— Я прийду до тебе, коли в твоїй макітрі трохи вивітриться ром, — сказав Волверстон, зводячись на ноги. — А зараз просто запам’ятай мою байку і не здумай казати щось інше. Мені ще бракувало, аби мене брехуном назвали! Усі, навіть ті, хто відплив зі мною із Порт-Рояла, вірять мені, розумієш? Я змусив їх повірити.
А як вони дізнаються, що ти і справді погодився прийняти королівський патент і вирішив піти Моргановим шляхом, то…
— Вони влаштують мені пекло, — завершив капітан, — саме на це я й заслуговую!
— Бачу, ти геть здувся, — пробурчав Волверстон. — Завтра ми ще потеревенимо.
Розмова відбулася, та пуття з неї було мало. З таким самим результатом вони розмовляли ще кілька разів протягом усього сезону дощів, що розпочався по поверненні Волверстона. Старий вовк зметикував, що капітан не від рому захворів. Ром був наслідком, та не причиною. Бладове серце точив хробак, і Волверстон добре знав, що то за хробак. Він кляв усі спідниці на землі й чекав, аби хвороба минула, як усе минає в нашому світі.
Та хвороба виявилася тривалою. Коли Блад не грав у кості чи не пиячив у шинках Тортуги в такій компанії, якої уникав, як чуми, то сидів сиднем у своїй каюті на «Арабеллі». А найдужче переживала мадемуазель д’Ожерон. Вона чи не щодня запрошувала його в гості, та Блад рідко приймав її запрошення.
Пізніше, з наближенням кінця сезону дощів, до нього стали звертатися капітани з проектами вигідних нападів на іспанські поселення. Та йому було байдуже до всіх пропозицій. Спершу це викликало подив, а коли настали гожі дні, здивування переросло в роздратування.
Однієї сонячної днини в каюту Блада увірвався Крістіан — командир «Клото». Він брутально лаявся, вимагаючи вказівок на майбутнє.
— Та йди ти до біса, — байдуже відповів Блад, навіть не вислухавши його до кінця.
Розлючений Крістіан пішов геть. Наступного ранку його корабель знявся з якоря і вийшов у море. То був перший приклад дезертирства. Невдовзі навіть найвідданіші Бладу капітани кораблів не змогли втримати своїх корсарів. Та вони не наважувалися на великі операції, вдовольняючись дрібними нападами на поодинокі кораблі.
Інколи Блад запитував себе, для чого він повернувся на Тортугу. Щоразу згадуючи слова Арабелли, що він злодій і пірат, Пітер заприсягся собі, що більше не займатиметься піратством. То навіщо він тут стирчить? На це питання сам собі він відповів іншим питанням: а куди ж йому ще подітися?
У всіх на очах Блад втрачав інтерес до життя. Раніше він вишукано вдягався і дбав про свою зовнішність. Зараз він весь заріс. Енергійне засмагле обличчя набуло хворобливого жовтуватого відтінку, а сині очі потьмяніли й стали мов неживими.
Лише Волверстон, знаючи істинну причину такого падіння Блада, наважився (і то лише раз) відверто поговорити з капітаном.
— Пітере, чи настане цьому колись край? — пробурчав старий вовк. — Чи довго ти пиячитимеш через цю гарненьку дурепу із Порт-Рояла? Вона ж не звертає на тебе уваги! Грім і блискавка! Та як тобі потрібне це дівчисько, хай йому грець, то чому ти туди не поїдеш і не візьмеш її?
Блад зиркнув на Волверстона з-під лоба, і в його тьмяних синіх очах спалахнув вогник… Та Волверстон продовжив далі:
— Їй-богу, можна впадати за дівчиною, якщо з цього щось вийде путнє, та хай я краще здохну, аніж травитиму тебе ромом через якусь спідницю. Це не по-моєму. Раз тебе не цікавлять інші справи, то чому тобі не здійснити напад на Порт-Роял? Звісно, ти можеш сказати, що це англійське місто абощо, та в цьому місті царює Бішоп, а серед наших хлопців знайдеться чимало головорізів, які підуть за тобою і в пекло, аби тільки потриматися за горлянку цього мерзотника. Я впевнений в успіху цієї оборудки. Нам лише слід дочекатися, коли з Порт-Рояла піде ямайська ескадра. У місті є чимало добра, аби винагородити наших молодців, а ти отримаєш свою дівчинку. Хочеш, я поговорю з нашими людьми?..
Блад підскочив. Очі його метали блискавки, а обличчя перекосила судома.
— Якщо ти зараз не заберешся геть, присягаюсь, звідси винесуть самі лише твої кістки. Ах ти псяко, як ти насмілився прийти до мене з такою пропозицією? — із прокльонами він щосили вимахував кулаками.
Ошелешений такою реакцією, Волверстон вибіг від гріха подалі з каюти. А Блад залишися на самоті зі своїми думками.
Та одного сонячного дня на «Арабеллі» з’явився давній Бладів друг, губернатор Тортуги, в супроводі маленького, пухкенького чоловічка з добродушним виразом на люб’язній і дещо самовпевненій фізії.
— Добридень, капітане, — привітався д’Ожерон, — я прибув до вас із паном де Кюссі, губернатором французької частини острова Гаїті. Він бажає поговорити з вами.
З поваги до свого друга Блад вийняв трубку з рота і спробував бодай трохи протверезіти. Потім він підвів ся і вклонився де Кюссі.
— Ласкаво прошу, — промовив він тоном люб’язного хазяїна.
Де Кюссі відповів на уклін і прийняв запрошення сісти на скриню біля вікна, що виходило на корму.
— Ви командуєте чималими силами, дорогий капітане, — зауважив він.
— Так. У мене щонайменше вісімсот чоловік, — відповів Блад.
— Та ще я знаю, що від нічого робити вони вже трохи хвилюються.
— Нехай забираються до біса, якщо хочуть.
Де Кюссі делікатно засунув до носа порцію тютюну.
— Маю до вас цікаву справу, — сказав він.
— Що ж, пропонуйте, — байдуже відповів Блад.
Де Кюссі звів догори брови і покосився на д’Ожерона.
Поведінка капітана Блада не вельми обнадіювала. Та д’Ожерон стиснув зуби і швидко кивнув головою, подаючи знак, аби губернатор Гаїті продовжував:
— Нам повідомили, що між Францією та Іспанією оголошено війну.
— Це не новина, — буркнув Блад.
— Я маю на увазі офіційні дані, любий капітане, а не сутички й напади, на які ми заплющуємо очі. У Європі між Францією та Іспанією оголошено війну. Франція має намір перенести воєнні дії у Новий Світ. І з цією метою із Бреста йде ескадра під командуванням Рівароля. Я маю від нього листа, в якому він доручає зібрати допоміжну ескадру й виставити тисячний загін для посилення його ескадри. Моя пропозиція, з якою я звернувся до вас за рекомендацією нашого доброго друга д’Ожерона, зводиться до того, щоб ви разом із вашими людьми й кораблями вступили на французьку службу під командуванням барона де Рівароля.
Блад дещо зацікавлено подивився на нього.
— Ви пропонуєте нам піти на французьку службу? — запитав він. — На яких умовах?
— Як капітан першого рангу для вас і відповідних рангів для ваших офіцерів. Ви отримаєте відповідну до вашого рангу платню й разом із вашими людьми матимете право на десяту частину захоплених трофеїв.
— Навряд чи моїм людям сподобається ваша пропозиція. Вони взавтра ж можуть напасти на якесь іспанське містечко й забрати собі всю здобич.
— Так, але не забувайте, що ви ризикуєте, діючи як пірат. А з нами ваше становище буде законним. Барон де Рівароль має сильну ескадру й разом із ним ви можете розгорнути масштабнішу діяльність. Десята частина трофеїв, здобутих у співпраці, буде більшою, аніж вартість того, що ви захопите самотужки.
Капітан Блад замислився. Те, що йому пропонували, вже не було піратством. Ішлося про законну службу під стягом короля Франції.
— Я пораджусь зі своїми офіцерами, — промовив він і послав по них.
Ті негайно ж з’явилися. Де Кюссі виклав їм суть своєї пропозиції. Гаторп одразу ж заявив, що для нього така пропозиція прийнятна. Люди нидіють від бездіяльності, тож, звісно, вони погодяться піти на службу, яку їм пропонує де Кюссі від імені короля Франції. Промовляючи це, Гаторп подивився на похмурого Блада, який кивнув на знак згоди.
Стали жваво обговорювати деталі. Ібервіль, молодий французький корсар, зауважив, що запропонована де Кюссі частка мізерна. Офіцери могли б дати згоду від імені своїх людей лише за п’яту частину трофеїв.