— Не мене заспокоюй, Пітере, а себе! Ти божевільний! Чи не хочеш ти відправити нас до пекла через твою прихильність до цього холодного миршавого дівчиська?
— Мовчати! — раптом скипів Блад. Та Волверстон шаленів:
— Не буду мовчати! Через цю кляту спідницю ти став боягузом! Ти трусишся за неї, а вона ж племінниця клятого Бішопа! Богом присягаюсь, я підніму команду, я підніму бунт! Це краще, аніж здатися і бути повішеним у Порт-Роялі!
Їхні погляди схрестились. В одному був виклик, а в іншому — притлумлений гнів, здивування і біль.
— Годі говорити про чиюсь капітуляцію. Ідеться про мене, — сказав Блад. — Якщо Бішоп повідомить в Англію, що мене схоплено й повішено, він заживе слави й водночас погамує особисту ненависть до мене. Йому вистачить моєї смерті. Я надішлю йому листа й повідомлю, що готовий з’явитись на його борту разом із міс Бішоп і лордом Джуліаном і здатися, за умови, що вільна «Арабелла» продовжить свою путь. Я його добре знаю, він погодиться на таку угоду.
— Такої угоди ніколи не буде! — загарчав Волверстон. — Пітере, ти геть збожеволів, якщо таке мелеш!
— І все ж я не такий навіжений, як ти. Тільки поглянь на ці кораблі! — і він указав на судна, які повільно, але впевнено наближались. — Про який опір може йтися? Ми й півмилі не подолаємо, як потрапимо під вогонь.
Волверстон грубо вилаявся й раптом замовк, запримітивши краєм свого єдиного ока фігурку у сірій елегантній сукенці. Вони так запекло сперечалися, що не помітили Арабелли Бішоп, а також Оґла, який стояв трохи оддалік в оточенні двох десятків піратів-канонірів. Та Блад не звернув на них уваги й повернувся до міс Бішоп. Він здивувався. що вона наважилася зараз прийти на квартердек, хоча ще вчора уникала з ним зустрічі. Її присутність тут (зважаючи на тему його суперечки з Волверстоном) була не вельми доречною.
Мила і граціозна, вона стояла перед ним у скромній сірій сукні. Її щоки пашіли легким рум’янцем, а ясні карі очі світилися хвилюванням. Вона була без капелюха, і ранковий бриз ласкаво ворушив її золотисто-каштанове волосся.
Капітан Блад зняв капелюха і мовчки привітав її поклоном. Вона стримано й церемонно відповіла на його вітання.
— Лорде Джуліан, що тут відбувається? — запитала вона.
Наче у відповідь на її питання пролунав третій гарматний постріл із кораблів, які вона здивовано розглядала. Насупивши брови, Арабелла Бішоп уважно подивилась на кожного із присутніх чоловіків. Вони понуро мовчали і почувалися незручно.
— Це кораблі ямайської ескадри, — відповів їй лорд Джуліан.
Та Арабеллі більше не вдалося поставити жодного питання — по трапу біг Оґл, а за ним квапилися каноніри — із їх появою Арабеллине серце стрепенулося.
На трапі Блад перекрив Оґлу шлях. На його обличчі читалася суворість.
— Це що таке? — різко запитав капітан. — Твоє місце на гарматній палубі. Чому ти пішов звідтіль?
Оґл зупинився. На нього подіяв непохитний авторитет капітана Блада серед людей, що власне, і було складником секрету його влади над ними. Та зусиллям волі канонір поборов страх і насмілився заперечити Бладу.
— Капітане, — мовив він, вказуючи на кораблі, що їх переслідували, — нас доганяє полковник Бішоп, а ми не можемо втекти й не маємо змоги дати бій.
Бладове обличчя стало ще суворіше. Присутнім навіть здалося, що він повищав.
— Оґле, — сказав він холодним голосом, що різав, наче стальний клинок, — твоє місце на гарматній палубі. Негайно повертайся зі своїми людьми, або я…
Та Оґл перебив його:
— Ідеться про наше життя, капітане. Погрози тут марні.
— Ти так вважаєш?
Уперше за всю піратську діяльність Блада підлеглий відмовлявся виконувати його наказ. А те, що непослух виявив один із його товаришів по Барбадосу, старий друзяка Оґл, змусило Блада завагатися, перш ніж він вдався до задуманого. Його рука затрималась на рукояті пістолета за поясом.
— Це не допоможе тобі, — попередив Оґл. — Люди зі мною і стоять на своєму!
— На чому саме?
— На тому, що нас урятує. І поки ми маємо таку можливість, нас не потоплять і не повісять.
Пірати, що стояли за спиною Оґла, голосно підтримали його.
Капітан кинув швидкий погляд на цих рішуче налаштованих людей, а потім перевів його на Оґла.
Відчувався якийсь незвичний бунтівний дух, якого Блад ніяк не міг збагнути.
— То ти прийшов дати мені пораду, чи не так? — запитав він так само суворо.
— Так, капітане, пораду. Ось вона… — і він вказав на Арабеллу, — ось ця дівчина, племінниця губернатора Ямайки… Ми вимагаємо, аби вона стала заручницею нашої безпеки.
— Правильно! — заревів натовп.
Зовні капітан Блад ніяк не змінився, та в серці його з’явився страх.
— І ви собі уявляєте, що міс Бішоп стане заручницею? — запитав він.
— Звісно, капітане, і дуже вчасно вона з’явилась на нашому кораблі. Накажи лягти в дрейф і подати їм сигнал — нехай вони надішлють шлюпку і переконаються, що міс тут. Потім скажи їм, що як вони спробують нас затримати, то спершу ми її повісимо, а потім дамо бій. Можливо, це охолодить полковника.
— А може й ні, — насмішкувато промовив Волверстон. Несподіваний союзник підійшов до Блада і став поруч нього. — Дехто з цих жовторотих ворон може повірити подібним байкам, — і він презирливо тицьнув пальцем у натовп піратів, яких побільшало, — та той, хто мучився на плантаціях Бішопа, не може. Якщо тобі, Оґле, здумалось зачепити за живе цього мерзотника плантатора, то ти ще більший дурень у всьому, окрім гармат, аніж я міг подумати. Ти ж знаєш Бішопа! Ні, в дрейф ми не ляжемо, аби нас потопили. Якби наш корабель був напхом напханий племінницями Бішопа, то й це ніяк не вплинуло б на нього. Невже ти забув цю підлоту? Цей брудний рабовласник навіть заради рідної матері не відмовиться від помсти. І щойно я це казав лорду Вейду. Він, як і ти, вважав, що ми в безпеці, адже на нашому кораблі присутня міс Бішоп. І якби ти не був таким бовдуром, Оґле, то мені б не довелося тобі це пояснювати. Ми дамо бій, друзі…
— І яким чином ми можемо дати бій? — гнівно заверещав Оґл, намагаючись згладити враження, що його справила на піратів промова Волверстона. — Можливо, ти й маєш рацію, а можливо, й ні. Ми маємо спробувати. Це наш єдиний козир…
Його слова заглушили схвальні крики піратів. Вони вимагали видати їм дівчину. Та в цю мить знову пролунав оглушливий постріл із підвітряного боку, і далеко за правим облавком «Арабеллли» здійнявся височезний фонтан бризок від ядра, що впало у воду.
— Вони вже у межах досяжності наших гармат! — вигукнув Оґл і, перехилившись через поручні, дав команду: — Покласти кермо!
Пітт, що стояв біля керманича, повернувся до збудженого каноніра.
— Відколи це ти став командувати, Оґле? Накази я отримую лише від капітана!
— Цього разу ти виконаєш мій наказ, інакше, богом присягаюсь, ти…
— Стій! — крикнув Блад і схопив каноніра за руку. — Ми маємо ліпший вихід.
Він кинув погляд на кораблі, що наближались, і ковзнув оком по міс Бішоп та лорду Джуліану, які стояли за кілька кроків од нього. Переймаючись своєю долею, бліда Арабелла не зводила очей із Блада.
Блад гарячково розмірковував, намагаючись уявити собі, що станеться, коли він уб’є Оґла й тим самим спричинить бунт на кораблі. Звісно, в капітана залишаться прибічники, та, поза сумнівом, більшість піратів підуть проти нього. Тоді вони доможуться свого й за будь-яких умов Арабелла загине. Навіть якщо полковник Бішоп погодиться на їхні умови, все одно вони триматимуть її у заручницях і зрештою розправляться з нею.
Між тим Оґл нервово позирав на англійські кораблі, терпець йому урвався й він зажадав негайної відповіді:
— То який ліпший вихід? Ми не маємо іншого виходу, окрім запропонованого мною. І ми використаємо наш єдиний козир.
Капітан Блад не слухав Оґла, він зважував усі «за» і «проти». Найліпшим для нього був той вихід, який він озвучив Волверстону. Та чи був сенс говорити про нього зараз, коли підбурені Оґлом люди навряд чи можуть про щось міркувати! Він чітко розумів одне: якщо вони і згодяться на те, аби він здався, то від свого наміру взяти Арабеллу в заручниці все одно не відмовляться. А добровільну здачу Блада вони використають як додатковий козир у грі проти губернатора Ямайки.