Вона вирішила, що скаже «прощай» лише один раз, коли настане мить розлуки; вона не витримає, якщо при кожній зустрічі їй доведеться казати: «Скоро мене тут уже не буде». А поки що вона одурила своє серце й пройшлася по Женеві того ранку, як це робила часто: по цих вулицях, по пагорбу, по Дорозі на Сантьяго, перейшла через міст Монблан, зазирнула до барів, які мала звичай відвідувати. Дивилася, як літають меви над річкою, як торговці напинають та розбирають свої намети, як службовці виходять зі своїх контор і йдуть обідати, милувалася кольором і відчувала в роті смак яблук, які їла, прогулюючись, дивилася на літаки, що сідали десь за містом, на райдугу, що вигнулася над стовпом води, який здіймався над озером, на боязку й приховану веселість людей, що її проминали, зустрічала погляди жадання, погляди без ніякого виразу, просто погляди. Більше року вона прожила в невеличкому* місті, схожому на безліч інших маленьких міст світу, і, якби не його своєрідна архітектура та не безліч банківських вивісок, воно могло б стояти й десь у бразильській провінції. Тут був ярмарок. Був ринок. Домогосподарки торгувалися з продавцями. Тут були студенти, які рано повтікали з лекцій, можливо, збрехавши, що мають хвору матір або хворого батька, й тепер прогулювалися та цілувалися на берегах річки. Тут були люди, що почували себе як дома, й були люди, що почували себе чужинцями. Були газети, які публікували скандальну хроніку, й були респектабельні журнали для негоціантів, котрі, ніби змовившись, читали лише газети, де описувалися скандали.
Вона пішла до бібліотеки, щоб повернути книжку про управління фазендами. Вона не зрозуміла в ній нічого, але ця книжка нагадувала їй про ті моменти її життя, коли вона вже думала, що втратила контроль і над собою, і над своєю долею, забула про мету свого життя. Вона була її мовчазною подругою з жовтою палітуркою без малюнків, низкою графічних схем, але насамперед вона була її маяком у темні ночі недавніх тижнів.
Вона завжди снувала плани на майбутнє. І завжди теперішнє захоплювало її зненацька, сказала вона собі. Вона думала про те, як відкрила саму себе через незалежність, через розпач, через кохання, через біль — щоб потім зустрітися з коханням знову, — й була задоволена, що все закінчилося саме ним.
Найцікавішим з усього цього було те, що тоді, як декотрі з її колежанок по роботі говорили про чесноти та про екстаз, які вони знаходили в ліжку з певними чоловіками, вона ніколи не відкривала себе кращою або гіршою через секс. Вона так і не розв’язала свою проблему, так і не могла досягти оргазму під час проникнення в неї чоловічого члена й настільки вульгаризувала статевий акт, що вже навряд чи їй пощастить коли-небудь знайти в «обіймах плоті» — як називав це Ральф Гарт — той вогонь і ту радість, що їх вона там шукала.
А може (як вона мала звичай іноді думати) без кохання просто неможливо мати якусь втіху від розваг у ліжку, як запевняли матері, батьки й романтична література.
Бібліотекарка (і її єдина подруга, хоч вона й ніколи їй цього не казала), завжди серйозна, була в доброму гуморі. Марія прийшла до неї в час обіду, й вона запропонувала розділити з нею бутерброд. Марія подякувала й сказала, що вже пообідала.
— Ви щось дуже довго читали цю книжку.
— Я не зрозуміла в ній нічогісінько.
— А ви пам’ятаєте, що просили в мене одного разу?
Ні, вона не пам’ятала, та коли побачила лукаву усмішку на обличчі жінки, яка перед нею сиділа, то відразу здогадалася, про що йдеться. Секс.
— Ви знаєте, після того як ви прийшли й запитали про літературу на цю тему, я вирішила переглянути все, що ми в цьому плані маємо. Я знайшла небагато, а що ми повинні просвіщати нашу молодь, то вирішила дещо замовити. Молоді люди не повинні черпати ці відомості з найбрудніших джерел, від повій, наприклад.
Бібліотекарка показала на стосик книжок у одному з кутків — усі вони були акуратно обгорнуті в коричневий папір.
— Я ще не мала часу розкласифікувати їх, але скинула на них оком і вжахнулася від того, що там відкрила.
Марія легко могла уявити собі, що її там настрахало: чудернацькі пози, садомазохізм і все інше в такому дусі. Хотіла сказати їй, що повертається до нормальної праці (але вже забула, що сказала їй про те, де саме працює тут, чи то в банку, чи то в крамниці, — брехню завжди буває нелегко запам’ятати, — і тому визнала за ліпше промовчати).