Блад терпляче вислухав лицемірну промову Вакера, вдав, ніби щиро вірить у дружній порив свого колеги.
— Це вельми благородно з вашого боку, колего, — нарешті відповів він. — Саме так і я б учинив, якби мені випала подібна нагода.
Вакерові очі спалахнули радісним вогником, і він швидко, аж надто швидко вигукнув:
— То ви згодні?
— Згодний? — хмикнув Блад. — А як мене впіймають і приведуть назад? Тоді мені назавжди підріжуть крила, прикрасивши чоло тавром!
— Звісно, невеличкий ризик є, але це варте ризику, — голос спокусника затремтів.
— Авжеж, — погодився Блад. — Проте самої сміливості для цього замало. Потрібні гроші. За шлюпку потрібно заплатити не менше двадцяти фунтів стерлінгів. А де я візьму гроші?
— Я дам вам гроші. Ми позичимо їх вам… повернете, коли зможете.
Те зрадницьке «ми», про яке Вакер так необережно прохопився, лише підтвердило здогад Блада, що другий бріджтаунський лікар теж не від того, аби Блад зникнув з острова.
Вони наближались до людної частини молу. Стисло, зате красномовно Блад висловив колезі свою подяку, хоча й знав, що той на неї не заслуговує.
— Поговоримо про це ще завтра, сер, — закінчив він. — Завдяки вам у мене зажевріла надія.
І ці останні його слова були щирими. Він почувався так, як почувається людина, перед якою несподівано розчахнулися двері темної в’язниці, звідки, здавалося, вже ніколи не вдасться вийти.
Блад прагнув щонайшвидше залишитися на самоті, аби вгамувати свої почуття і зважено спланувати, що діяти далі. Він мав обов’язково з кимсь порадитися. Пітер уже знав, до кого звернеться. Для такої подорожі потрібен штурман, а штурманом був Джеремі Пітт. І перш за все треба порадитися зі штурманом, кого залучити до цієї справи, якщо тільки знайдуться охочі.
Весь день у Блада голова йшла обертом від лавини нових думок. Він не міг дочекатися ночі, бо лише вночі він матиме змогу обговорити справу з Піттом. Ще сонце не сіло за обрій, а Блад уже стояв на просторому подвір’ї, обгородженому частоколом — тут тулилися хижі рабів і великий білий будинок наглядача. Бладу пощастило непомітно перекинутись із Піттом кількома словами.
— Зайди до мене, коли всі поснуть, — шепнув Блад Пітту. — Я маю щось для тебе…
Пітт здивовано поглянув на Блада. Здавалося, лікареві слова вивели хлопця із заціпеніння, до якого його довело нелюдське існування. Він кивнув на знак згоди, і вони розійшлися в різні боки.
За півроку, проведених на плантаціях Барбадоса, молодий моряк геть збайдужів до життя. Це вже не був колишній спокійний, упевнений у собі, енергійний юнак. Ходив він крадькома, наче бита собака. Обличчя його геть змарніло, очі стали тьмяними. Та попри постійний голод, виснажливу роботу під нестерпним палючим сонцем та батіг наглядача він вижив. Відчай притлумив усі його почуття. Поступово він перетворювався на тварину. У Пітті лишилося тільки почуття людської гідності. Тож уночі, коли Блад виклав йому план утечі, юнак наче ошаленів.
— Утеча! О господи! — він став задихатися, обхопив голову руками й розплакався, як мале дитя.
— Тихіше, — зашепотів Блад. Його рука ледь стисла Піттове плече. — Тримай себе в руках, а то нас засічуть до смерті, якщо підслухають нашу розмову.
Блад мав ще один привілей — проживання в окремій хижі. Вона була плетена з лози, тож пропускала щонайменший звук. І хоча табір засуджених уже давно зморив глибокий сон, тут міг ходити який аж надто пильний наглядач. Це була б справжнісінька катастрофа. Пітт спробував опанувати себе.
Протягом години в хижі ледь чутно перешіптувалися. Сподівання на порятунок повернуло Пітту його колишню метикуватість. Друзі вирішили, що для здійснення задуманого плану вони можуть залучити вісім-дев’ять рабів — не більше. Тому із двох десятків досі живих повстанців, яких купив полковник Бішоп, слід було вибрати найбільш придатних. Було б добре, якби всі вони знали морську справу, однак таких було лишень двоє: Гаторп, який служив у королівському військово-морському флоті, та молодший офіцер Ніколас Дайк. Та ще один — артилерист на ім’я Оґл — міг стати корисним супутником. Домовилися, що Пітт почне із цих трьох, а потім завербує ще шістьох-вісьмох. Блад порадив Пітту діяти дуже обережно і спершу з’ясувати настрій людей, лише потім говорити з ними відверто.
— Затям, — напучував Блад, — якщо видаси себе, то загубиш усю справу, бо ти єдиний з-поміж нас штурман, без тебе втеча неможлива.
Пітт запевнив Блада, що все зрозумів, непомітно прокрався до своєї хижі й ліг на солом’яну підстилку, що правила йому за постіль.
Наступного ранку на пристані Блад зустрівся з лікарем Вакером.
Лікар згодився позичити тридцять фунтів на придбання шлюпки. Блад чемно подякував йому і промовив:
— Мені потрібні не гроші, а шлюпка, адже я не знаю, хто наважиться продати мені її після переліку покарань, зазначених у наказі губернатора Стіда. Звісно, ви добре його знаєте.
— Так, я це читав… — лікар Вакер замислено потер підборіддя. — Та, погодьтесь, не мені ж купувати для вас шлюпку! Про це одразу ж довідаються! Моя допомога обійдеться мені чималеньким штрафом у двісті фунтів і тюремним ув’язненням. Ви хоч розумієте це?
Враз на Бладовому обличчі згасла надія; натомість його затьмарила тінь розпуки.
— Але тоді… — ледь вимовив він, — для чого мені ваші гроші?
— Не впадайте у відчай, — промовив Вакер, на його тонких губах майнула усмішка. — Я думав про це. Нехай людина, яка купуватиме шлюпку, їде з вами. Тут не має лишитися нікого, кому надалі доведеться відповідати.
— Та хто ж наважиться тікати звідсіля, окрім таких нещасливців, як я? — засумнівався Блад.
— На острові є не лише невільники, а й засланці, — пояснив Вакер. — Ті, хто відбувають заслання за борги, з радістю випростають свої крила. Я знаю одного корабельного теслю на прізвище Нетталл, мені відомо також, що він залюбки скористається можливістю полишити цей острів.
— Та якщо цей тесля спробує в когось придбати шлюпку, то виникне природне питання: звідкіля в нього гроші.
— Звісно, може виникнути й таке питання, та якщо зробити все з розумом — шукай вітру в полі, питати буде ні в кого.
Блад кивнув, що він зрозумів, а Вакер виклав свій план.
— Беріть гроші й забудьте, що це я вам їх дав. Якщо виникнуть питання, скажете: родичі надіслали з Англії через одного з ваших пацієнтів. Звісно, ви, людина чесна, не можете назвати імені цього пацієнта.
Він зупинився й подивився на Блада в очікуванні відповіді. Коли ж Блад поглядом дав згоду, лікар зітхнув із полегшенням і провадив далі:
— Якщо все робити обережно, то не виникне жодних зайвих запитань. Рекомендую вам поговорити із Нетталом: він направду може виявитися корисним членом вашої команди. Він знайде потрібну шлюпку і придбає її. Підготовку до втечі слід здійснити до купівлі шлюпки і щезнути, не гаючи жодної миті. Сподіваюсь, вам це зрозуміло?
Блад так добре його розумів, що вже за годину переговорив із Нетталом і з’ясував, що той справді готовий полишити острів. Вони домовились, що тесля негайно розпочне пошуки шлюпки, а коли знайде її, то Блад одразу ж передасть йому гроші.
А втім, на пошуки плавзасобу витратили значно більше часу, ніж сподівався Блад. Тільки за три тижні Нетталл повідомив, що нарешті знайшов годяще суденце, за яке просять двадцять два фунти. Того ж вечора подалі від людського ока Блад вручив йому гроші, і Нетталл подався закінчувати купівлю, аби ввечері наступного дня доправити шлюпку до пристані, звідкіля під покровом ночі Блад із товаришами мав вирушити назустріч волі.
Нарешті завершилися приготування до втечі. У порожньому бараку, де зовсім недавно було влаштовано шпиталь для поранених іспанців, Неттал приховав із центнер хліба, декілька головок сиру, діжку води, з десяток пляшок вина, компас, квадрант, мапу, пісочний годинник, лаг, ліхтар і свічки. За палісадом, що оточував табір засуджених, також усі були готові.
Гаторп, Дайк та Оґл погодились тікати, як і восьмеро ретельно відібраних із колишніх повстанців. У Піттовій хижі, де він мешкав ще із п’ятьма бранцями (вони й погодилися брати участь у Бладовій затії), сплели вночі драбину, аби за її допомогою перемахнути через палісад.