Вже 21 день я не пив ні краплі прісної води, коли не брати до уваги риб'ячий сік. І все-таки почував себе нормально. Отже, потерпілі від аварії зможуть прожити без прісної води 20–21 день і навіть більше, бо я міг і далі додержуватися такого режиму. Але провидіння зглянулося на мене й позбавило необхідності пити цей нудотливий риб'ячий сік. Починаючи з цього дня і аж до кінця плавання я мав досить дощової води. Кілька разів, помітивши, що її запаси вичерпуються, я вже починав хвилюватися, але в потрібну хвилину дощ завжди їх поповнював.
Неодноразово я намагався змити сіль з свого одягу та «постелі». Але зробити цього не вдавалося. На жаль, до кінця плавання я змушений був залишатися «людиною солоної води», як кажуть полінезійці. Сіль, клята сіль просочила мене до кісток!
Того дня мені судилося пережити і радість і жах. Радість приніс красивий птах, якого в Англії звуть «white tailet Tropic bird», або дослівно «білохвіст тропічний», а у Франції — «солом'яний хвіст». Досі мені не зустрічалися такі птахи. Уявіть собі білу голубку з чорним дзьобом і чубчиком на кінчику хвоста. Надзвичайно вільно пташка користується цим чубчиком як рулем глибини. Побачивши птаха, я одразу ж схопив «Raft Воок» — книжку-довідник для потерпілих на морі. Там я прочитав, що зустріч з цією пташкою ще не свідчить про близькість землі. Цей птах невідомий у Старому Світі — отже, він міг прилетіти тільки з американського континенту, що було доброю прикметою. Вперше я переконався, що зустрів птаха, який прилетів із тієї землі, до якої я прямую.
Після полудня, о другій годині, я пережив невимовний жах. У цей час я спокійно читав Есхіла, коли раптом сильний поштовх зрушив моє рульове весло. «Мабуть, знову клята акула», подумав я і обернувся. Але те, що я побачив, примусило мене пополотніти: страшна, величезна риба-меч пливла за кормою «Єретика». Вона була метрів шість завдовжки. Риба була страшенно люта. Кружляючи навколо човна, вона зачепила руль, і спинний плавець її грізно настовбурчився.
Важко було недооцінити такого грізного супротивника. Я добре розумів, що, коли тільки пораню рибу-меч, вона відпливе якнайдалі, розвернеться, і тоді кінець «Єретику»! Поспіхом хапаю стрілу, пробую зарядити підводну рушницю, але один необережний рух — і стріла зникає за бортом. Це остання. Тепер я зовсім беззбройний. Тоді я швидко прив'язую до підводної рушниці свій кишеньковий ніж — багнет готовий. Хоч дорого продам своє життя, коли риба нападе на мене.
В такому нервовому напруженні я провів 12 годин. Вже стало темно, а я все стежив за рибою. Я бачив, як непроханий гість залишав за собою фосфоруючий слід на хвилях, і чув сплеск води, яку риба-меч розрізала спинним плавцем. Багато разів риба черкала спиною по дну човна, але, здавалося, вона сама чогось боїться. Жодного разу риба не насмілилась наблизитися спереду. Інколи, набираючи швидкість, вона зовсім уже наближалася до човна, але в останню мить різко звертала вбік. Так, вона боялася мене… і, мабуть, не менше, ніж я її.
Кожна жива істота має свої певні засоби захисту. І коли нападаючий не знає їх добре, це лякає його. Опівночі фосфоричний слід риби-меч зник. Проте всю ніч я вже не міг стулити очей.
Увечері 11 листопада я просто не знав, куди подітися від нудьги. Мабуть, винні в цьому хвилювання та втома. Вночі знову сипонув такий дощ, що я подумав: чи не забагато води після стількох страждань? У щоденнику з'являється запис:
«Було б справді парадоксально — потонути в прісній воді! Але саме це зі мною і станеться, якщо й далі періщитиме такий дощ. Я зібрав стільки води, що її вистачить на місяць. Ну й ллє! А океан реве, мов розлючений звір! Уранці визирнуло бліде сонце, але дощ іде, як і раніше».
Після кількох безсонних ночей я пересвідчився, що найголовніше — це виспатись як слід.
«Дві доби без сну, і ось наслідок — нудьга. Найменша неприємність не на жарт дратує мене.
В цьому районі тунців і риб-мечів аж кишить. Вони вистрибують з води довкола. Ну нехай уже тунці і птахи — не біда, але риба-меч! Це створіння мені не до вподоби. Човен зараз пливе непогано, але я волів би припливти на п'ять чи шість днів пізніше, аби тільки хоч трохи заспокоїтись і відпочити. Ніщо так не впливає на настрій, як похмурі холодні хвилі розбурханого океану».