Леший налив у склянку своєї настоянки і піднявши Петровичу голову, влив йому в рот. Петрович закашлявся і відкрив очі. -Що зі мною, де я?-откашлявшись запитав він. -Що зовсім нічого не пам'ятаєш?-здивувався Леший і підморгнувши Глаше додав.-Здоровий ти брат пити, не дивно, що ти звалився снопом, після того як ти уперіщив литрович коньяку. -Та ти що, я вже рік як в рот нічого не беру, виразка у мене. -Зараз перевіримо,-усміхнувся Леший і налив повний фужер скомандував,- пий усе залпом, до дна.
Підкоряючись його голосу Петрович випив до дна фужер, поставив його на стіл і задумався перевіряючи своє самопочуття.Мовчання тривало кілька хвилин, потім він з'їв цілий лимон, кусаючи його як яблуко і сказав: -Ще хочу. -Браво гусар,- засміявся Леший наливаючи йому другий фужер.-До речі Петрович розкажи нам: Де ти розжився таким коньячком? -Хто на що вчився. - випивши другий фужер, філософськи відповів Петрович, закушуючи коньяк копченої рибою. -Ну а все ж таки?
-Давно це було,- почав свою розповідь Петрович.- Дав мені батько вусатий за 58-ю статтею двадцять п'ять років таборів. За що дав тема окрема.Скажу тільки, що за справу.Зняли тоді з мене мою шинельку з погонами полковника і поїхав я у табір, на лісоповал, сосни хитати. І треба ж було так статися, що потрапив я в свої рідні пошехонские лісу під сільце Торхово. -Це те яке під Рибінським?- перебив оповідача Леший. -Точно, - те. - погодився Петрович, дуже уважно подивившись на Лешего.-Доводилося бувати?
Леший не відповідаючи на питання, занурений у свої спогади, лише знизав плечима. -Тоді я продовжу.-так і не дочекавшись відповіді повів свою розповідь далі Петрович.-Потрапив я значить в свої рідні місця, і не просто рідні а саме у свій колишній маєток - табір стояв якраз на нашій родовій землі. І ось я нащадок князів Дурново на старому подорванном меріна був змушений, за пайку валити і вивозити свій ліс. -А ліс-то добірний - щоглова сосна, подивишся на вершину сосни і шапка з голови падає.А поруч проходив Катерининський тракт?-знову перебив оповідача Леший, -Десь я тебе бачив,- насупився Петрович.- Недарма мені твоє обличчя здалося знайомим.Не хочеш підказати де? -Підкажу, потім. Розповідай далі.
-Так ось про тракті.Правильно ти сказав Леший, він проходив там. Коли ми підірвалися у втечу, щоб не заблукати, то йшли по лісі паралельно йому.Йшли, йшли, поки не натрапили на старий розграбований, видно ще за царя-батюшку обоз.Грошей там не було, одні скелети, та столитрові дубові бочки.Скелети ми прикопали, а одну бочку розкрили. В ній виявився коньяк і не звичайний, а напевно з самих царських льохів, бо як бочки були з орленними печатками.Цю бочку ми залишили на дорозі, а інші сховали. Місце відзначили карбами на деревах і ряд ям на дорозі викопали.Потім розділилися і кожен пішов своєю дорогою. Через багато років, будучи там проїздом згадав я за той випадок і заради інтересу розшукав те місце .Все виявилося на місці і бочки і золото.Видно одному мені судилося вижити. -Яке золото?- устряла в розмову Глаша.-Ти про золото нічого не казав. -Не казав? Мабудь випустив з виду. Не далеко від того місця в струмку, купаючись я натрапив на невеликий, але дуже важкий бочонок.Скільки мені коштували праці його викотити з струмка, не буду розповідати, скажу тільки, що коли я його порізав, там лежали щільно упаковані бруски золота.Видно обоз був не простий. -Схоже на те,- погодився Леший.- Цікава історія. Давайте відпочивати пізно вже, а то мені завтра вставати рано.
Ранок гості Лешего проспали.Коли вони прокинулися сонце вже котилося до вечора. Глаша знайшла на столі їжу і записку:"Обідайте, мене не чекайте. Години о восьмій вечіра приїжджайте на острів Хортицю до музею.Вас там чекатиме хлопчик.Він скаже, що робити далі." -Я боюся туди їхати,- прочитавши записку сказала Глаша своєму чоловікові.-Ти б бачив, що він робив вчора з тобою. -Що він зі мною робив я не знаю, але я сьогодні відчуваю себе на двадцять років молодше і в мене за багато років нічого не болить, крім голови з похмілля.Але це справа поправимо, зараз пообідаємо, опохмелимся і в шлях.Якщо ти не хочеш їхати силовати не буду.Але коли у тебе ще випаде такий шанс отримати молодість, якщо мене не підводить пам'ять сьогодні свято Івана Купала або я помиляюся?Та й ще одне: -А що роблять люди в цю ніч?
-Не помиляєшся,- відповіла Глаша. - А що роблять люди в Купальську ніч ? Спалюють ляльку (жертва богам за наступний урожай), стрибають через вогнище, очищаючись від гріхів, купаються, ворожать і... займаються любов'ю. В цей день це можна робити без подальших зобов'язань заміжжя. Принаймні того вимагають давні звичаї. Любов'ю бажано треба займатися у воді. Зрозуміло изъясняю? Що ти обираєш - може секс у воді або стрибки через вогнище? -Гаразд, пішли обідати.Треба все зважити, чи варто молодість такого ризику.-задумався і Петрович. -Не бійся Петро Петрович, поїдемо ми з тобою на Острів Хортицю, куди нам діватися з підводного човна, та ще й з перебитими ногами. Я хоч і стерва, але завжди тримаю своє слово.Тільки ти вже сильно не опохмеляйся.Добре? -Не знаю, не знаю.Мені начебто й так кайфово,- відповів Петрович наливаючи в свій фужер коньяк. -Кайфово йому.Заводь свій драндулет.Поїхали! -Біжу, біжу мила.