Ти дав обом світам дар життя, і зробив це за допомогою сили без домішки ненависті.
Заспокійливий легкий вітерець розвівав руде волосся Дженсен поки вона роздивлялася витіюватий символ «R» вигравіруваний на срібній ручці її ножа.
— Думаєш про свого брата? — Запитав Том, підійшовши до неї, і відриваючи її від спогадів.
Вона посміхнулася чоловікові і обняла його однією рукою.
— Так, але згадувала тільки хороше.
— Я теж сумую без лорда Рала.
Він витягнув свій власний ніж, щоб пильно подивитися на нього. Його ніж був двійником ножа Дженсен. На ньому був такий же витіюватий символ «R» Дому Ралів. Том провів кращу половину своєї молодості, як член спеціального загону, які служили таємно, щоб захищати лорда Рала. Саме цим він і заслужив право носити цей ніж.
Дженсен притулилася плечем до дверного каркаса.
— Здається, що як ти тільки-тільки знайшов гідну службу у лорда Рала, як тобі довелося залишити все це і піти сюди слідом за мною.
— Знаєш, — вимовив він, посміхаючись і вклав свій ніж назад у піхви, — Швидше можна сказати, що я почав нове життя з моєю новою дружиною.
Вона міцно обійняла руками чоловіка.
— Адже так і є, адже так? — Піддражнюючи запитала вона.
— А ще мені подобається моє нове прізвище, — додав він. — Я нарешті звик до нього. Знаєш, мені дуже спокійно з ним.
Коли вони одружилися, Том узяв її прізвище, Рал, з тим, щоб воно продовжилося в цьому новому світі. Мабуть, це був єдиний спосіб пристосуватися під обставини, що складалися в цьому новому житті.
Будь-яким іншим способом — це ім'я назавжди було б втрачено з пам'яті.
Дженсен дивувалася, як така незліченна кількість людей геть забули навіть те, звідки вони прибули, забули свій старий світ. Все було так, як і говорив Річард: заклинання Вогняного Ланцюга позбавило їх пам'яті, а ті проломи в пам'яті заповнювалися новими спогадами, новими повір'ями, про те, ким вони були.
З тих пір, як заклинання Вогняного Ланцюга та зараження в ньому, викликане впливом шимів на магію Збитку почало діяти, навіть від народження необдаровані продовжували втрачати ту нитку, що зв'язувала їх з минулим — вони забували ким вони колись були.
По більшій частині чари і магія стали не більше, ніж легендами. Чарівники і чаклунки взагалі втратили всяку значимість. Вони стали не більше, ніж об'єктом оповідань, що розповідались навколо похідних багать, щоб трохи лякати людей, або намагаючись викликати сміх. Дракони переходили в фольклор. У цьому світі не було ніяких драконів.
Будь-хто, хто був з магічним даром — зникав геть. Ця здатність вимирала, гасилася зараженням шимів. День за днем вони ставали все більше безсилими. У кінцевому рахунку, вони перетворилися в старих карг, які жили в болотистих місцях і більшість народу вважали їх божевільними.
Будь-який слід дару, який зміг вціліти, якщо він не згасав зовсім через зараження шимів, що потрапило разом з ними в цей світ, безумовно, рано чи пізно буде повністю усунутий нащадками Стовпів Творіння, необдарованих від народження. Це було питання кількох поколінь, перш ніж не залишиться жодного сліду дару у людства — власне саме цього й домагався колись Орден.
Кожного тепер хвилювали більш насущні і важливі проблеми. Їх життя тепер бул звернене на важку справу виживання, адже не було нікого, хто міг створити щось путнє. Люди забули, як робити речі, як створювати речі. Навіть те, що колись здавалося самою звичайною річчю, наприклад прийоми будівництва — загубилися. Ті люди, що потрапили сюди, ніколи не знали, як створювати — вони залежали від інших у відношенні будування і творіння. Були потрібні покоління, щоб в майбутньому перевинайти, перевідтворити їх знову і знову.
Ті люди Старого світу, які створювали і винаходили небудь, щоб полегшити життя кожного, а значить являлися об'єктом ненависті, зникли. Їх не стало, і нікому було допомогти робити життя кращим. Залишилися і жили зараз лише ті, що бездумно тягнули своє існування, і це було найкраще, що вони вміли робити.
Для більшості з них, живучих в такій темній епосі, хвороби і смерть стали постійними компаньйонами. Оскільки у них не залишилося нічого від того світу, звідки вони були вислані, вони зверталися до забобонів і похмурого фаталістичного сприйняття життєвих страждань, яке супроводжувалося відданістю їх вірі.