Коли вона дісталася до нього, і він м'яко обхопив своєю рукою її талію, притискуючи її до себе для поцілунку, інша частина світу, тисячі людей, без всяких сумнівів більшість з яких спостерігали за ними — просто зникли з її свідомості.
— Я люблю тебе, — шепнув він їй у вухо. — Ти найкрасивіша з усіх.
— Ну не знаю, лорд Рал, — вимовила вона з грайливою посмішкою, — Раптом ще знайдуться інші. Було б краще не робити таких поспішних висновків.
Річард відмітив, як Віктор Касселл посміхнувся вовчим оскалом і вітально гримнув кулаком у груди. Річард, посміхаючись ковалю, відповів нормальним привітанням двох чоловіків.
І тут Келен розгледіла Зедда. Вона кинулася і повесла у старого на шиї.
— Зедд!
— Та ти ж видавиш з мене життя, дівчинко!
Вона відступила, схопивши його за руки.
— Як же я щаслива, що ти приїхав!
Його усмішка була заразливою.
— Ні за що на світі не пропустив би цієї події, мила.
— Чи всім ти задоволений? Ти щось встиг перекусити?
— Я був би остаточно задоволений, якби Річард не позбавляв мене задоволення бачити таку красу хоча б деколи.
Річард скорчив гримасу.
— Зедд! Весь персонал кухарів розбігся, коли помітив тебе.
— Ну, якщо їм не до душі готувати, то їм і не місце серед кухарів.
Келен відчула, що хтось схопив її за руку.
— Рейчел! — Вона обняла дівчинку за плечі. — Як ти, як життя?
— Чудово! Зедд вчить мене малюванню. Ну, правда, поки не їсть.
Келен розсміялася.
— Тобі подобається жити в Башті Чарівників?
Рейчел засяяла.
— Це найбільше задоволення, що доводилося мені зустрічати. У мене є брати й сестри і друзі! І, звичайно, Чейз і Емма. Мені здається, Чейз просто обожнює бути хранителем Замку Чарівників.
— Можу посперечатися, що так воно і є, — підтвердив Річард.
— А коли-небудь, — додала Рейчел, — Ми зможемо рушити в Тамаранг, щоб оселитися в замку. Але Зедд говорить, що для цього мені належить пройти довгий шлях, щоб підготуватися до цього.
У Рейчел текла королівська кров, яка й була носієм здатності малювати заклинання в священних печерах. Формально, тепер Рейчел була Королевою Тамаранга. Коли-небудь вона стане Королевою і буде малювати чудові речі.
— Зедд, — звернулася Келен, — А ти бачив Еді?
— Ага. — Зедд загадково посміхнувся. — Фрідріх Гілдер зробив її щасливою. Якщо коли-небудь була жінка, яка знайшла своє щастя по-праву, то мені думається це саме Еді. На своє щастя, коли вона пустилося в подорож в Замок Чарівника, і коли Палац був ще під облогою — вона зіткнулася з Фрідріхом. Вони обидва, здавалося, були вбиті цим. Тепер, коли Ейдіндріл повністю повернувся до колишнього життя, у Фрідріха з'явилося стільки роботи з позолотою, що він просто не в змозі впоратися з нею. Мені насилу вдається умовити його хоч що-небудь зробити для Башти!
— А що з тобою? Ти сам як? — Запитала Келен.
Його брови зметнулися вгору.
— О, зі мною, безсумнівно, все буде добре, коли ви з Річардом приїдете погостювати на деякий час, — він тицьнув пальцем у Річарда. — Клянуся тобі, Річард, іноді у мене виникає таке відчуття, що ти пішов у підземний світ і живеш в Храмі Вітрів.
Річард направив на діда спокійний погляд.
— Храм Вітрів знаходиться не в підземному світі.
— Звичайно в ньому. Він був посланий туди під час…
— Я повернув його.
Зедд застиг.
— Що?
Річард кивнув, злегка посміхнувшись.
— Коли я спустився в підземний світ то перш ніж випустив міць Одена, я зробив кілька невеликих речей. Поки врата Одена були відкриті, я зміг повернути храм на своє місце, де він і повинен знаходитися — в цей світ. Він був розроблений, створений і побудований людською думкою. Всі предмети в ньому є творінням думки людської. Це належить людині. Я повернув його заради тих з нас, хто здатний цінувати таку геніальність.
Зедд все ще дивився на нього незмигно.
— Але це ж небезпечно.
— Я знаю. Я впевнився, що поки що ніхто, крім мене не зможе увійти. Я припустив, що, коли ти не будеш зайнятий, ми з тобою могли б відвідати його. Взагалі-то, це вельми чудове місце. У Небесному Залі кам'яна стеля походить на вікно, що показує небо по всій своїй поверхні. Це так красиво. Я хотів би бути тим, хто покаже тобі це місце, яке ніхто більше не бачив протягом трьох тисяч років.
У Зедда відвисла щелепа. Він підняв вгору палець.
— Річард, ти зробив що-небудь ще, поки врата Одена були відкриті?
Річард знизав плечима.
— Ще кілька речей.
— Наприклад?
— Ну, по-перше, я залагодив все так, щоб червоні плоди в Серединних Землях більше не були отруйні, як я і обіцяв тобі давним-давно, що зроблю це.