— Ваша світлість, ви, здається, збиралися щось сказати? — спитав він з викликом, але чемно.
Та лорд Уейд на цей час уже цілком опанував себе, до нього повернулася його звичайна витримка, і він знову був схильний зайняти примирливу позицію. Розсміявшись, він знизав плечима.
— Слово честі, ми занадто розпалилися, — сказав він. — Та це й не дивно у такому проклятому кліматі. Можливо, що полковник Бішоп занадто незговірливий, а ви, сер, занадто гарячий. Я вже висловився від імені лорда Сендерленда, що згоден зачекати наслідків вашого експерименту.
Але лють Бішопа на цей час перейшла усякі межі, і тепер його не стримали б ніякі сили.
— Ви що, й справді збираєтесь чекати!? — проревів він. — Що ж, чекайте! А я не збираюся. В таких справах, з вашого дозволу, я можу розібратися краще. У всякому разі, я беру на себе сміливість діяти на свою відповідальність.
Лорд Джуліан не витримав боротьби. Він стомлено посміхнувся, знизав плечима і махнув рукою на знак того, що не має нічого проти. Але й це не заспокоїло губернатора.
— Оскільки вам видано патент, то формально у мене немає права вчинити над вами розправу за піратство, хоч ви на неї й заслуговуєте. Проте ви станете перед військово-польовим судом за ваші дії в історії з Волверстоном і за всі наслідки цих дій.
— Зрозуміло, — кивнув Блад. — Нарешті ми добралися до суті. Ви, як губернатор, будете головувати на цьому суді і нарешті матимете змогу звести давні рахунки, повісивши мене. Мало однак ви подбали про те, як це здійснити! — І, розсміявшись, він додав: — Praemonitus, praemupitus!
— Що це означає? — різко спитав лорд Джуліан.
— Мені здавалося, що ваша світлість людина освічена. Як бачите, Блад навмисне поводився якомога зухваліше.
— Мене цікавить не буквальний зміст цих слів, сер, — . промовив лорд Джуліан з холодною гідністю, — а те, що ви хочете сказати ними.
— Вгадайте самі, ваша світлість, — відповів Блад. — А я побажаю вам усього найкращого! — Він зробив широкий жест своїм капелюхом і галантно вклонився.
— Щоб ви не поспішали, — заявив Бішоп, — скажу вам, що капітан порту і комендант фортеці дістали всі необхідні вказівки. Ви не вийдете з порту, мій любий вішальнику. І будь я проклятий, коли не забезпечу вам вічної стоянки тут, на пірсі для покарань!
Пітер Блад насторожився, і його ясні блакитні очі впилися в брезкле обличчя ворога. Переклавши довгу тростину в ліву руку, праву він недбало заклав за вилогу свого камзола і рвучко обернувся до насупленого лорда Джуліана.
— Якщо мене не зраджує пам'ять, ваша світлість обіцяли мені недоторканність.
— Так, обіцяв, — відповів лорд Джуліан, — але своєю поведінкою ви не дозволяєте мені здійснити цю обіцянку. — Він підвівся. — Ви зробили мені послугу, капітане Блад, і я сподівався, що ми зможемо бути друзями. Та оскільки ви самі прагнете іншого… — Він знизав плечима і показав рукою на губернатора.
Блад закінчив за нього:
— Ви хотіли сказати, що у вас не вистачає мужності протистояти вимогам цього хвалька. — Зовні він був спокійний і навіть посміхався. — Добре. Як я вже сказав: praemonitus, praemunitus. В латині ви, здається, не дуже розбираєтесь, інакше ви б знали, що ці слова означають: хто попереджений, той озброєний.
— Попереджений? Ого! — Бішоп аж загарчав: — Попередження трохи запізнилось. Ви не вийдете з цього будинку! — Губернатор ступив крок до дверей. — Гей, хто там… — почав був він.
Та раптом з горла губернатора вилетів якийсь невиразний звук, він урвав мову на півслові і застиг на місці. Капітан Блад тримав у правій руці довгий пістолет, оздоблений золотом і сріблом. Чорне дуло його дивилося просто в лоб губернатора.
— Не тільки попереджений, але й заздалегідь озброєний, — сказав Блад. — Ні з місця, мілорде! А то може статися нещасний випадок. — І лорд Джуліан, що був кинувся до Бішопа на допомогу, застиг на місці.
Губернатор ледве тримався на тремтячих ногах. Щелепа його одвисла, обличчя сполотніло. А Пітер Блад своїм похмурим поглядом наганяв ще більший жах на полковника.
— Сам дивуюсь, чому б мені оце не пристрелити вас без зайвих розмов, губернаторе. І якщо я не роблю цього, то знову ж таки з тієї самої причини, що й тоді, коли одного разу подарував вам життя, хоч ви на нього не заслуговували. Вам, звичайно, причина ця не відома, та все одно, втішайтеся тим, що вона існує. Про одне хочу вас попередити, щоб ви не здумали зловжити моєю великодушністю, яка зараз перемістилася у вказівний палець моєї руки на гашетці цього пістолета. Вам хочеться мене повісити… Так, не приховую — це найгірше, що може статися зі мною, але раніше, — та ви й самі це добре розумієте, — я випущу з вас вашу нечестиву кров, збільшивши таким чином свій борг. — З цими словами Блад відкинув тростину і звільнив ліву руку. — Полковнику Бішоп, дайте мені будь ласка, вашу руку. Жвавіше, жвавіше, чоловіче, вашу руку!
Різкий тон, рішучий погляд і блиск пістолета примусив Бішопа покірно виконати наказ. Куди і поділась його набридлива балакучість. Він боявся навіть рота розкрити. Тимчасом капітан Блад лівою рукою взяв губернатора під руку, а праву із зброєю засунув за вилогу камзола.
— Хоч пістолета й не видно, але спрямований він вам у груди, і, слово честі, при найменшій провокації, від кого б вона не йшла, я вб'ю вас на місці. Майте це на увазі, лорде Джуліан. А ти, підлий лиходію, іди бадьоро й весело, наскільки це тобі вдасться, тримайся природно і невимушено, бо інакше побачиш чорні води Коціту.[64]
Так, рука в руку, вони пройшли через будинок і спустилися в сад, де Арабелла чекала повернення Пітера Блада.
Його останні слова спочатку збентежили її, а потім вона ясно уявила собі, що могло бути справжньою причиною смерті Левасера. Дівчина усвідомила, що зроблений нею висновок з однаковим успіхом можна застосувати й до історії врятування Бладом Мері Трейл. Коли чоловік заради якоїсь жінки рискує власним життям, то не так уже й важко зрозуміти мотиви, якими він при цьому керується. Але людей, які б наражали своє життя на небезпеку, не сподіваючись мати щось за це, небагато. Блад був одним з тих небагатьох, і він довів це, врятувавши Мері Трейл.
Так зникла всяка необхідність переконувати дівчину, що її ставлення до Блада було несправедливим. Їй пригадалися всі почуті нею від Блада слова, і ті, що вона випадково підслухала на борту корабля, названого її ім'ям, і ті, які він говорив, коли вона схвально зустріла його рішення прийняти королівський патент, і, нарешті, слова, сказані ним цього ранку, слова, що викликали у неї тільки обурення. Все це набрало нового значення в її свідомості, яка звільнилася нарешті від безпідставних підозр.
Ось чому вона вирішила дочекатися в саду повернення Блада, вибачитись і покласти край усім непорозумінням між ними. З яким нетерпінням дівчина виглядала його! Та виявилось, що муки її не скінчилися. Коли Блад, нарешті, вийшов, він був не сам, а з дядьком, і, що її особливо здивувало, вони мило між собою розмовляли. Як це не прикро, але розмову доводилося відкласти. Та коли б Арабелла тільки знала, на який довгий час ця розмова відкладається, її досада перейшла б у відчай.
Разом із своїм супутником Блад вийшов із саду, що аж п'янив своїми пахощами, і пройшов у внутрішній дворик форту. Комендант, маючи суворий наказ бути напоготові і тримати при собі кілька солдатів на випадок арешту Блада, був дуже здивований, коли побачив, що губернатор любенько собі прогулюється під руку з піратом, якого мали заарештувати. До того ж, коли вони проходили повз коменданта, Блад невимушено й весело про щось розповідав і сміявся.
Без будь-яких перешкод вони вийшли за ворота і підійшли до молу, де на них чекала шлюпка з «Арабелли». Все так само дружньо розмовляючи, вони сіли поряд на кормі і попливли до великого червоного корабля, де Джеремі Піт з нетерпінням чекав новин.
64
Коціт — у старогрецькій міфології одна з рік підземного царства, де нібито оселялися душі померлих.