Вночі я пережив кілька неприємних хвилин. В темряві над брезентовим тентом «Єретика» раптом розлилося якесь таємниче світло. Я був подумав, що горить човен. Насправді ж виявилося, що світиться половина мого птаха, яку я поклав на тент. Фосфоричне сяйво було таким яскравим, що освітлювало навіть нижню частину вітрила. Видовище було моторошне і примарне.
28 жовтня сталася подія, яка могла призвести до надзвичайно серйозних наслідків. Спочатку я цього просто не зрозумів. У мене зламався браслет годинника, який автоматично заводився від рухів руки. Я приколов браслет булавкою до светра на грудях, впевнений, що годинник буде заводитися і так. Але я дуже мало рухався в човні, і годинник незабаром зупинився. Коли ж я почав заводити його, було вже пізно. Тепер я не знав, де перебуває «Єретик», де захід, і, що найголовніше для мене, якого курсу треба точно держатися, щоб допливти до Антільських островів.
Цей випадок переконав мене, що жити тільки сьогоднішнім днем, роблячи лише те, що до вподоби, в моєму становищі не можна. Таке життя почало мені набридати. Я вирішив негайно скласти собі розпорядок дня.
Людина повинна сама розпоряджатися своїми вчинками, а не підкорятися обставинам.
Передусім, щоб позбавитися гнітючого почуття самотності в океані, я вирішив жити «по-селянському», тобто лягати спати й прокидатися разом із сонцем.
Ледве займається ранок, я встаю і збираю летючих риб. Вночі вони наштовхуються на вітрило і падають на тент. Уже на третій день подорожі і кожного дня аж до кінця плавання я збирав щоранку від п'яти до п'ятнадцяти летючих риб. З них дві найкращі я відкладаю на перший сніданок. Після цього близько години ловлю рибу, використовуючи летючих рибок як наживку. Здобич ділю на дві частини: одна піде на другий сніданок, друга — на обід. Можуть спитати, чому я дотримувався загальноприйнятих годин для прийому їжі. Навіщо було чекати полудня для сніданку і вечора для обіду, ніби все це відбувалося на землі? Просто я не вважав за потрібне вносити нові зміни в свій розклад і порушувати роботу шлунка, яка ускладнювалася зміною в харчуванні. Адже шлунок звик виділяти сік у певні години, щоб одразу перетравлювати їжу. Було б шкідливо давати йому додаткову роботу.
Після «промислового» вилову риби я систематично оглядаю свій човен. Найменше пошкодження може стати для мене фатальним. Досить обкладинці книги, дошці чи якомусь іншому твердому предмету кілька днів полежати на одному місці, щоб резина там почала протиратися. Ті, кому доведеться побачити «Єретик» у морському музеї Парижа, помітять, що, незважаючи на всі мої застережні заходи, правий поплавець, на який я спирався спиною, потерся. Після перших сорока восьми годин плавання я жахнувся, коли помітив, що на тому місці, де я спираюся спиною, облізла вся фарба. Треба було негайно щось прокласти між моєю спиною і гумою, щоб зменшити тертя, бо вслід за фарбою почне протиратися прошарок прогумованої матерії, і тоді прощавай, водо— і повітронепроникність «Єретика». З цього часу я почав вислухувати човен, прикладаючи вухо до різних місць поплавців, щоб визначити, чи немає десь тертя. Точнісінько так лікарі вислухують серце хворого, намагаючись почути підозрілі «шуми». Я теж, оглядаючи свій човен, шукав «шумів», які могли б стати для мене смертельними.
Туго накачані поплавці, наче легені, виразно передавали найменше шарудіння чи тертя. Ледве чутне шипіння одразу б попередило мене, що в якомусь місці виходить повітря. Крім цього, я вдавався ще й до таких заходів. Хоч би що трапилось, «Єретик» не міг випустити повітря відразу з усіх камер. Тому, лягаючи спати, я закривав клапани між ними, а вранці знову відкривав. Якби в одній з камер тиск зменшився, я почув би свист повітря в ту мить, коли воно почало б рівномірно розподілятися по всьому човну. Але, на щастя, все обійшлося добре.
Саме завдяки щоденному огляду, вислухуванню та обмацуванню човна я багато разів уникав катастрофи. Така пильність необхідна для всіх потерпілих на морі.
Після огляду я півгодини роблю гімнастичні вправи, щоб зберегти силу м'язів і гнучкість рухів. Нарешті опускаю сітку й збираю дві чайні ложки планктону, який є надійним протицинготним засобом. На це я витрачаю десять-двадцять хвилин. Оскільки будь-яка сітка, кинута за борт, — це своєрідне гальмо, я опинився перед дилемою: або збирати планктону трохи і пливти швидко, або виловлювати його в потрібній кількості і майже не просуватися вперед. Тоді я вирішив вживати планктон тільки як ліки (вітамін С), бо риби було скільки завгодно.