— Ми відпливаємо завтра вранці, — повідомив його світлість.
Блад здивувався.
— А полковник Бішоп? — спитав він.
— А це вже ваша справа — ви губернатор. Коли він повернеться, можете обійтися з ним на свій розсуд, хоч повісьте на реї його ж корабля. Він заслуговує на це.
— Завдання не з приємних, мілорде, — зауважив Блад.
— Тоді я залишу листа для нього. Думаю, що він йому сподобається.
Капітан Блад одразу ж узявся за виконання своїх обов’язків. Після всього, що тут сталося, насамперед треба було подбати про належну оборону Порт-Ройяла. Він оглянув зруйнований форт і звелів негайно приступити до його відбудови. Потім віддав наказ витягти на берег три французьких кораблі і відремонтувати їх. Після всього цього Блад зібрав своїх піратів і з дозволу лорда Віллоґбі передав їм одну п’яту частину захоплених цінностей, запропонувавши їм вибір: або покинути Ямайку, або піти на службу до короля Вільгельма.
Чоловік двадцять із них вирішили залишитися, серед них Джеремі Пітт, Оґл і Дайк, для яких, як і для Блада, після вигнання короля Якова скінчилися заслання і поневіряння на чужині. Тільки вони, та ще старий Волверстон, що був у Картахені, залишилися в живих із тієї купки засуджених повстанців, які втекли на «Сінко Льяґас» із Барбадоса понад три роки тому.
Вранці наступного дня, коли ескадра ван дер Кейлена закінчувала останні приготування перед виходом у море, у просторий кабінет губернатора, де сидів Блад, зайшов майор Меллер і доповів, що на обрії показалася ескадра полковника Бішопа.
— От і чудово, — промовив Блад. — Я радий, що Бішоп повертається ще до від’їзду лорда Віллоґбі. Наказую вам, майоре, тільки-но Бішоп ступить на берег, заарештувати його і доставити сюди, до мене. Почекайте. — І він поспішно написав записку. — Негайно передайте лордові Віллоґбі на флагманський корабель адмірала ван дер Кейлена.
Майор Меллер віддав честь і вийшов. А Пітер Блад, відкинувшись у кріслі, похмуро дивився на стелю. Так спливло кілька хвилин. Раптом почувся легенький стук у двері, і до кімнати зайшов літній слуга-негр з проханням до його ясновельможності прийняти міс Бішоп.
Його ясновельможність змінився на лиці. Серце його тьохнуло й завмерло. Якусь мить він сидів нерухомо, втупившись поглядом у негра, і не міг промовити й слова, тільки порухом голови висловив згоду прийняти леді.
Коли увійшла Арабелла, Блад підвівся. Його блідість не була такою помітною, як у дівчини, але це тільки тому, що його обличчя було засмаглим. Якусь мить вони мовчки дивилися одне на одного. Потім Арабелла пішла йому назустріч і, затинаючись, що було незвичайним для такої спокійної і врівноваженої дівчини, надривним голосом сказала:
— Я... я... майор Меллер щойно сказав мені...
— Майор Меллер перевищив свої повноваження, — перервав її Блад. Він намагався вимовити ці слова рівним спокійним голосом, і саме через це вони прозвучали хрипко і неприродно гучно.
Помітивши, як дівчина затремтіла, він враз вирішив заспокоїти її:
— Ви даремно хвилюєтесь, міс Бішоп. Хай би якими б були наші взаємини з вашим дядьком, будьте певні, я не діятиму за його прикладом. Я не зловживатиму своїм становищем і не зводитиму з ним особисті рахунки. Навпаки, мені доведеться зловживати своєю владою, щоб захистити його. Лорд Віллоґбі порадив мені не панькатись з вашим дядечком. Я ж особисто маю намір відіслати його назад, на його плантації в Барбадосі.
— Я... я рада, що ви так вчините. І найбільше рада за вас.
Вона ступила крок уперед і простягла Бладові руку. Він з недовір’ям поглянув на неї. Потім вклонився.
— Розбійник і пірат не сміє торкнутися вашої руки.
— Але ж ви вже не той і не другий, — відповіла дівчина, намагаючись посміхнутися.
— Та, на жаль, не вам я маю дякувати за це, — промовив він. — Думаю, нам нічого більше говорити на цю тему. До речі, можу запевнити вас, що лордові Джуліану Вейду боятися мене теж нічого. Така гарантія, безсумнівно, вам потрібна для вашого власного спокою.
— Заради вас — так. І тільки заради вас самого. Я б не хотіла, щоб ви скоїли щось підле чи повелися нечесно.
— Хоч я — розбійник і пірат? — вирвалось у Блада. Вона в розпачі заломила руки.
— Невже ви ніколи не пробачите мені тих слів?
— Мушу зізнатися, що мені це не так легко зробити. Та після всього сказаного яке це має значення?
Вона з хвилину задумливо дивилась на нього своїми чистими карими очима і знову простягнула йому руку.
— Я їду, капітане Блад. Оскільки ви так милостиві до мого дядька, я повернуся разом з ним на Барбадос. Навряд чи ми з вами коли-небудь зустрінемося. Невже ж ми не можемо розійтися друзями? Знаю, що колись я несправедливо осудила вас. Тому ще раз прошу пробачити мені за це. Може, ви... може, ви попрощаєтесь зі мною?
Здавалося, що Блад стрепенувся і скинув із себе маску жорстокості. Він узяв простягнену руку і, затримавши її у своїй, заговорив лагідніше, з сумом дивлячись на дівчину.
— Ви повертаєтесь на Барбадос, а лорд Джуліан теж їде з вами? — боязко заговорив він.
— Чому ви запитуєте мене про нього? — І Арабелла рішуче глянула в очі Блада.
— Як? Хіба він не виконав мого доручення? Чи, може, він щось наплутав?
— Ні, він нічого не наплутав і переказав мені все, як ви сказали. Мене дуже зворушили ваші слова. Вони примусили мене ясно зрозуміти і мою помилку, і мою несправедливість до вас. Я засуджувала вас надто жорстоко, хоч взагалі і засуджувати вас не було за що.
— А як же тепер лорд Джуліан? — запитав він, усе ще не випускаючи її руки і дивлячись на Арабеллу очима, що, немов сапфіри, горіли на його обличчі кольору міді.
— Лорд Джуліан, очевидно, поїде додому в Англію. Тут йому робити нічого.
— Хіба він не просив вас... поїхати з ним?
— Просив. Я дарую вам таке недоречне запитання.
У ньому раптом прокинулась божевільна надія.
— А ви? О, хвала небу! Невже ви хочете сказати, що відмовили йому, щоб... щоб стати моєю дружиною, коли...
— О! Ви нестерпні!... — Вона вирвала руку і одвернулась від нього. — Мені не слід було приходити... Прощайте! — Арабелла швидко пішла до дверей.
Блад догнав її і схопив за руку. Обличчя дівчини залилося рум’янцем, і вона пронизала його гострим, як лезо, поглядом.
— Ви поводитесь, як пірат! Відпустіть мене!
— Арабелло! — благально вигукнув він. — Що ви кажете? Невже я повинен відпустити вас? Хіба я можу дозволити вам піти звідси, щоб і ніколи більше не побачити вас? Може, ви залишитесь і допоможете мені перенести це нестерпне вигнання до того часу, коли ми зможемо разом поїхати в Англію? О, ви плачете! Що ж я сказав такого, чим довів тебе до сліз, моя голубко?
— Я... я думала, ти мені ніколи цього не скажеш, — промовила Аррабелла, сміючись крізь сльози.
— Люба моя, але ж тут був лорд Джуліан, красивий, вельможний...
— Для мене завжди був тільки ти один, Пітере...
Їм, звичайно, багато треба було сказати одне одному, дуже багато! Вони сіли поруч, щоб поговорити. А час летів, і губернатор Блад забув про всі свої обов’язки. Нарешті він дійшов до кінця свого шляху. Його одіссея скінчилась.
А тим часом ескадра Бішопа кинула якір на рейді, і незадоволений полковник зійшов на мол, де його чекали ще більші неприємності. Лорд Джуліан супроводжував його на берег.
Для зустрічі Бішопа вишикувався загін морської піхоти. Попереду стояв майор Меллер і ще двоє, незнайомі губернаторові: один маленький, сухорлявий, а другий — огрядний велетень.
Майор Меллер підійшов до Бішопа.
— Полковнику Бішоп! Я маю наказ арештувати вас. Вашу шпагу, сер!
Бішоп витріщився на нього, багровіючи.
— Що за чортівня?.. Арештувати? Мене?
— За наказом губернатора Ямайки, — сказав маленький сухорлявий чоловічок, що стояв позаду майора Меллера.
Бішоп рвучко обернувся до нього.
— Губернатора? Ви божевільний! — Він поглянув спочатку на одного незнайомого, потім на другого. — Адже губернатор тут — я!
— Ви були ним, — сухо відказав маленький чоловік. — Але за вашої відсутності становище змінилося. Вас зняли за те, що ви залишили свій пост без поважної причини і цим піддали небезпеці колонію, охорона якої була вам довірена. Це серйозна провина, полковнику Бішоп, у чому вам доведеться пересвідчитись. Враховуючи те, що на цей пост вас призначив уряд короля Якова, вам, можливо, ще й буде висунуто звинувачення в державній зраді. Від вашого наступника залежатиме — повісять вас чи ні.