Капітан Гобарт презирливо відмахнувся на це попередження, хоча насправді не пропустив його повз вуха.
— Тоді доправте арештованого до в’язниці на кушетці! — наказав він.
— Він не переживе цього, — запротестував Блад. — Зараз не варто його чіпати.
— То гірше для нього. Моя справа — арештовувати бунтівників! — І жестом він наказав драгунам діяти.
Двоє підняли кушетку і попрямували до виходу. Гілдой намагався простягнути Бладові руку, та марно.
— Я вам завинив, лікарю, — прошепотів він, — тож якщо виживу, то обов’язково віддам свій борг.
Блад нічого не відповів, натомість звернувся до солдатів:
— Несіть обережніше — від цього залежить його життя.
Щойно винесли Гілдоя, капітан жваво звернувся до Бейнса:
— Більше нікого, сер. Його світлість…
— Із його світлістю ми розібрались. Перейдімо до обшуку вашого будинку. Присягаюсь, якщо ви когось переховуєте…
Він гаркнув до своїх драгунів: троє з них миттю вискочили до сусідньої кімнати, де зчинили справжній шарварок. Тим часом капітан пильно оглядав кімнату, простукуючи панелі рукояттю пістолета.
Блад, вирішивши, що йому немає сенсу тут затримуватися, звернувся до Гобарта:
— Ну, на все добре, капітане…
— Ви залишитеся тут! — гаркнув у відповідь Гобарт.
Блад лише стенув плечима на те і присів.
— До чого ж ви нудні, — промовив він. — Навіть дивно, що цього досі не помітив ваш полковник.
Та капітан не звернув уваги на його останню фразу, натомість нахилився, аби підняти запорошеного капелюха з прикріпленим до нього пучком дубових листочків. Капелюх лежав біля шафи з білизною, де переховувався бідолашний Пітт.
Зловтішаючись, капітан озирнув кімнату, зупинивши свій погляд спершу на Бейнсі, потім на двох жінках і зрештою на Бладі, що сидів, поклавши ногу на ногу, зі спокійним обличчям, хоча насправді йому було геть не байдуже, як розгортатимуться подальші події.
Гобарт підійшов до шафи, рвучко розчахнув одну її стулку й одним ривком витягнув за комір камзола бідолашного Пітта.
— А це хто? — запитав він. — Ще один вельможа?
Блад миттю змалював в уяві ряд шибениць, якими хизувався капітан, і нещасного юного моряка, що теліпається на одній із них, повішений без суду замість іншої жертви, котру так хотілося підвісити Гобартові. Блад миттю придумав молодому повстанцю не лише титул, а й знатну сім’ю.
— Маєте рацію, капітане. Це молодий віконт Пітт, кузен сера Томаса Вернона, який узяв собі за дружину красуню Моллі Кірк — сестру вашого полковника. Ви, до речі, маєте бути в курсі, що вона була фрейліною дружини короля Якова.
Капітану із бранцем забило дух від здивування. Та тоді як Пітт вирішив краще тримати язика за зубами, капітан вилаявся брудною лайкою, з цікавістю оглядаючи нову жертву.
— Він бреше, чи не так? — процідив Гобарт, схопивши юнака за плечі і з люттю зазираючи йому в очі. — Присягаюсь, він знущається наді мною!
— Якщо ви впевнені в цьому, то повісьте його — і побачите, що буде далі.
Драгун метнув гнівні блискавки на лікаря, а потім на свого бранця.
— Взяти його! — наказав він, штовхаючи юнака до рук своїх людей. — І цього зв’яжіть — кивнув він у бік Бейнса. — Хай знає, як ховати бунтівників!
Солдати кинулись на господаря маєтку. Бейнс опирався, намагаючись вирватися з чіпких грубих солдатських рук. Перелякані жінки верещали доти, доки до них не підійшов капітан. Він схопив за плече Бейнсову доньку. Золотокоса блакитноока вродливиця з благанням дивилася капітану в вічі. Погляд того хижо спалахнув, він підвів голову дівчини за підборіддя й поцілував її в уста, від чого бідолашна відразливо здригнулась.
— Це лишень завдаток, — промовив він, хмуро посміхаючись. — Нехай він заспокоїть тебе, моя крихітна бунтівнице, поки я не поквитаюсь із цими шахраями.
Він відійшов від дівчини, що напівпритомна впала на руки переляканої матері. Його ж люди зі смішком стояли і чекали на подальші розпорядження, охороняючи двох зв’язаних бранців.
— Заберіть їх! — наказав Гобарт. — Корнет Дрейк відповідає за полонених головою.
І знову його звірячий погляд ковзнув по переляканій на смерть дівчині.
— Я ще затримаюсь тут, — звернувся він до своїх драгунів. — Треба як слід оглянути це лігво — чи не сховалися тут ще бунтівники. — Й на додачу ніби докинув, указуючи на Блада: — Цього хлопця також прихопіть із собою. І хутчіш!
Блад раптом наче збудився од важкого сну і вражено поглянув на Гобарта. Саме в цю мить він розмірковував, що в його сумці з інструментом лежить ланцет, за допомогою якого можна зробити Гобартові благодійну операцію, вельми корисну для всього людства: драгун, поза сумнівом, страждав на повнокров’я, тож кровопускання аж ніяк йому не завадило б. Та здійснити цей план було не так просто. Блад уже було метикував, як би покликати капітана, аби повідати йому казочку про сховані скарби, та несвоєчасне втручання Гобарта поклало край лікаревим фантастичним думкам.
Та все ж він спробував відтягнути час.
— Присягаюсь, мене це влаштовує, — промовив він. — Я саме збирався йти додому, в Бріджвотер. Якби ви не затримали мене, то я б, мабуть, був уже вдома.
— Вам і справді доведеться туди йти, тільки не додому, а до в’язниці.
— Здається, дехто тут жартує!
— Там і шибениця знайдеться, якщо вже на те пішло. Питання лише в тому, коли вас повісять: зараз чи трохи пізніше.
Блада схопили чиїсь грубі руки, а його чудодійний ланцет залишився в сумці з інструментами, що лежала на столі. Сильний і гнучкий, він вирвався із солдатових рук, та на нього миттю ж накинулися й повалили долі, зв’язавши руки за спиною.
— Ведіть його! — знову гаркнув Гобарт і звернувся до решти драгунів: — Обшукайте цей будинок від горища до льоху. Про результати доповісти мені — я чекатиму тут.
Солдати розсипались по будинку. Конвоїри виштовхали Блада у двір, де вже були Пітт і Бейнс, що чекали на ув’язнення. На порозі Блад розвернувся обличчям до Гобарта — сині лікареві очі спалахнули гнівом. Його вуста от-от мали промовити, що він обов’язково виживе й розправиться із капітаном, та він вчасно стримався. Блад розумів, що така обіцянка може звести нанівець усі його сподівання на порятунок, аби й справді помститися капітанові. Нині люди короля владарювали у західній частині, де поводились, наче у завойованій країні. Тут навіть простий кавалерійський капітан уявляв себе володарем життя і смерті людей.
Блад із товаришами по нещастю стояв під яблунями, прив’язаний до стремен сідла. По короткій команді корнета Дрейка маленький загін рушив до Бріджвотера. Жахливе припущення Блада про те, що ця частина Англії для драгунів стала окупованою ворожою територією, цілком підтвердилося. З будинку долинало скрипіння віддертих дошок, грюкання перевернутих меблів, крики і горлання людей, для яких полювання на повстанців було лише приводом для грабунку й насилля. На довершення, цей дикий шум заглушив пронизливий жіночий крик.
Бейнс зупинився й розвернувся у бік маєтку із страдницьким виразом обличчя. Та мотузка, до якої його було міцно прив’язано, збила господаря маєтку з ніг, і бранець безпорадно волочився по землі кілька ярдів, перш ніж драгун зупинив коня. Поливаючи Бейнса брудною лайкою, солдат декілька разів ударив його плазом своєї шаблі.
Цього чудового духмяного липневого ранку Блад крокував серед яблунь, що аж угиналися під тягарем плодів, і розмірковував, що людина, як він давно вже підозрював, — не вершина природи, а мерзенне її творіння, і лише дурень міг обрати собі професію цілителя істот, котрі заслуговували на знищення.
Розділ 3
Верховний суддя
Лише за два місяці, а як вас цікавить точна дата, то 19 вересня 1685 року, Пітер Блад став перед судом, звинувачений у державній зраді. Нам відомо, що він не винний, та можна було навіть не сумніватися, що до часу пред’явлення йому звинувачень він уже підготувався до такого вироку. За два місяці, які Блад провів у нелюдських умовах у в’язниці, він уже встиг люто зненавидіти короля Якова з усіма його прибічниками. Навіть факт, що Блад у таких умовах зміг зберегти ясний розум, свідчить про неабияку його силу духу. Та хай яким жахливим було становище цієї ні в чому не винної людини, він усе ще міг дякувати долі хоча б за те, що суд відбувся саме 19 вересня, а не раніше. Затримка, яка так дратувала Блада, була для нього єдиною можливістю уникнути шибениці, хоча в той час він не усвідомлював цього. Звісно, могло і так статися, що він би опинився серед тих арештантів, яких наступного ж дня після битви вивели з ущерть заповненої бріджвотерської в’язниці і за наказом полковника Кірка, котрий жадав крові, повісили б без суду на ринковій площі. Командир Танжерського полку, безумовно, так само вчинив би і з рештою бранців, якби не втрутився єпископ М’юсський, що і поклав край цим беззаконним стратам.