— Цей чоловік просто дивує мене, — почав він тихим, кволим голосом, який, мабуть, ніколи не мінявся в тоні. — Змінити курс заради нас?! Просто загадка! Який риск — увійти у води Ямайки, і знову-таки заради нас. Ні, цей чоловік надзвичайно дивує мене!
Арабелла звела свої задумані очі на лорда. Увесь її вигляд свідчив, що вона чимсь заклопотана. Потім, як йому здалося, губи її якось дивно, майже зневажливо скривилися, і ніжними пальчиками вона почала вистукувати по столу.
— А мене дивує зовсім інше: як це так, що він не збирається взяти за нас доброго викупу, — промовила вона.
— Хоч ви й заслужили цього!
— Он як! А чому, цікаво знати?
— Тому, що ви образили його.
— Я звикла називати речі їх власними іменами.
— Звикли? Побий мене грім, але я не вихвалявся б цим! Це свідчить або про крайню молодість, або про велику дурість. — Як бачите, його світлість добре засвоїв уроки свого високого родича лорда Сендерленда. Помовчавши, він додав: — Ви ж знаєте, що в даному разі це вияв невдячності.
Щоки дівчини почервоніли.
— Ваша світлість, я бачу, що ви незадоволені моєю поведінкою… Шкода, звичайно. Проте я сподіваюсь, що це незадоволення породжене життєвим досвідом, а от я і досі не знала, що невдячність властива виключно молодим і дурним.
— Що ви, міс, я говорив зовсім не те. Якби ви були вислухали мене уважніше, то не вийшло б такого непорозуміння. Не завжди ж говорять про все те, що думають. Невдячність, звісно, властива людині, але виявляти її — значить легковажити.
— Я… я не розумію вас, — і Арабелла знову нахмурилась. — До кого і в чому я була невдячною?
— До кого? До капітана Блада. Хіба він не прийшов і не врятував нас з полону?
— Прийшов? — крижаним голосом перепитала вона. — Хіба він знав, що ми на «Мілагросі»?
Його світлість почав виявляти ледве помітне роздратування.
— Знав він чи не знав, але ви, власне кажучи, добре розумієте, що саме він врятував нас, — докорив він. — Ви хоч і живете в цій варварській частині світу, а й досі не знаєте того, що добре відомо в Англії: капітан Блад по суті воює лише з Іспанією. Назвати його розбійником і піратом, як це зробили ви, значить вчинити необдумано й необережно.
— Необережно? — з презирством перепитала Арабелла, — А чому мені треба бути обережною?
— Бачу, що ви цього не хочете зрозуміти. Але тоді подумайте хоч про елементарне почуття вдячності. Мушу чесно признатись, міс Бішоп, що на місці Блада я не зміг би бути таким ангелом. Щоб мені луснути, не зміг би! Ви тільки уявіть собі, скільки лиха він зазнав від своїх співвітчизників, і тоді ви, так само, як і я, дивуватиметеся, що він ще здатний розрізняти англійців від іспанців. Бути проданим у рабство! Брр! — І його світлість здригнувся. — І кому? Запеклому колоніальному плантатору! — На цих словах він затнувся. — Даруйте мені, міс…
Презирство Арабелли почало переростати в злість.
— Зопалу ви надто далеко заїхали, захищаючи цього… морського розбійника!
Лорд Джуліан знову звів на неї свої безбарвні очі, потім, трохи примружившись і схиливши голову, лагідно запитав:
— Мені хотілося б знати, за що ви його так ненавидите?
Помітивши, як Арабелла почервоніла і як у її очах спалахнув гнів, його світлість вирішив, що розгнівив дівчину. Але вибуху не сталося; вона опанувала себе.
— Ненавиджу, кажете? Яка недоречна думка, лорде! Я його просто не помічаю.
— А даремно. Вам слід було б помітити його, міс. — Його світлість говорив зараз одверто і саме те, що думав. — Він заслуговує на це. Людина, яка змогла з таким блиском розгромити іспанського адмірала, була б дуже цінною для нашого флоту. Він недаремно служив під командою де-Рітера. Рітер був великий флотоводець, і будь я проклятий, коли учень не гідний свого достойного вчителя. Я не певен, чи знайдеться у військово-морському флоті Англії ще хтось такий, хто б зрівнявся з ним! Уявіть тільки! Навмисне врізатись між двох іспанських кораблів на відстані прямого пострілу і таким чином змішати їм усі карти! Такий маневр потребує сміливості, вміння й винахідливості. Він обдурив не тільки мене, сухопутного пацюка. Іспанський адмірал, і той розгадав його намір занадто пізно, коли вже капітан Блад остаточно притис його до стіни. Велика людина, міс Бішоп! Таку людину не можна не помічати!
Не стримавшись, Арабелла Бішоп зауважила з ноткою помітного сарказму.
— Тоді використайте свій вплив на лорда Сендерленда, і нехай той порадить королю взяти Блада на королівську службу.
Його світлість привітно посміхнувся:
— А це вже зроблено. У мене в кишені його офіцерський патент. — І, на превеликий подив дівчини, Уейд коротко виклав мету своєї подорожі.
Після цього, лишивши Арабеллу на самоті з своїми думками, лорд Джуліан подався на розшуки капітана Блада. Так він і не розгадав колишніх відносин між Арабеллою і цим дивним піратом. Коли б дівчина була хоч трохи прихильнішою до капітана Блада, лорд відчув би себе щасливішим.
Він знайшов капітана на квартердеку.[61] Капітан був змучений своєю боротьбою з дияволом, хоч його світлість і не підозрівав про існування в ньому такого внутрішнього конфлікту. Блад нервово походжав по палубі. Лорд Джуліан з властивою йому фамільярністю взяв капітана під руку і пішов поряд з ним.
— У чому справа? — сердито запитав Блад, у якого був препоганий настрій.
— Я хотів би, сер, щоб ми стали друзями, — вкрадливо сказав лорд.
— Який прояв люб'язності з вашого боку!
Лорд Джуліан удав, що не помітив одвертої іронії.
— Дивно, що доля ось у такий спосіб звела нас. Адже я спеціально приїхав у Вест-Індію, щоб зустрітися з вами.
— Ви не перші, кому це вдається, — глузливо відповів Блад, — але інші переважно були іспанцями, і їм не щастило так, як вам.
— Ви не зрозуміли мене, — заперечив лорд Джуліан і почав розповідати про себе та про свою високу місію.
Коли він скінчив, капітан Блад, все ще під впливом щойно почутого, вивільнив свою руку і, випроставшись, сказав:
— На цьому кораблі ви мій гість, а від колишніх днів у мене ще збереглися деякі залишки пристойного поводження з гостями, хоч мене й можна вважати розбійником і піратом. Я не скажу своєї думки ні про вас, хоч ви й звернулися до мене з таким дорученням, ні про лорда Сендерленда, вашого родича, який має нахабство посилати вас із такою пропозицією. Немає нічого дивного в тому, що один із міністрів Якова Стюарта вважає за можливе підкупити людину хабарами і спокусити її на зраду тих, що їй довірились. — 3 цими словами капітан Блад махнув рукою до шкафуту, звідки долинала журлива пісня корсарів.
— От ви знову не зрозуміли мене, — спалахнув лорд Джуліан. — Хіба ж ми закликаємо до зради?! Ваших людей теж візьмуть на королівську службу.
— І ви сподіваєтесь, що вони полюватимуть разом зі мною на своїх товаришів з «берегового братства»? Клянусь, лорде Джуліан, що ви самі нічогісінько не розумієте! Невже в Англії не лишилося й крихти людської честі? Та не тільки в цьому річ. Як вам могло спасти на думку, що я здатний узяти офіцерський патент від короля Якова? Я навіть не хочу бруднити руки вашим патентом, хоч це й руки розбійника й пірата. Ви ж чули сьогодні, як міс Бішоп назвала мене розбійником і піратом — людиною, гідною презирства, покидьком суспільства. А хто мене зробив таким? Хто зробив мене цим розбійником і піратом?
— Коли б ви були бунтівником… — почав лорд.
— Ви мусите знати, — перебив його Блад, — що я не був бунтівником. Я зовсім не брав участі в повстанні. Навіть і не збирався. Якби це було так, або коли б судді помилилися, то я міг би простити все. Але ж судді навіть і не збиралися маскувати свою підлу комедію. Мене засудили тільки за мою «власну провину» ні більш, ні менш. Той кровожерливий вампір Джефрейс — будь він сто разів проклятий! — ухвалив мені смертний вирок, а його вельмишановний господар Яків Стюарт потім змилосердився і перетворив мене на раба. І за що? За те, що я, далекий на той час від будь-яких переконань та політики, з почуття звичайного милосердя, намагався полегшити муки іншого, перев'язував рани людині, яку потім судили за зраду. Оце і весь мій злочин. Ви можете знайти усе це в документах і пересвідчитися самі, за що мене продали в рабство. За законом, встановленим Яковом Стюартом. Я сподіваюся, що ви тепер зрозумієте, які закони панують в Англії, а от чи бачили ви, ваша світлість, хоча б у сні, що таке рабство?