— Бачу, — буркнув у відповідь Каузак.
— А як так, то ти всього лишень нікчемний боягуз!
— Це я боягуз?
— Звісно!
Бретонець важко засопів, зиркнув злим оком на капітана, але висловити вголос невдоволення не зважився. Він знав, чого можна очікувати від Блада, бо добре пам’ятав сумну Левасерову долю. Тож, стримавши свої почуття, Каузак із гіркотою мовив:
— Це вже ти перегнув палицю!
— Так от, Каузаку! — зірвався Блад. — Мені вже в печінках сидять твої скигління. Хочеш спокою, то не виходь у море, а тим паче зі мною! Зі мною ніколи не буде спокійно. Це все. Крапка.
Почувши таке благословення, Каузак із прокльонами побіг радитися з французькими корсарами.
Тимчасом капітан Блад узявся до обов’язків лікаря й ходив коло поранених до пізнього вечора. Уже вночі він висадився на берег. У домі губернатора Блад написав листа дону Мігелю у формі чемного виклику.
«Ваше превосходительство, сьогодні вранці Ви мали змогу переконалися в моїх можливостях, — писав він. — Попри Вашу перевагу в кількості людей, кораблів і гармат мені вдалося потопити або захопити всі судна великої ескадри, місія якої була знищити нас. Тепер Ви не спроможні здійснити задумане, навіть коли з Ла-Гуайри прибуде обіцяний вами „Санто-Ніньйо“. Ви маєте певний досвід, тож можете спрогнозувати, що станеться із цим кораблем. Я волів би не тривожити Вашу високість листом, але я людина гуманна і ненавиджу кровопролиття. Тому, перш ніж знищити, на Вашу думку, неприступний форт, так само, як напередодні розправився з Вашою ескадрою, яку, до речі, Ви теж вважали непереможною, я, як людина гуманна, востаннє Вас застерігаю. Місто Маракайбо залишиться неушкодженим, якщо Ви заплатите викуп у п’ятдесят тисяч песо, приженете сто голів худоби і дасте нам можливість вільно вийти в море. Наголошую, місто залишиться неушкодженим, а ще я звільню сорок полонених, серед яких чимало поважних персон — їх я триматиму в заручниках до нашого відплиття у відкрите море, а потім відправлю назад у каное. А як Ви, Ваше превосходительство, не пристанете на мої скромні умови, і тим самим нав’яжете нам необхідність захопити форт, то попереджаю: на милосердя не сподівайтесь. І спершу я зруйную чудове місто Маракайбо…»
Потому Блад наказав привести до нього захопленого в Гібралтарі віце-губернатора Маракайбо, якого ознайомив із написаним і послав із листом до дона Мігеля.
Блад недарма вибрав віце-губернатора в посильні, адже той був найбільш зацікавленою людиною в порятунку міста від спустошення.
Капітанові сподівання справдились. Окрім написаного в листі, віце-губернатор додав ще й від себе палку наполегливу промову. Та навіть це не подіяло на дона Мігеля. Байдуже, що його ескадру частково потопили, а частково захопили корсари — тоді його заскочили зненацька. Нині ж, утішав він себе, таке не повториться. Форт неможливо взяти несподівано. І хай Маракайбо буде стерто з лиця землі — Бладові все одно не уникнути кари, бо рано чи пізно йому доведеться вийти в море.
Віце-губернатор зопалу намолов адміралові чимало дурниць, та відповідь іспанця була ще брутальнішою:
— Вірні слуги нашого короля не впустили б на свою територію клятих піратів, так само, як я не випущу їх звідси, і ми б не втрапили зараз у таку халепу.
Тому відчепіться від мене зі своїми зрадницькими порадами. Із Бладом не буде жодної угоди. Я виконую свій обов’язок перед королем і перед собою, а ще в мене є особисті рахунки з цим негідником, і я збираюся нарешті поквитатися з ним — так йому й перекажіть!
Із цією відповіддю і прийшов віце-губернатор до свого будинку в Маракайбо, — там Блад саме влаштував ще одну нараду з проводирями корсарів. Губернатору стало соромно за свою легкодухість, тож, натхненний витримкою адмірала, під час вручення Бладу відповіді він поводився навіть зухвало, чим неодмінно завоював би прихильність доня Мігеля, якби той побачив це.
— То такою була його відповідь? — усміхнувся Блад, хоча тоді його серце стислось од болю — він розраховував на інше. — Він надто упертий, а шкода, адже саме через це він втратив свій флот. Тоді він втратить і це чудове місто. Ненавиджу кровопролиття, та нічого не вдієш. На ранок сюди позносять хмиз. Можливо, коли адмірал побачить пожежу, то повірить, що Пітер Блад дотримує слова. Доне Франциско, можете йти.
Від таких слів у віце-губернатора миттю кудись зникли запал і сміливість. Ледве пересуваючи ноги, він полишив Блада в супроводі сторожі.
Щойно за ним зачинилися двері, як сполотнілий Каузак схопився з місця і, бризкаючи слиною, вигукнув:
— Дідько! То що тепер скажете? — не отримавши відповіді, він репетував далі: — Адмірала не залякаєш. Ми в пастці, а він господар становища. Еге ж, клюне він на твою вбогу приманку! Твій дурний лист усіх нас зажене в могилу!
— Ти все сказав? — спокійно запитав Блад, коли француз спинився перевести дух.
— Ще ні.
— Благаю тебе, пожалій мої вуха і стули пельку. Ти ж усе одно, нещасний страхопуде, нічого нового не скажеш. То чим ти нам допоможеш?
— А що скажеш ти? Га?
— Я сподівався почути розумну пораду, та коли тебе хвилює лише власна шкура, то іди під три чорти разом з усіма своїми однодумцями. Поза сумнівом, адміралові на руку буде, коли в наших рядах порідшає. Можете навіть узяти шлюпку — яка з вас користь!
— Це вже як вирішать мої люди, — огризнувся Каузак. Опанувавши лють, важким кроком він попрямував до своєї команди.
На ранок він знайшов Блада у дворі. Той міряв алею кроками, в задумі схиливши голову на груди. Каузак подумав, що Пітер Блад у розпачі — кожен-бо з нас шукає в іншого те, що хоче знайти.
— Ми вирішили скористатися з твоєї поради, капітане, — Каузак говорив понуро і водночас зневажливо.
Капітан Блад зупинився й відсутнім поглядом подивився на пірата. Каузак пояснив:
— Сьогодні вночі я послав адміралові листа, в якому написав, що пориваю з тобою і капітулюю, якщо він дозволить нам вийти звідси з військовими почестями. Відповідь не забарилась: адмірал дав на те згоду, але за умови, що ми нічого з собою не візьмемо. Мої люди споряджають шлюп. Ми вирушаємо негайно.
— Щасливого плавання, — промовив Блад, а потім розвернувся і знову відсторонився від усього.
— Це все, що ти мені скажеш? — вигукнув Каузак.
— Ні, я б ще додав, — відповів Блад, навіть не розвернувшись до співрозмовника. — Та тобі це не сподобається.
— А! Ну тоді, капітане, прощавай! — І Каузак єхидно додав: — Навряд чи побачимось.
— Сподіваюсь, — відповів Блад.
Каузак, бризкаючи слиною й вигукуючи прокльони, вискочив геть. До півдня він відплив зі своїми корсарами (їх назбиралося десь із шістдесят). Пливли понуро, шкодуючи, що дозволили Каузаку переконати себе вирушити з порожніми руками, коли Ібервіль усіма способами намагався втримати їх.
Адмірал таки дозволив їм вільно вийти в море, на що, по-правді сказати, Блад не сподівався.
Французи відпливли — й одразу ж Бладові доповіли, що з ним хоче зустрітися віце-губернатор. Із поведінки дона Франциско було зрозуміло, що він ніч не спав — переймався долею міста й геть розгубився через непохитність адмірала.
Капітан Блад був привітний із ним:
— Вітаю вас, вітаю, доне Франциско! Я вирішив відкласти феєрверк до вечора — у темряві це буде видовищніше.
Дон Франциско — непоказний, нервовий і не дуже вже молодий чоловік, хоч і обіймав таку високу посаду, та хоробрістю не вирізнявся. Почав одразу ж про найважливіше:
— Доне Педро, я прийшов просити вас не чіпати міста три дні. Слово честі, за цей час я зберу встановлений вами викуп, у якому вам відмовив дон Мігель.
Капітан Блад звів брови догори й із ледь помітним здивуванням запитав:
— А звідки ви його візьмете?
Дон Франциско відповів:
— Це вже моя справа. Головне, що я знаю, де його взяти — мені допоможуть співвітчизники. Відпустіть мене під моє слово честі на три дні — я все виконаю. У заручники залишаю свого сина.