Збуджений натовп корсарів, що з'юрмилися на шканцях, схвальними вигуками підтримав його слова. Капітан Блад, перебігши поглядом по суворих рішучих обличчях піратів, ще раз подивився на Огла.
На кораблі повіяло грізним, бунтівливим духом, якого Блад ще не міг зрозуміти.
— Виходить, ти прийшов, щоб дати мені пораду, чи що? — спитав він Огла так само суворо.
— Авжеж, капітане, пораду. Ця дівчина, — і він показав на Арабеллу, — племінниця полковника Бішопа, губернатора Ямайки… Ми вимагаємо, щоб вона була заложницею нашої безпеки.
— Правильна, — ревнули хором прибічники Огла, і кілька окремих вигуків знизу підтримали це загальне схвалення.
Уява капітана Блада блискавично змалювала все, що могло статися, і в серце його закрався страх. Проте зовні він залишався спокійним і владним.
— Мені не ясно, як саме міс Бішоп може бути заложницею?
— Та це ж сам Господь послав її на наш корабель. Це ж просто чудо. Накажи лягти в дрейф і просигналити їм, щоб вислали до нас шлюп і на власні очі переконалися, що міс тут, на кораблі. Після цього попередь їх, що в тому разі, коли вони спробують затримати нас, ми спочатку повісимо її, а потім будемо битися. Можливо, це трохи остудить запал полковника Бішопа.
— А можливо, що й ні,— почувся у відповідь спокійний, але сповнений глуму голос Волверстона. І несподіваний спільник став поруч із капітаном. — Дехто з цих жовторотих пташенят може й справді повірити такій байці! — З цими нищівними словами він презирливо ткнув великим пальцем у натовп піратів, який дедалі зростав. — Але не повірять ті, хто мучився на Барбадосі і так само, як і я, добре знають, на що здатний полковник Бішоп. Якщо тобі, Огл, заманулося зіграти на добрих почуттях Бішопа, то ти ще більший дурень у всьому, крім того, що стосується гармат, ніж я думав. Ні, ми не ляжемо в дрейф, щоб нас зразу потопили. Коли б навіть наш корабель був навантажений самими тільки племінницями полковника Бішопа, то й тоді це не справило б ніякого враження на нього. Чому, спитаєш? Я тільки що говорив його світлості, що теж, як і ти, вважав, ніби поки в нас на борту Арабелла Бішоп, нам нічого боятися. Але ж цей падлюка-рабовласник заради рідної неньки не відмовиться від помсти. Якби ти не був йолопом, Огл, то мені не довелося б втлумачувати усе це в твою дурну макітру. Ми будемо битися, друзі…
— Битися? Як ми можемо битися, чоловіче? — вихором налетів на нього Огл, силкуючись розвіяти враження, яке справили на піратів переконливі слова старого вовка. — Може, ти й маєш рацію, а може, й ні. Ми мусимо спробувати. Це наш єдиний вихід…
Його слова потонули в хвилі збуджених вигуків — пірати вимагали дівчини. Але в цю мить, ще з більшою силою, ніж раніше, прогуркотів гарматний постріл зліва, і всі побачили, як далеко за правим бортом «Арабелли» зметнувся вгору фонтан збуреної ядром води.
— Вони вже в радіусі обстрілу наших гармат, — закричав Огл і, перехилившись через бильця, скомандував:
— Покласти руля!
Піт, що стояв поряд із стерновим, повернувся до збудженого каноніра.
— З яких це пір ти, Огл, став командувати тут, а не біля гармат? Я виконую тільки накази капітана!
— Цього разу ти виконаєш і мій або ж клянусь богом…
— Стій! — крикнув Блад, схопивши гармаша за руку. — У нас є кращий вихід.
Кинувши погляд через плече на кораблі, що невблаганно насувалися і були вже зовсім близько, він на мить затримав погляд на міс Бішоп та лорді Джуліані, які стояли за кілька кроків від нього. Блад помітив, що Арабелла, стривожена, бліда, з трохи розтуленими губами, не зводила з нього зажурених очей.
Напружено й гарячково обдумуючи ситуацію, Блад намагався уявити, що буде, коли він уб'є Огла і викличе цим бунт. Дехто неодмінно стане на його бік. Але більшість, і він щодо цього не сумнівався, виступить проти нього. Тоді вони доб'ються свого, і Арабелла так чи інакше загине. Навіть і в тому разі, коли Бішоп згодиться на їхні умови, вони затримають дівчину, щоб узяти за неї якнайбільший викуп, і, кінець кінцем, розправляться з нею.
Тимчасом Огл, ще більше розпалюючись, люто дивився в обличчя капітанові Бладу, що тримав його за руку, й горлав:
— Який же це кращий вихід? Ні, мене не заколисали слова Волверстона! У нас немає іншого виходу, крім того, якого я вимагаю. Я вже виклав єдиний наш шанс, і ми повинні використати його. Але капітан Блад не слухав Огла. Він зважував усі «за» і «проти». Для нього найкращим виходом був той, про який він уже говорив Волверстону. Та чи варто про це говорити зараз, коли люди, настроєні Оглом і охоплені панікою, навряд чи здатні логічно мислити? Він розумів одне: якщо вони й погодяться на те, щоб він здався, то від наміру зробити Арабеллу заложницею ніколи не відступляться, а добровільну здачу самого Блада використають, як додатковий козир у грі проти губернатора Ямайки.
— Це через неї ми потрапили в пастку! — невгавав Огл. — Через неї і через тебе! Ти рискував нашим життям заради того, щоб доставити її на Ямайку. Але ми не збираємося гинути, поки у нас є хоч маленький шанс…
Огл знову повернувся до стернового, і хоч Блад ще міцніше стис руку каноніра, той з прокляттям відвернувся від нього. І тут Блад зважився. Зволікати ніколи. Хоч рішення й мало привабливе, і навіть відразливе, а проте він мусить скористатися ним.
— Заждіть! — гукнув він. — У мене кращий вихід і надійніший! — Він перегнувся через поручні й наказав Піту:
— Покласти руля і просигналити, щоб вислали шлюпку. На кораблі враз запала глибока тиша, сповнена подиву
і тривоги — ніхто не розумів справжньої причини такої несподіваної поступки свого капітана. Але Піт, хоч він теж поділяв настрій своїх товаришів, враз скорився. Пролунала його команда, і після короткої паузи чоловік із двадцять піратів кинулися виконувати наказ.
Заскреготіли блоки, залопотіли на вітрі паруси. Капітан Блад обернувся і кивком голови покликав лорда Джуліана. Його світлість завагався, але все ж підійшов, здивований і недовірливий. Недовір'я його поділяла і міс Бішоп, яка, так само, як і Уейд та команда корабля, була приголомшена поступкою Блада. Правда, для цього в неї були зовсім інші причини.
Підійшовши з лордом Джуліаном до поручнів шкафуту, капітан Блад стисло розповів команді про мету приїзду лорда Джуліана в Карібське море і про ту пропозицію, яку йому вчора виклав лорд Уейд.
— Я відхилив цю пропозицію, вважаючи її образливою для мене. Ті з вас, хто потерпів від короля Якова, зрозуміють мене. Але зараз, у такій безвиході, коли на нас насідають переважаючі сили ворога, як тут каже Огл, я згоден наслідувати приклад Моргана — цебто піти на службу до короля і цим прикрити вас усіх.
На якусь мить усі заніміли, наче від грому й блискавки, а потім зчинилася справжня веремія. Більшість піратів зраділи з такого виходу, і радість ця була зрозумілою: люди, що збиралися помирати, раптом побачили можливість залишитися живими. Але чимало було й таких, що не склали остаточної думки, поки капітан Блад не дасть ясної відповіді на кілька запитань, головне з яких поставив Огл:
— А чи зважатиме Бішоп на королівський патент, коли ти його матимеш?
На ці слова відповів лорд Джуліан:
— Якщо він здумає знехтувати владою короля, то це йому так не минеться. Навіть коли б він і спробував виявити непокору, то офіцери ескадри ніколи його не підтримають.
— Так! — зауважив Огл. — Це правда.
Проте кілька піратів категорично повстали проти такого рішення. Серед них був і Волверстон.
— Краще гнити в пеклі, аніж служити королю! — несамовито ревнув старий вовк.
Але Блад заспокоїв його й однодумців.
— Хто з вас не бажає йти на королівську службу, зовсім не повинен іти за мною. Такого в наших умовах не передбачалося. Я йду тільки з тими, хто цього хоче. Не думайте, що я охоче зважився на такий крок. Як на мене, то я цілком поділяю думку Волверстона, але ж у нас з вами немає іншої можливості врятуватися од загибелі. Ніхто й пальцем не торкне тих, хто не забажає піти зі мною. Вони залишаться на волі. Тільки в такому разі я продам себе королю. Хай лорд Джуліан, представник міністра закордонних справ, скаже, чи погоджується він на такі умови.