— Капітан Блад! — вигукнув він. — Ви капітан Блад?
— Ну а хто ж іще, по-вашому?
Блад поставив своє запитання стомлено, байдуже, бо думав він геть про інше. «Серед моїх знайомих немає ані розбійників, ані піратів!» Ця жорстока фраза стоголосою луною відлунювала в його мозку.
Та лорд Джуліан не міг допустити, щоб на нього не звертали уваги. Однією рукою він схопив Блада за рукав, а другою показав на дона Міґеля, що, ввібравши голову, в плечі, спускався з палуби.
— Ви, капітане, справді не збираєтесь повісити цього мерзотника?
— А чому я маю вішати його?
— Тому що він заклятий пірат, і я можу довести це.
— Он як! — не втерпів Блад, і лорд Джуліан здивувався, побачивши, як раптом спохмурніло обличчя і згасли очі капітана Блада. — Я сам запеклий пірат, а тому поблажливий до людей мого сорту. Хай дон Мігель гуляє собі на волі.
Лорд Джуліан ахнув.
— І це після всього, що він накоїв? Після того як він потопив «Ройял Мері»? Після того, як він так жорстоко повівся зо мною... з нами? — не вгавав він.
— Я не перебуваю на службі Англії чи будь-якої іншої держави, сер. Мене не обходить те, що ганьбить її прапор.
Його світлість аж відсахнувся від того пекучого погляду, яким окинув його капітан Блад. Але гнів ірландця згас так само швидко, як і спалахнув, і вже стриманіше він додав:
— Буду вдячний, якщо ви проведете міс Бішоп на мій корабель. Прошу поквапитись — це корито ми зараз потопимо.
Він поволі повернувся, щоб піти, але лорд Джуліан затримав його і, приглушивши в собі почуття обурення, холодно процідив:
— Капітане Блад, ви остаточно розчарували мене. Я думав, що ви досягнете блискучої кар’єри!
— Забирайтесь під три чорти! — кинув Блад і, повернувшись на каблуках, пішов геть.
Розділ XX «Pозбійник і пірат»
У прохолодних сутінках, у золотавому світлі великого кормового ліхтаря, на пів’юті, де яскраво світилися три лампи, самотньо походжав капітан Блад. Довкола панувала тиша. Від ранкової битви не лишилося й сліду, палуби були начисто вимиті швабрами, і скрізь встановився заведений порядок.
Групка моряків, присівши навпочіпки навколо головного люка, сонно наспівувала якусь мирну мелодію. Спокійна краса тропічної ночі, мабуть, пом’якшила їхні зачерствілі серця. Зараз ці люди, несучи вахту на лівому борту, чекали, що ось-ось проб’є вісім склянок.
Капітан Блад не чув тієї пісні, він узагалі не чув нічого, крім луни від жорстоких слів.
Розбійник і пірат!
Як це не дивно, але ми, люди, маючи про деякі речі тверду і непохитну думку, раптом жахаємось, коли пересвідчимося, що ця наша думка абсолютно відповідає дійсності.
Коли три роки тому на острові Тортуга Блада тільки вмовляли стати на шлях шукача пригод, він ще тоді знав, якої думки буде про нього Арабелла Бішоп, якщо він погодиться. Тільки тверда віра в те, що вона для нього втрачена назавжди, остаточно зачерствила його душу і штовхнула на шлях авантюризму.
Блад не припускав навіть думки, що вони коли-небудь знову зустрінуться. Він був певен, що вони розлучилися назавжди. Однак, незважаючи на тверде переконання в тому, що його муки не могли викликати в дівчини навіть якогось натяку на жалість, він все ж таки весь час беріг у своєму серці її дорогий образ, хоч це й завдавало йому душевного болю. Думки про неї допомагали йому стримувати не тільки себе, але й тих, хто йшов за ним. Ніколи ще за всю історію корсарства пірати не знали такої суворої дисципліни і ніколи ще ними не керувала така залізна рука. Тим, хто плавав з капітаном Бладом, рішуче забороняли звичайні для піратів грабунки й насильства, а в угодах, які він укладав, спеціальним пунктом зазначалося, що в усьому вони беззастережно підкорятимуться своєму капітанові. І оскільки в походах йому завжди щастило, то він зумів запровадити нечувану досі серед корсарів дисципліну. А тим часом як кепкували б з нього пірати, якби він сказав їм, що все це робилося з поваги до дівчини, в яку він так сентиментально закохався! І що було б, якби вони довідались, що дівчина ця з презирством кинула йому: «Серед моїх знайомих немає ані розбійників, ані піратів!»
Розбійник і пірат!
Ці слова стискали серце, пекли душу, свердлили мозок!
Оскільки Блад був поганий психолог, він зовсім не розбирався в порухах жіночого серця, і тому навіть не задумався над тим, чому дівчина так образила його під час зустрічі, чому вона була такою роздратованою. Він не міг та й не хотів розбиратися в цих, здавалося б, природних питаннях. Інакше йому довелося б дійти висновку, що коли замість належної йому подяки за звільнення її з полону, вона кинула йому в лице зневагу, то це сталося виключно через те, що дівчина сама була чимсь ображена і ображена раніше, ніж потрібна була б подяка, і що образа ця була пов’язана з його діями за останній час. Коли б він подумав про все це, то неодмінно світлий промінь розітнув би темряву, що нависла над ним, і розвіяв би відчай, який охопив його. Хіба могло б так статися, якби він був байдужий їй, якби його дії якоюсь мірою не бентежили в її дівочої душі? Блад тоді зрозумів би, що тільки сильне почуття образи, а може, й горе, причиною якого був він, викликали в її серці таку бурю.
Тобто, так ви будете розмірковувати. Не так, проте, розсудив капітан Блад. Навіть більше того: в ту ніч він узагалі ні про що не думав. У його душі точилася боротьба між почуттям святого кохання, що всі ці роки зігрівало йому серце, і нападом нестримної ненависті, яку дівчина розбурхала в ньому тепер. Крайності сходяться і часто так зливаються, що їх важко розрізнити. А цього вечора кохання й ненависть сплелися в душі капітана в суцільний клубок незбагненної пристрасті.
Розбійник і пірат!
Ось за кого має вона його без будь-яких застережень, забувши, що його засудили так жорстоко й несправедливо. Арабелла нічого не знала про те безвихідне становище, в якому він опинився після втечі з острова Барбадос, і не цікавилась обставинами, через які він став авантюристом. Що їй до того, що він — пірат — поводився як джентльмен! У неї в серці не знайшлося й крихти співчуття до людини, яку вона колись поважала. Так, ані жалю, ані співчуття. Двома словами дівчина винесла йому остаточний вирок. У її очах він був лише розбійником і піратом. А хто ж тоді вона? Хто ті люди, в яких у серці немає ні жалю, ні співчуття?
Марно звертався Блад за порадою до зірок.
Добре ж! Як вона назвала його, таким він зараз і буде. Він доведе, що вона не помилилася. Відтепер він стане справжнім розбійником і піратом, буде таким же жорстоким і немилосердним, як і всі пірати. Він приборкає в собі всяку сентиментальність, покладе край цій смішній боротьбі з самим собою, він не бажає більше залишатись водночас у двох світах — бути піратом і джентльменом. Вона ясно показала, у якому світі його місце. Зараз він підтвердить, що вона не помилилась. Дівчина в нього на кораблі, у його владі, і він зробить з нею все, що захоче.
Блад схилився на поручні і, дивлячись униз на фосфоричні відблиски хвиль, тихо і зловісно засміявся. Але раптом обірвав свій сміх і здригнувся; замість сміху з горла вирвалося щось схоже на ридання. Схопившись рукою за голову, Блад відчув на скронях холодні краплини поту.
Тим часом Джуліан, який знав жіночу частину людства краще за капітана Блада, теж розгадував цієї ночі дивну загадку, над якою марно бився ватажок корсарів. Є підстави підозрювати, що зайнятися цим його світлість спонукало неусвідомлене почуття ревнощів. Поведінка міс Бішоп у час випробувань, через які їм випало пройти, змусила його нарешті визнати, що хоч дівчина й не має природженої грації, все ж вона може бути чарівною. Лорда Джуліана дуже цікавили колишні стосунки Арабелли з капітаном Бладом, і в його душу закрадався якийсь неспокій, що вперто підштовхував його тієї ночі якнайскоріше розібратися в цьому питанні.
Безбарвні, сонні очі його світлості, треба відзначити, могли помічати те, чого не бачили інші, а його розум не був позбавлений гостроти.
Лорд Вейд кляв себе за те, що досі не помічав дечого або принаймні не придивлявся до всього уважніше. Зараз він силкувався пов’язати бачене раніш із новішими спостереженнями останнього дня. Він, наприклад, помітив, що корабель капітана Блада носить ім’я міс Бішоп. Помітив він і незвичайні подробиці зустрічі капітана Блада з Арабеллою, і ті зміни, що сталися в кожному з них після цієї зустрічі.