не помітний, ледь чутний шепіт. Скінчивши вышептывать і викочувати, він відклав убік чорне яйце, витер зі свого чола піт і почав робити руками над животом недужого кругові паси. На очах здивованої, Глаші, посеред живота став рости горб.Лісовик захопив його двома долонями і силою смикнув.Почувся тріск роздертій шкіри. Хворий застогнав і знепритомнів.Побачивши що Лісовик тримає в руках кривавий згусток, схожий на клубок колючого дроту, Глаша почала втрачати свідомість. -Відставити падати в обморок,- несподівано скомандував Лешийі різко настав своєю п'ятою їй на великий палець ноги. Може від несподіваного крику чи від болю, але Глаша прийшла в себе. -Принеси з криниці холодної води, тільки швидко.Та дивись знову в непритомність не впади-попросив її Леший. -Вже не впаду.
Коли вона прибігла з водою, Леший вже прибравши з очей геть, кривавий згусток і поклавши на живіт хворого чисту білу ганчірку, нахилившись над нею щось знову шепотів, погладжуючи живіт руками.Взявши у неї кухоль з водою, він прибрав з живота ганчірку. Глаша чекала побачити величезну зяючу рану, але крім невеликої плями крові, більше нічого на животі не побачила. А коли Лісовик змив кров водою і протер живіт тряпицей, там взагалі нічого не залишилося.