— Що ви маєте на увазі, чорт забирай!? — Барон схопився з місця, подавшись усім тілом через стіл до Блада.
— Невже я неясно висловився? Можливо, я не досить вільно розмовляю по-французьки, але…
— О, ви володієте французькою мовою досить вільно, часом надто вільно, дозволю собі зауважити. А тепер послухайте мене, пане пірате. Я не з тих, з ким можна строїти дурня, в чому ви незабаром пересвідчитесь. Ви з вашими людьми перейшли на службу до короля Франції. Ви маєте звання капітана першого рангу і одержуєте за це платню, а ваші офіцери мають звання лейтенантів. Ці ранги накладають на вас не тільки обов'язки, які вам слід добре вивчити, а й покарання за невиконання цих обов'язків, що вам теж не зашкодить знати. Покарання ці бувають часом досить суворими. Найпершим обов'язком офіцера є покора. Звертаю на це вашу увагу. Ви не повинні тішити себе обманом, що ви мій союзник у намічених мною операціях. Усі ви — тільки мої підлеглі і не більше. В моїй особі ви бачите командира, який командує вами, а не компаньйона і рівню. Сподіваюсь, ви зрозуміли мене?
— О, звичайно, зрозумів! — розсміявся Блад. Конфлікт з бароном повернув Бладові його колишнє вміння володіти собою. І тільки одна думка псувала йому настрій — думка про те, що він був неголений. — Запевняю вас, генерале, що я нічого не забуваю. Я, наприклад, пам'ятаю, — чого не можна сказати про вас, — що умови нашої служби скріплені нашими підписами в договорі, а в ньому вказано, що ми одержуємо одну п'яту частку здобичі. Відмовляючись від цього зобов'язання, ви скасовуєте угоду, а разом з тим звільняєте нас від узятих зобов'язань і позбавляєте честі служити у військово-морському флоті під вашим командуванням.
При цих словах офіцери Блада вголос висловили своє схвалення.
Відчувши, що він зазнав поразки, Рівароль кинув на них гнівний погляд.
— Коли говорити одверто… — боязко почав де-Кюссі.
— Коли говорити одверто, мосьє, все це ваша робота! — накинувся на нього барон, зрадівши, що знайшовся, нарешті винний, на якому він може зігнати свою злість. — Вас слід покарати за це. Ви зганьбили королівську службу, ви поставили мене, представника його величності, в безглузде становище.
— Отже, ви не можете виділити нам обумовлену частку трофеїв? — спокійно перепитав Блад. — В такому разі немає ніякої потреби кричати на пана де-Кюссі або карати його. Він не винен, що на меншу частку ми не погоджувались. Оскільки ви сказали, що не можете дотриматись умови, ми йдемо від вас. Становище залишається таким, яким воно й мало бути, коли б пан де-Кюссі точно дотримувався ваших інструкцій. Ви по суті скасували наш договір, а тому, говорячи по честі, не можете претендувати на наші послуги, так само як і затримувати нас.
— Говорячи по честі, сер? Краще йшли б ви під три чорти з вашим зухвальством! Ви натякаєте, що я можу в якійсь мірі бути нечесним?
— Я ні на що не натякаю, і не будемо більше сперечатися, — кинув каштан Блад. — Слово за вами, генерале: скасовуєте ви угоду чи ні?
Барон сів.
— Я обдумаю це питання, — буркнув він сердито. — Про моє рішення вас повідомлять.
Капітан Блад підвівся. За ним підвелися і його офіцери.
— Честь маю попрощатися, пане бароне! — вклонився Блад і вийшов із своїм почтом, давши командуючому королівськими сухопутними і військово-морськими силами Франції в Америці можливість подумати.
Ви, звичайно, уявляєте, що після цього панові де-Кюссі довелося пережити кілька дуже неприємних хвилин. На нашу думку, йому слід навіть поспівчувати. Як осіння буря зриває пушинки з кульбаби, так гнів барона де-Рівароля розметав самовпевненість пана де-Кюссі. Командуючий королівськими арміями повівся з губернатором Гаїті як із хлопчиськом. А де-Кюссі захищався, хапаючись за ту ж таки точку зору, яку капітан Блад так чудово вже виклав баронові: якщо угоду з піратами не схвалено, то ніхто нікому не завдав ніяких збитків. Однак де-Рівароль погрозами і лайкою вибив і цю його зброю, примусивши губернатора замовкнути.
Від лайки барон перейшов до образ. Оскільки, на його думку, де-Кюссі довів свою нездатність займати пост губернатора Гаїті, то він вирішив сам виконувати обов'язки губернатора на час свого перебування на цьому острові. На підтвердження своїх слів він познімав з кораблів частину солдатів і встановив постійну охорону навколо замку де-Кюссі.
Такі дії барона одразу ж викликали непорозуміння. Коли вранці наступного дня на берег зійшов Волверстон у барвистій хусточці на голові, бо він взагалі любив одягатись у все яскраве, якийсь французький офіцер поглузував з нього. Незвичний до такого поводження, Волверстон у свою чергу висміяв офіцера. У відповідь офіцер перейшов до образ, але його відразу ж звалив важкий кулак велетня. Десь за годину про цей випадок дізнався де-Рівароль і наказав негайно ж заарештувати Волверстона і відправити під варту в замок.
А ще через годину, тільки-но барон і де-Кюссі сіли обідати, як негр-лакей доповів про прихід капітана Блада. Де-Рівароль роздратованим голосом погодився прийняти його. В кімнату увійшов елегантно одягнений джентльмен у чорному, гаптованому сріблом, камзолі. Його смагляве з правильними рисами обличчя було старанно поголене. На комір з тонких мережив спадали кучері чорного парика. У правій руці джентльмен тримав чорного крислатого капелюха з плюмажем з червоного страусового пір'я, а в лівій — тростину з чорного дерева. Підв'язки з пишними бантами з стрічок підтримували його шовкові панчохи. Чорні розетки на черевиках були майстерно оздоблені золотом.
Барон де-Рівароль не одразу впізнав Блада. Той здався зараз років на десять молодшим. Але гострі блакитні очі під рівними чорними бровами не можна було забути, вони доводили, що перед ним саме той, про кого щойно доповідали. Почуття власної гідності остаточно повернулося до Блада, і навіть зовнішністю він хотів підкреслити, що розмовлятиме з бароном як рівний з рівним.
— Я прийшов невчасно, — чемно вибачився Блад. — Шкодую, але моя справа не терпить зволікань. Йдеться, пане де-Кюссі, про капітана Волверстона, якого ви заарештували.
— Це зроблено за моїм наказом, — вихопився де-Рівароль.
— За вашим!? А я думав, що за наказом губернатора острова Гаїті — пана де-Кюссі.
— Поки я тут, шановний добродію, вища влада належить мені. Прошу взяти це до відома,
— От і добре. Але вам, очевидно, невідомо, що тут сталася помилка.
— Як ви сказали? Помилка?
— Так, помилка. Відверто кажучи, я вжив занадто пристойне слово. Але воно в якійсь мірі доцільне, бо позбавляє нас зайвих суперечок. Ваші люди, пане де-Рівароль, арештували не того, кого слід. Винен французький офіцер, який поводився нахабно і задирливо, а затримали Волверстона. Прошу негайно скасувати ваше розпорядження.
На яструбиному обличчі де-Рівароля виступили багряно-червоні плями, а його чорні очі аж на лоба полізли від обурення.
— Сер, ви… ви нахаба! І ваше нахабство нестерпне! — зарепетував він, затинаючись, хоч взагалі і вмів володіти собою.
— Ви даремно витрачаєте слова, пане бароне. Ми з вами у Новому Світі, і зветься він так не випадково. Тут усе нове для людини, що виросла серед забобонів Старого Світу. У вас, звичайно, ще не було часу зрозуміти всю його новизну, тому я й не звертаю уваги на образливі слова, які ви щойно тут виголошували. Однак справедливість залишається однаковим поняттям і в Новому Світі і в Старому Світі. В даному разі справедливість вимагає звільнення мого офіцера і покарання вашого. Я уклінно прошу вас задовольнити моє клопотання.
— Уклінно? — зневажливо пирхнув розгніваний барон.
— Саме так, генерале. Водночас я хочу нагадати вам, пане бароне, що в моєму розпорядженні вісімсот піратів, а у вас тільки п'ятсот солдатів. Пан де-Кюссі підтвердить, що один пірат у бою вартий трьох солдатів. Я цілком відвертий з вами, бароне, щоб не марнувати часу і не ображати один одного. Або ви негайно звільните капітана Волверстона, або ми будемо змушені звільнити його самі. Наслідки можуть бути жахливими, і це на вашому сумлінні, бароне. Ви тут найвища влада. Слово за вами.