— Хто ж ти такий, кат би тебе взяв? — скипів він нарешті.
Його світлість зауважив тихим і холодним, як крига, голосом:
— Ви не дуже виховані, сер, як я вже помітив. Я — Вейд. Лорд Джуліан Вейд, посол його величності в цих диких місцях і близький родич лорда Сандерленда. Полковника Бішопа мали повідомити про мій приїзд.
Раптові зміни в поведінці Келверлея, коли він почув ім’я лорда Вейда, свідчили, що таке повідомлення дійшло до Ямайки і що Бішоп добре знає про це.
— Я... я думаю, що полковника повідомили, — промимрив він чи то із сумнівом, чи з підозрою. — Тобто його повідомляли, що має прибути лорд Джуліан Вейд. Але... але... на цьому кораблі? — Він безпорадно розвів руками і, остаточно розгубившись, замовк зовсім.
— Я виходив на «Ройял Мері»...
— Нас так і повідомляли.
— Але «Ройял Мері» стала жертвою іспанського капера, і я ніколи б не дістався сюди, якби не хоробрість капітана Блада, який урятував мене.
У голові Келверлея дещо прояснилося.
— Бачу, розумію...
— Маю великі сумніви, — так само суворо зауважив його світлість. — Але нічого, це згодом мине... Капітане Блад, пред’явіть йому ваш патент. Це, можливо, розвіє всі його сумніви. Я був би радий скоріше добратися до Порт-Ройяла.
Капітан Блад ткнув пергамент просто у витріщені очі Келверлея. Офіцер уважно ознайомився з документом, особливо придивлявся до печаток і підписів. Нарешті, остаточно спантеличений, він одійшов і розгублено вклонився.
— Я мушу повернутися до полковника Бішопа за розпорядженнями, — зніяковіло пробурмотів він.
Цієї миті натовп піратів розступився, і всі побачили міс Бішоп зі служницею-мулаткою. Глянувши через плече, Блад помітив Арабеллу.
— Може, ви відвезете заодно до полковника його племінницю? — звернувся до Келверлея Блад. — Міс Бішоп теж була разом з його світлістю на «Ройял Мері». Вона зможе ознайомити дядю з усіма подробицями загибелі їхнього корабля і з тим, яке тепер становище.
Не отямившись від подиву, капітан Келверлей тільки поклоном зміг відповісти на цей новий сюрприз.
— Що ж до мене, — тягуче проказав лорд Джуліан, — то я залишусь на борту «Арабелли» до прибуття в Порт-Ройял. Передайте Бішопу від мене привіт і скажіть, що незабаром я сподіваюся з ним познайомитися.
Розділ XXII. Ворожнеча
«Арабелла» стояла на якорі у величезній гавані Порт-Ройяла, досить просторій, щоб всі кораблі усіх флотів світу могли віддати в ній швартови. Корабель, по суті, був у полоні, бо за чверть милі від нього з правого боку здіймалася велика кругла башта форту, а на відстані якихось двох кабельтових за кормою та з лівого борту погойдувались на хвилях шість військових кораблів ямайської ескадри.
Просто перед «Арабеллою», на березі гавані, біліли фасади будівель досить великого міста, що спускалося майже до самої води. За будівлями, наче тераси, здіймалися червоні дахи будинків — місто розташувалося на пологому схилі берега. Серед дахів, на тлі неба, наче під куполом з полірованої сталі, де-не-де височіли башти й гостроверхі шпилі; а далі за містом до самого небокраю знову тяглися зелені пагорби.
На сплетеній з очерету кушетці, яку спеціально поставили на квартердеку, сховавшись від палючих променів сонця під саморобним тентом з коричневої парусини, лежав Пітер Блад, якось ліниво й байдуже тримаючи в руках засмальцьований томик «Од» Горація в оправі з телячої шкіри.
З нижньої палуби долинало шаркання швабр і дзюрчання води в шпігатах. Була рання година, і матроси під командою боцмана Хейтона працювали на шкафуті й на баку. Незважаючи на спеку й задуху, у одного з матросів знайшлися ще сили наспівувати хрипким голосом піратську пісеньку:
Блад зітхнув, і на його енергійному сухорлявому, засмаглому від сонця обличчі промайнуло щось схоже на посмішку. Потім чорні брови зійшлися над його ясними голубими очима, і він поринув у глибоку задуму.
За останні два тижні, як він прийняв повноваження від короля, справи йшли недобре. Відколи він прибув на Ямайку, почалися неприємності з Бішопом. Тільки-но Блад і лорд Джуліан ступили на берег, їх зустрів губернатор, який навіть і не збирався приховувати своєї досади з приводу такого раптового і несподіваного повороту подій. Не приховував Бішоп і свого твердого наміру змінити становище. Разом із групою офіцерів він чекав їх на молу.
— Ви — лорд Джуліан Вейд, наскільки я розумію, — грубо привітався полковник. На Блада він тільки кинув злісний погляд.
Лорд Джуліан з вишуканою чемністю вклонився.
— Здається, я маю честь розмовляти з полковником Бішопом, губернатором Ямайки? — спитав він, і його слова прозвучали так, ніби його світлість давав полковникові урок хорошого тону. Зрозумівши це, полковник, хоч і з запізненням, зняв свого крислатого капелюха і вклонився. Після цієї формальності він одразу ж приступив до справи.
— Мені сказали, що ви видали цьому піратові королівський офіцерський патент. — Навіть в інтонації його голосу вчувалися роздратування і ворожість. — Мотиви, якими ви керувалися, безсумнівно, варті... вашої вдячності за те, що він вирвав вас із рук іспанців. Але все це нечувана дурниця, мілорде. Патент на офіцерський чин треба негайно скасувати.
— Я вас не розумію, — стримано зауважив лорд Джуліан.
— Звичайно, не розумієте. Інакше ви ніколи б так не вчинили. Цей молодчик обдурив вас. — Подумайте тільки, спочатку він був бунтарем, потім рабом-утікачем, і, нарешті, став кривавим піратом. Я полював на нього рік.
— Запевняю вас, сер, що мені все це добре відомо. Я не розкидаюся королівськими патентами.
— Не розкидаєтесь? А як же тоді назвати те, що ви вчинили? Дозвольте мені, губернатору, виправити помилку на власний розсуд.
— Вам?! Яким чином?
— Тут, у форті Порт-Ройяла, на цього негідника давно вже чекає шибениця.
Блад хотів втрутитися в розмову, але лорд Джуліан випередив його.
— Я бачу, сер, ви ще не зовсім розумієте суті справи. Якщо капітанові Бладу видано патент помилково, то це, власне, помилка не моя. Я дію згідно з інструкціями лорда Сандерленда. Добре поінформований у всьому, що ви тут говорили, його світлість, однак, визнав за можливе спеціально доручити мені передати цей патент капітанові Бладу, якщо капітан Блад згодиться його прийняти.
Від подиву й жаху полковник Бішоп аж рота роззявив.
— Лорд Сандерленд сам дав такі вказівки?
— Авжеж.
Його світлість чекав моменту для відповіді. Не дочекавшись відповіді від онімілого губернатора, він поставив запитання:
— Ви й тепер посмієте твердити, що я помилився? Невже наважитесь взяти на себе відповідальність і виправите мою помилку?
— Я... Я не уявляв...
— Розумію, сер. Так от... Дозвольте краще представити вам капітана Блада.
Хотів цього Бішоп чи ні, але йому довелося надати своєму обличчю, наскільки він міг, звичайно, виразу люб’язності. Однак усім було ясно, що це лише маска, під якою крилася люта злоба.
Такий сумнівний початок не віщував нічого доброго. Він не тільки не розрядив напруженості — навпаки, ще ускладнив і до того заплутане становище.
Лежачи на кушетці, Блад думав ще й про інше. Минуло два тижні, як він стоїть у Порт-Ройялі, бо його корабель фактично увійшов до складу ямайської ескадри. Але коли чутки про це дійдуть до острова Тортуґи, до піратів, які чекають на його повернення, ім’я капітана Блада, що піднеслося так високо серед «берегового братства», стане притчею, його згадуватимуть з огидою й прокляттям. Його вчинок розглядатимуть як зраду, як перехід на бік ворога. І може статися, що він заплатить за це своїм життям. Заради чого йому потрібно було ставити себе в таке безглузде становище? Заради дівчини, яка навмисне уникає його. Блад вважав, що Арабелла все ще з відразою ставиться до нього. За ці два тижні вона ледве вшанувала його поглядом, хоч він тільки заради того, щоб побачити її, з’являвся щодня в резиденцію її дядька, не звертаючи уваги ні на одверту ворожість, ні на злобу й перешкоди, які чинив йому полковник Бішоп. Та й не це було найгіршим. Він бачив, що весь свій час і увагу Арабелла приділяє лорду Джуліану — молодому й елегантному вельможі з числа гультяїв із Сент-Джеймського двору. То які ж шанси в нього, одчайдушного авантюриста, заплямованого вигнанця із суспільства, проти такого суперника, який до всього ще й безсумнівно здібна людина?