У кінцевому підсумку, після того як долався бар’єр першої або другої ночі, дівчата починали ставитися до цієї професії, як і всякої іншої, — адже й тут треба було тяжко трудитися, боротися проти конкуренції, докладати всіх зусиль, щоб утриматися на високому рівні якості, вкладатися в розпорядок денний, іноді трохи розслаблюватися, запитувати, як ходить вуличний транспорт, і відпочивати по неділях. Більша частина повій сповідували якусь віру й шанували свої культи, ходили на свої служби Божі, проказували свої молитви й зустрічалися зі своїм Богом.
Що ж до Марії, то вона з усіх сил боролася за те, щоб не втратити душу, на сторінках свого щоденника. На свій подив, вона відкрила, що один із кожних п’ятьох клієнтів приходив сюди не для того, щоб злягтися з жінкою, а щоб трохи поговорити. Вони оплачували тариф, готель, а коли вона починала роздягатися, казали, що в цьому нема потреби. Їм хотілося погомоніти про труднощі своєї роботи, про дружину, яка їх із кимось зраджує, про свою самотність, про те, що їм немає з ким відвести душу (вона добре знала цю ситуацію).
Спочатку їй здалося це дуже дивним. Аж поки одного дня, коли вона їхала до готелю з одним дуже поважним французом, який мав за обов’язок шукати таланти для високих адміністративних посад (він розповів їй про це з таким виглядом, ніби робив найцікавішу справу у світі), вона почула від свого клієнта такі слова:
— Ви знаєте, хто найсамотніша людина у світі? Це службовець, який робить успішну кар’єру, отримує високу платню, користується довірою тих, котрі перебувають вище й нижче за нього, має родину, з якою відбуває свята, дітей, що їм допомагає робити домашні уроки, і до якого одного дня приходить суб’єкт на зразок мене з такою пропозицією: «Ви хочете змінити роботу, щоб заробляти удвічі більше?»
Цей чоловік, який має все, щоб почувати себе шанованим і щасливим, умить перетворюється на найнещасливішого жителя нашої планети. А чому? Тому що йому нема з ким поговорити. Він намагається прийняти мою пропозицію і не може обговорити її з колегами по роботі, бо вони зроблять усе, щоб переконати його залишатися там, де він є. Він не може поговорити зі своєю дружиною, яка протягом багатьох років супроводжувала його по дорозі його переможної кар’єри, добре розуміється на заходах безпеки, але нічого не хоче знати про ризик. Він не може поговорити ні з ким і стоїть перед великим рішенням у своєму житті. Ви можете собі уявити, як почуває себе цей чоловік?
Ні, цей службовець не міг бути найсамотнішою людиною у світі, бо Марія знала людину ще самотнішу, ніж він: це — вона сама. Та навіть знаючи це, вона погодилася зі своїм клієнтом, сподіваючись на щедрі чайові, які й справді отримала. І відтоді, як вона вислухала цей монолог, вона зрозуміла, що їй треба знайти якийсь засіб допомагати своїм клієнтам скинути з пліч величезний тягар, який, мабуть, їх гнітив; це означало б поліпшення якості своїх послуг, а отже, і зайві гроші.
Коли вона зрозуміла, що скинути тягар із душі було набагато важливіше, аніж зняти напругу з тіла, вона знову почала ходити до бібліотеки. Стала просити книжки про проблеми подружнього життя, психологію, політику, й бібліотекарка дуже зраділа — адже дівчина, яку вона так уподобала, перестала думати про секс і тепер зосередилася на багато важливіших речах. Марія стала регулярно читати журнали, приділяючи особливу увагу завжди, коли мала змогу, сторінкам, де йшлося про економіку, позаяк більша частина її клієнтів були службовцями. Вона просила знайти їй книжки із самодопомоги — бо майже всі просили в неї якихось порад. Вона вивчала трактати про людські емоції, адже всі страждали — з тієї або тієї причини. Марія була повією респектабельною, не такою, як інші, й попрацювавши півроку, вона зібрала собі добірну, велику й вірну клієнтуру, внаслідок чого пробудила заздрість і ревнощі, але водночас і захват у своїх колежанок.
Що ж до сексу, то в цьому вона досі нічого особливого не винайшла: розтулити ноги, зажадати від партнера, щоб одягнув презерватив, трохи застогнати, щоб побільшити ймовірність отримання чайових (завдяки філіппінці Нії вона відкрила, що стогін міг принести їй щонайбільше півсотні франків), і прийняти душ після розслаблення, щоб вода трохи відмила і її душу. Ніяких варіацій. Жодних поцілунків — поцілунок для повії був священнішим, аніж будь-що інше. Нія навчила її, що поцілунок вона повинна берегти для свого єдиного у світі коханого, як у казці про Сплячу Красуню; поцілунок, який мав пробудити її зі сну й повернути у світ казки, в якому Швейцарія знову перетворювалася на країну шоколаду, корів та годинників.