— Боже мій! — простогнав губернатор. — Ви… ви хочете взяти мене на Тортугу?
— О ні! — розсміявся Блад. — Хіба я можу завдати вам стільки клопотів? Мені лише потрібно безперешкодно вийти із Порт-Рояла. І якщо ви будете не проти, то цього разу вам не доведеться навіть плавати. Ви повідомили про те, що віддали накази капітанові порту і комендантові цього клятого форту. Що ж, доведеться вам викликати їх на корабель і при мені сказати, що сьогодні після обіду «Арабелла» виходить у море зі службовим завданням, тому ніхто не має права стати їй на заваді. А щоб я був певним, що вони послухають вас, ми заберемо їх на маленьку прогулянку разом із нами. Це все, що мені від вас потрібно. А тепер сідайте й пишіть. Звісно, якщо ви не обрали нок-рею.
Полковник Бішоп спробував опиратися.
— Ви застосовуєте до мене силу… — почав було він.
Та капітан Блад люб’язно його зупинив:
— Зачекайте, яка сила? Для чого? Просто треба вибрати між пером і мотузкою, і це питання ви маєте вирішити самостійно.
Бішоп гнівно поглянув на нього і взяв перо. Тремтячою рукою він написав листа офіцерам. Блад наказав відправити його на берег, а потім запросив свого гостя мимоволі до столу.
— Сподіваюсь, полковнику, ви не втратили свого гарного апетиту.
Жалюгідний Бішоп сів на стільці, та від страху й думати не міг про їжу. Блад не наполягав, а сам з апетитом узявся до страв. Не встиг він і половини з’їсти, як прийшов Гейтон і доповів про прибуття на корабель лорда Джуліана Вейда.
— Я чекав на нього, — сказав капітан. — Веди його сюди.
До каюти увійшов суворий і гордовитий лорд Джуліан і миттю оцінив обстановку. Капітан Блад підвівся з місця:
— Мілорде, ви вирішили приєднатися до нас — вельми дружній жест.
— Ваш гумор тут недоречний, капітане Блад, — різко промовив Вейд. Не знаю ваших намірів, та мене цікавить, чи розумієте ви, як ризикуєте?
— А мене цікавить, мілорде, чи розумієте ви, як ризикуєте, з’явившись на моєму кораблі?
— Сер, що це означає?
Блад подав знак Бенджамену, який стояв позад Бішопа:
— Стілець для його світлості… Гейтоне, відправ шлюпку його світлості на берег і передай, що він тут затримається.
— Що? — вигукнув лорд Джуліан. — Ви хочете мене затримати? Та ви з глузду з’їхали!
— Гейтоне, краще зачекай, на випадок, якщо його світлості здумається бешкетувати… Бенджамене, ти чув моє розпорядження? Іди і передай його.
— Які будуть ваші наміри, сер? — вимагав пояснень лорд, тремтячи од гніву.
— Просто хочу убезпечити себе і своїх хлопців од шибениці, яку приготував полковник Бішоп. Я правильно розрахував, що ваше виховання не дозволить полишити полковника в біді і ви неодмінно прибудете на корабель. На берег я відправив письмове розпорядження від імені полковника, адресоване капітану порту й коменданту форту, аби ті негайно з’явились на корабель. Щойно вони зійдуть на облавок «Арабелли», я матиму всіх заручників, які стануть нам гарантією цілковитої безпеки.
— Це підло! — процідив крізь зуби лорд Джуліан.
— А це вже дивлячись із якого боку підійти, — спокійно промовив Блад. — Зазвичай я нікому не дозволяю безкарно мене ображати. Та, враховуючи, що свого часу ви із власної волі надали мені одну послугу, а зараз мимоволі надаєте іншу, я не звертатиму уваги на вашу грубість.
Його світлість засміявся.
— Ви йолоп! — вигукнув він. — Невже ви гадаєте, що я прибув сюди й не вжив застережних заходів? Комендант уже знає, яким чином ви змусили полковника опинитися на цьому кораблі, про це також знає капітан порту. А тепер подумайте самі, чи дозволять вони вашому кораблю вийти в море?
— Дуже шкода, мілорде, — промовив Блад.
— Я знав, що ви шкодуватимете про це, — відповів лорд Джуліан.
— Та мені не себе шкода, а губернатора. Знаєте, що ви накоїли? Ви повісили його.
— Святий Боже! — вигукнув Бішоп, тремтячи від страху.
— Якщо по моєму кораблю бодай один раз вистрілять, то губернатор одразу ж повисне на нок-реї. Полковнику, вам залишається тільки сподіватися, що я надішлю їм цидулку зі своїми намірами… А щоб ви, мілорде, якомога краще виправили становище, ви й вирушите з моєю цидулкою.
— Та скоріше я вирушу до пекла, аніж вирушу на берег! — лютував Вейд.
— Дуже нерозважливий учинок, мілорде, — промовив Блад. — Та якщо ваша ласка… не стану вас умовляти. Доведеться послати когось іншого. А ви лишитесь на кораблі. Що ж, маю ще одного заручника! Це лише посилює мою позицію.
Лорд Джуліан втупився в нього, зметикувавши, від чого відмовився.
— Може, ви все ж зміните свою думку після того, як я вам усе розтлумачив? — запитав Блад.
— Заради бога, мілорде, послухайтесь його і зробіть усе, як він каже! — благав Бішоп. — Хай негайно виконають його наказ, а то цей клятий пірат схопив мене за горлянку!..
Його світлість кинув на Бішопа погляд, геть далекий од захвату.
— Звісно, якщо ви наполягаєте… — почав було він, та, стенувши плечима, знову звернувся до Блада. — Чи можу я покластися на вас, що полковнику Бішопу не буде завдано шкоди, якщо вам дозволять відплисти?
— Слово даю, — промовив Блад, — а також обіцяю, що полковника Бішопа без затримки буде висаджено на берег.
Лорд Джуліан гордовито вклонився губернатору.
— Ви розумієте, що я так чиню лише з вашої волі, — холодно зауважив він.
— Так… звісно, так! — квапливо відповів Бішоп.
— Гаразд! — лорд Джуліан знову поклонився й пішов до облавка.
Блад провів його до мотузяного трапу, внизу якого погойдувалась на хвилях шлюпка «Арабелли».
— До побачення, мілорде, — промовив Блад. — Ледь не забув! — він вийняв із кишені пергамент і простягнув його Вейду. — Ось ваш патент. Бішоп мав рацію, що його мені видали помилково.
Лорд Джуліан пильно подивився Бладові у вічі і м’яко та щиро відповів:
— Мені дуже шкода.
— За інших обставин, мілорде… — почав було Блад. — Ет, що казати! Ви розумієте… Шлюпка на вас чекає.
Лорд Джуліан уже поставив одну ногу на щабель, як раптом зупинився:
— Нічого не розумію! Ну чого ви не пошлете на берег когось іншого? Я ж можу лишитися у вас ще одним заручником!
Блад подивився своїми блакитними очима у щирі Вейдові очі й сумно зітхнув. Здавалося, він вагався, та зрештою виклав усе, що думав.
— Гадаю, не варто критись. Ця причина, мілорде, спонукала мене сваритись із вами, аби потім у бою проштрикнути ваші груди шпагою. Коли я приймав од вас патент, то сподівався, що завдяки ньому я спокутую гріхи свого минулого в очах міс Бішоп. Заради неї я і взяв його. Та зараз я розумію, що це марні сподівання. Мені слід було б знати, що мої надії — марення хворого. Я зрозумів, що коли вона із нас двох надає перевагу вам, то, мабуть, це правильний вибір. Тому я й не хочу наражати ваше життя на небезпеку, тримаючи вас на борту — нас можуть обстрілювати. Інший же посланець може зіпсувати всю справу. Сподіваюсь, ви розумієте мене.
Лорд Джуліан зблід. Приголомшений, він пильно дивився Бладові у вічі.
— Боже мій! — прошепотів він. — Ви це говорите мені?
— Я кажу це вам тому, що… Ет, хай йому чорт, ну… щоб вона зрозуміла, що грабіжник і пірат усе ж зберіг дещо від тих часів, коли він був джентльменом. Її щастя для мене дорожче за все на світі. Вона знатиме про це і, можливо, тепліше думатиме про мене і згадуватиме хоч у молитвах! Це все, мілорде.
Лорд Джуліан довго дивився на пірата, а потім мовчки простягнув йому руку — і Блад потис її.
— Не певен у правоті ваших слів, — нарешті промовив лорд Джуліан. — Можливо, з нас двох саме ви для неї кращий.
— Це лише ваші здогади, мілорде. Що ж до Арабелли, то вчиніть так, щоб я не помилився. Прощавайте!