Орієнтал, зі змовницьким виразом та з усмішкою на губах, відкрив щось подібне до ящичка для сигар. Мілан непомітно спостерігав здалеку, чи, бува, не йдеться про шприци або наркотики. Ні, то був якийсь дивний пристрій, — навіть сам орієнтал не знав, як він діє, — хоча, на перший погляд, нічого особливого в ньому не було.
— Схоже на якусь штуковину з минулого сторіччя, — сказала Марія.
— Її й справді виготовлено в минулому сторіччі, — погодився орієнтал, обурений недоречністю цієї репліки. — Цьому пристрою понад сто років, і можна купити цілий маєток за ті гроші, які він коштує.
Марія побачила там кілька клапанів, ручку, електричні дроти, кілька маленьких металевих контактів, батарейки. Це було схоже на внутрішню начинку старовинного радіоприймача, з якої стриміли дві дротини з невеличкими скляними паличками на кінцях, завбільшки з людський палець. Там не було нічого, що могло б коштувати великі гроші.
— Як воно працює?
Нії не сподобалося запитання Марії. Хоча вона довіряла бразилійці, люди змінюються дуже швидко, й вона могла накинути оком на її клієнта.
— Він мені вже пояснив. Це фіолетові палички.
Й, обернувшись до орієнтала, сказала, що приймає його запрошення, й вони можуть іти. Але той, здавалося, був у захваті від того, що його іграшка викликала такий інтерес.
— Десь близько 1900 року, коли на ринку з’явилися перші електричні батареї, традиційна медицина почала здійснювати досліди з електричним струмом, намагаючись з’ясувати, чи він не надається до лікування психічних захворювань або істерії. Його також застосовували для видалення вугрів та стимуляції життєспроможності шкіри. Ви бачите ці два контакти? Їх прилаштовували сюди — він показав собі на скроні — і батарея надсилала туди такий самий електричний розряд, від якого ми потерпаємо, коли повітря дуже сухе.
Цього явища ніколи не спостерігали в Бразилії, але у Швейцарії воно було цілком звичним. Марія відкрила це для себе одного дня, коли, відчинивши дверцята таксі, почула тріскіт, її пересмикнуло. Вона думала, що це якось було пов’язане з автомобілем, обурилася й не хотіла платити за проїзд, а шофер мало її не вдарив, обізвавши дурепою й невігласкою. Він мав рацію: машина тут була ні при чому, причиною того розряду стало надто сухе повітря. Переживши кілька таких струсів, Марія стала боятись доторкатися до металу, аж поки не купила в одному супермаркеті браслет, який розряджав електрику, що нагромаджувалася в її тілі.
Вона обернулася до орієнтала:
— Але ж це відчуття вкрай неприємне!
Нія усе з більшою нетерплячкою вислуховувала коментарі Марії. Щоб уникнути майбутніх конфліктів зі своєю єдиною можливою подругою, вона обняла клієнта за плечі, щоб не залишалося жодного сумніву в тому, кому він належить.
— Це залежить від того, куди його прикласти, — гучно засміявся орієнтал.
Він крутнув маленькою ручкою, і дві палички й справді набули фіолетового кольору. Швидким рухом він притулив їх до двох жінок. Почувся тріскіт, але розряд радше спричинив лоскіт, аніж біль.
Підійшов Мілан.
— Прошу вас, не застосовуйте цього тут.
Орієнтал знову поклав палички в коробку. Філіппінка скористалася з нагоди й сказала, що їм пора їхати до готелю. Орієнтал здавався трохи розчарованим, щойно прибула виявила більше інтересу до фіолетових паличок, аніж жінка, яку він запросив іти з ним спочатку. Він одяг свою куртку, заховав ящичок у шкіряну теку й сказав:
— Сьогодні ці іграшки почали виробляти знову, вони стали такою собі модою серед людей, що прагнуть до якоїсь особливої втіхи. Але прилад, який ви щойно бачили, можна знайти лише в рідкісних медичних колекціях, музейних або антикварних.
Мілан і Марія залишилися стояти, де були, не знаючи, що сказати.
— Ви вже це бачили?
— Такого зразка не бачив. Він і справді має коштувати цілий статок, але цей чоловік обіймає дуже високу посаду в одній нафтовій компанії. Я бачив інші такі прилади, сучасні.
— І як їх застосовують?
— Підключають до тіла і просять жінку, щоб крутила ручку. Розряд відбувається всередині.
— А чому вони не крутять ручку самі?
— Усе що завгодно в сексі можна робити самому. Але ліпше хай вони думають, що приємніше це робити в парі з жінкою, бо інакше мій бар розорився б, і вам довелося б працювати в овочевій крамниці. До речі, твій винятковий клієнт повідомив, що прийде сьогодні вночі. Будь ласка, відмовляй усім.
— Відмовлятиму всім. У тім числі і йому. Я прийшла лише попрощатися, бо йду звідси.
Мілан стійко витримав цей удар.
— Художник?
— Ні. «Копакабана». Існує межа, і я виразно усвідомила це сьогодні вранці, коли дивилася на отой годинник із квітів, неподалік від озера.