Підійшовши з лордом Джуліаном до поручнів шкафуту, капітан Блад стисло розповів команді про мету приїзду лорда Джуліана в Карибське море і про ту пропозицію, яку йому вчора виклав лорд Вейд.
— Я відхилив цю пропозицію, вважаючи її образливою для мене. Ті з вас, хто зазнав від короля Якова, зрозуміють мене. Але зараз, у такій безвиході, коли на нас напосідають переважні сили ворога, як тут каже Оґл, я згоден наслідувати приклад Морґана — цебто піти на службу до короля і цим прикрити вас усіх.
На якусь мить усі заніміли, наче від грому й блискавки, а потім зчинилася справжня веремія. Більшість піратів зраділи з такого виходу, і радість ця була зрозумілою: люди, що збиралися помирати, раптом побачили можливість залишитися живими. Але чимало було й таких, що не склали остаточної думки, поки капітан Блад не дасть ясної відповіді на кілька запитань, головне з яких поставив Огл:
— А чи зважатиме Бішоп на королівський патент, коли ти його матимеш?
На ці слова відповів лорд Джуліан:
— Якщо він надумає знехтувати владою короля, то це йому так не минеться. Навіть коли б він і спробував виявити непокору, то офіцери ескадри ніколи його не підтримають.
— Так! — зауважив Оґл. — Це правда.
Проте кілька піратів категорично повстали проти такого рішення. Серед них був і Волверстон.
— Краще гнити в пеклі, аніж служити королю! — несамовито ревнув старий вовк.
Але Блад заспокоїв його й однодумців.
— Ті з вас, хто не бажає йти на королівську службу, не повинен іти за мною. Такого в наших умовах не передбачалося. Я йду тільки з тими, хто цього хоче. Не думайте, що я охоче зважився на такий крок. Як на мене, то я цілком поділяю думку Волверстона, але ж у нас із вами немає іншої можливості врятуватися від загибелі. Ніхто й пальцем не торкнеться тих, хто не забажає піти зі мною. Вони залишаться на волі. Тільки в такому разі я продам себе королю. Хай лорд Джуліан, представник міністра закордонних справ, скаже, чи пристає він на такі умови.
Вейд одразу ж погодився і мерщій подався у свою каюту за патентом, задоволений, що йому так добре вдалося виконати доручення уряду.
Тим часом боцман просигналив до кораблів ямайської ескадри, викликаючи шлюпку. Пірати на шкафуті з’юрмилися вздовж бортів, недовірливо і з острахом розглядаючи велетенські галіони, що підходили до «Арабелли».
Тільки-но Оґл залишив квартердек, Блад обернувся до міс Бішоп. Вона не зводила з нього сяйливих від захвату очей. Але, помітивши, що капітан раптом спохмурнів і насупився, і сама занепала духом. Дівчина зрозуміла, що його гнітить щойно ухвалене рішення, і, збентежена, несподівано торкнулася руки Блада:
— Ви вчинили правильно, сер, — похвалила вона його, — навіть і в тому разі, коли це суперечить вашому бажанню.
Блад сердито зиркнув на жінку, заради якої пішов на таку жертву, і тихо відповів:
— Я завдячую цим вам або думаю, що завдячую! — тихо сказав він.
Арабелла не зрозуміла його.
— Ви врятували мене від найстрашнішої небезпеки, — визнала вона і здригнулась від самої думки про можливі наслідки. — Але я не розумію, чому ви досі відхиляли пропозицію лорда Вейда. Адже це почесна служба.
— Служити королю Якову? — з глумом перепитав Блад.
— Англії, — поправила вона його з докором. — Країна — це все, сер, а суверен[21] — ніщо. Король Яків одійде, його місце посядуть інші, що теж відійдуть, а Англія залишиться, залишиться для того, щоб їй чесно служили її сини, незважаючи на їх злість до людей, які тимчасово стоять при владі.
Блада трохи здивували ці слова, але потім він посміхнувся.
— Проникливий і розумний захист, — схвалив він. — Вам треба було сказати про це команді. — І глузливо, але добродушно поцікавився: Чи не вважаєте ви, що така почесна служба допомогла б розбійникові й піратові спокутувати гріхи?
Дівчина потупила очі й відповіла уривчасто:
— Якщо він... хоче знати, то, можливо, ні, напевне... йому був винесений надто суворий присуд...
Блакитні очі Блада спалахнули, а твердо стиснуті уста посміхнулися:
— Ну... якщо ви так думаєте, — сказав він з якоюсь дивною пожадливістю в погляді променистих очей, — тоді, кінець кінцем, навіть служба королю Якову може видатись терпимою.
Дивлячись поза неї на море, Блад помітив, як від одного з великих кораблів, що важко погойдувалися на рейді милі за три від них, відчалила шлюпка. Капітан Блад враз став зібраним і зосередженим, відчувши нові сили й бадьорість, як це часом буває у хворого, що почав одужувати від тяжкої хвороби.
— Якщо ви спуститеся вниз, заберете служницю й свої речі, то ми зараз же відправимо вас на один із кораблів ескадри, — сказав він дівчині, показуючи на шлюпку.
Арабелла пішла, а Блад, покликавши Волверстона і, схилившись на поручні, почав разом із ним розглядати шлюпку, в якій сиділи дванадцять гребців і офіцер у червоному мундирі. Капітан навів на нього підзорну трубу.
— Це не Бішоп, — невпевнено зауважив Волверстон.
— Ні, — відповів Блад, складаючи трубу. — Не знаю, хто б це міг бути.
— Ага! — насмішкувато і гнівно вигукнув старий вовк. — Хоч полковника і бере нетерплячка, та все ж він, як видно, не поспішає прибути сюди власною персоною. Він уже побував у нас, тоді як ми влаштували йому холодний купіль. А в нього непогана пам’ять, і він визнав за краще послати свого заступника.
Цим заступником виявився Келверлей — енергійний, самовпевнений офіцер, який нещодавно прибув із Англії. З того, як він тримався, видно було, що полковник Бішоп старанно проінструктував офіцера, як слід поводитися з піратами. Вираз його обличчя, коли він ступив на шкафут «Арабелли», був зарозумілий, суворий і зневажливий.
Блад із королівським патентом у кишені стояв поруч із лордом Джуліаном і чекав на прибулого. Капітан Келверлей помітно збентежився, побачивши перед собою одразу двох чоловіків, зовсім не схожих на тих, яких він сподівався зустріти на піратському кораблі. Та це, однак, не перешкодило йому кинути лінивий зневажливий погляд на розлючену орду напівголих піратів, що з’юрмилися за капітаном Бладом і Вейдом.
— Добрий день, сер, — чемно звернувся до нього Блад. — Мені випала честь вітати вас на борту «Арабелли». Мене звуть Блад. Можливо, ви вже чули про мене.
Капітан Келверлей понуро глянув на Блада. Невимушені манери та й увесь незалежний вигляд цього грізного корсара аж ніяк не свідчили, що перед ним людина, приречена на ганебну капітуляцію, не помітно було й будь-яких ознак відчаю. Од усього цього гордовито стиснуті губи Келверлея спотворила неприємна, кисла посмішка:
— Хизуватися будемо на шибениці! — презирливо буркнув він. — А зараз, чоловіче, мені потрібна твоя капітуляція, а не твоє нахабство.
Удавши, що слова Келверлея його боляче вразили і здивували, Блад обернувся до лорда Джуліана:
— Чуєте? Ви хоч коли-небудь чули щось подібне? Бачите, мілорд, як прикро помиляється цей джентльмен? Може, ми й обійдемось без ламання кісток декому, якщо ваша світлість пояснить, хто я такий.
Лорд Джуліан ступив крок наперед і недбало, навіть зневажливо вклонився цьому нещодавно пихатому, а зараз сторопілому офіцерові. Пітт, перехилившись через поручні квартердеку, уважно стежив за всім, що відбувалося внизу. Згодом він розповідав у своїх записках, що його світлість був похмурий, як піп перед вішальником. Проте я схильний підозрювати, що це була тільки маска, якою бавився лорд Джуліан.
— Маю честь повідомити вас, сер, — стримано заявив лорд, — що капітан Блад перебуває на службі в короля і має офіцерський патент, скріплений печаткою лорда Сандерленда, міністра закордонних справ його величності короля Англії.
У капітана Келверлея від несподіванки аж очі полізли на лоба й обличчя вкрилося червоними плямами. Серед натовпу корсарів почулися регіт, крута лайка й радісні вигуки — команда висловлювала своє задоволення із цієї комедії. Кілька хвилин офіцер мовчки дивився на Вейда, силкуючись усвідомити, звідки в цього пройдисвіта дорогий, елегантний одяг, спокійна впевненість, холодна і витончена мова. Схоже на те, що цей жевжик колись належав до вищого світу.