Вона згадала про агенцію моделей. Чи знали вони, чого треба було арабові, — а коли про це заходила мова, Марія здебільшого вдавала з себе наївницю, — чи справді думали, що він зможе дати їй роботу у своїй країні?
Хай там як воно було, а Марія почувала себе менш самотньою того сірого ранку в Женеві, з температурою, близькою до нуля, Женеві, в якій курди вийшли на демонстрацію, трамваї прибували на кожну зупинку точно за розкладом, у вітринах крамниць розкладали коштовності, відчинялися двері банків, жебраки куняли, а швейцарці поспішали на роботу. Вона почувала себе менш самотньою, бо поруч із нею була інша жінка, мабуть, невидима для людей, які її проминали. Марія не помічала її присутності, але вона була тут.
Вона всміхнулася невидимій жінці, яка була з нею поруч і була схожа на Діву Марію, матір Ісуса. Жінка всміхнулася їй у відповідь і порадила бути обачною, бо все не так просто, як їй здається. Марія не надала ваги цій пораді, відповіла, що вона людина доросла, відповідальна за свої вчинки й не може повірити, що проти неї існує якась космічна змова. Сьогодні вона довідалася, що існують чоловіки, готові заплатити тисячу франків за одну ніч, за те, щоб на півгодини запхатися їй між ноги, і найближчими днями їй треба буде тільки вирішити, чи відразу взяти тисячу франків, які вона зараз має, купити квитка на літак і повернутися до міста, в якому вона народилася, чи затриматися тут іще натрохи й зібрати гроші на купівлю будиночка для батьків, гарний одяг і квитки до тих місць, які вона мріє колись побачити.
Невидима жінка, що була з нею поруч, знову стала наполягати, що не все так просто, як їй здається. Марія, хоч і була задоволена з цього несподіваного товариства, попросила, щоб та жінка не уривала її роздумів, вона й сама розуміє, що життя є набагато складнішим, ніж видається на перший погляд.
Вона знову стала аналізувати, цього разу з більшою ретельністю, можливість повернутися до Бразилії. Її шкільні подруги, які ніколи звідти не виїздили, відразу почнуть базікати, що її звільнили з роботи, що в неї ніколи не було хисту, аби стати зіркою міжнародної величини. Мати буде засмучена, бо вона ніколи не отримувала від неї обіцяних щомісячних грошей, — хоча Марія у своїх листах запевняла її, що на пошті їх просто крадуть. Батько дивитиметься на неї до кінця свого життя з отим виразом «я це знав», вона повернеться працювати в крамницю одягу й одружиться з її хазяїном, після того, як прилетіла сюди літаком, їла швейцарський сир у Швейцарії, вивчила французьку мову й ходила по снігу.
З іншого боку, тут існує змога заробляти по тисячі франків за одну випивку. Навряд чи це довго триватиме — зрештою, краса пролітає, як вітер, — проте навіть за один рік вона зможе зібрати таку суму грошей, яких їй вистачить на всі нагальні потреби, й повернутися у світ, цього разу сама диктуючи йому правила гри. Її єдиною конкретною проблемою було те, що вона не знала, що їй робити, з чого почати. Коли вона тільки вперше прийшла до свого кабаре, одна дівчина згадала про місце, яке називалося вулиця Берна, — до речі, то була одна з її перших фраз, ще до того, як вона показала їй, де поставити валізи.
Вона пішла до одного з тих великих панно, на яких були зображені різні квартали Женеви, — цього міста, такого приязного до туристів, міста, що не любило дивитися на пропащих, — і, щоб цього уникнути, на тих панелях були з одного боку оголошення, а з другого — мапи.
Там стояв якийсь чоловік, і вона запитала в нього, чи знає він, де вулиця Берна. Він подивився на неї з цікавістю й запитав, чи справді вона шукає саме цю вулицю, чи хоче знати, де починається дорога, яка веде до Берна, столиці Швейцарії.
— Ні, — відповіла Марія, — я запитую саме про вулицю, яка є в цьому місті.
Незнайомець подивився на неї згори вниз, переконаний, що її знімають на кінокамеру для однієї з тих телевізійних програм, які розвеселяють публіку тим, що показують, як кожен може виставити себе в безглуздому світлі. Марія постояла біля того панно п’ятнадцять хвилин (зрештою, Женева — місто невелике), і знайшла ту вулицю, яку шукала.
Невидима подруга, що мовчала, поки Марія роздивлялася мапу, тепер спробувала її остерегти: вона сказала, що тут ідеться навіть не про мораль, а про те, щоб ступити на дорогу, з якої нема вороття.