Командувач королівськими сухопутними і морськими силами Франції в Америці побуряковів. Аби хоч якось угамувати лють, він знову сів за стіл.
— Я обміркую це питання, — сердито сказав він, — і повідомлю про своє рішення.
Капітан Блад підвівся. Так само вчинили і його офіцери.
— Маю честь попрощатися, мосьє барон! — промовив Блад і вийшов із корсарами.
Звісно, ви розумієте, що потім були декілька неприємних хвилин для мосьє де Кюссі. Від лайки зарозумілого де Рівароля з нього злетіла самовпевненість, як злітають пушинки з кульбабки восени. Командувач королівськими арміями верещав на губернатора Гаїті, як на хлопчика. Де Кюссі на свій захист наводив ту саму точку зору, яку Блад чудово виклав від його імені. Та де Рівароль погрозами і лайкою швидко змусив його прикусити язика.
Коли ж вичерпався арсенал картань, він перейшов на образи. На його думку, де Кюссі не міг лишатися губернатором Гаїті, а тому він сам вирішив виконувати губернаторські обов’язки аж до свого від’їзду до Франції. Виконання обов’язків він почав із наказу виставити посилену охорону навколо замку де Кюссі.
Та його необдумані кроки одразу ж спричинили неприємності. Коли наступного ранку на берег зійшов Волверстон у всій своїй красі з пістрявою хустинкою на голові, якийсь офіцер зі складу щойно прибулих французьких військ став кепкувати зі старого вовка. Волверстон у відповідь висміяв офіцера і пообіцяв надер ти йому вуха. Офіцер оскаженів і перейшов на образи. У відповідь на таку реакцію Волверстон завдав кривднику такого удару, що француз упав непритомний. За годину про це довідався де Рівароль. Барон наказав арештувати Волверстона і відвести його до замку.
А ще через годину, коли барон і де Кюссі сіли за обід ній стіл, негр-лакей доповів їм про прихід капітана Блада. Після того, як роздратований де Рівароль погодився його прийняти, до кімнати увійшов елегантний джентльмен. Зодягнений він був у дорогий чорний камзол, оздоблений сріблом. Смагляве, з правильними рисами обличчя було ретельно поголене. На комір із тонкого мережива спадали довгі локони перуки. У правій руці джентльмен тримав крислатого капелюха з плюмажем із червоного страусового пір’я, а в лівій — тростину із чорного дерева. Підв’язки із пишними стрічками підтримували його шовкові панчохи, а чорні розетки на черевиках були оздоблені золотом.
Де Рівароль із де Кюссі не одразу впізнали в цьому елегантному чоловікові Блада. Зараз він навіть виглядав молодшим на десяток років. До нього цілком повернулось почуття власної гідності, і вишуканою зовнішністю він прагнув підкреслити свою рівність із бароном.
— Перепрошую, що прийшов невчасно, — ввічливо мовив він. — Дуже шкодую, та це нагальна справа. Мосьє де Кюссі, справа стосується ув’язненого вами капітана Волверстона.
— Волверстона арештували за моїм наказом, — заявив де Рівароль.
— Справді? А я вважав, що мосьє де Кюссі є губернатором острова Гаїті.
— Вища влада належить мені, поки я тут, — самовтішно заявив барон.
— Матиму на увазі. Та ви, певно, знаєте, що сталася помилка.
— Помилка?
— Саме так, помилка. Саме це слово здатне позбавити нас зайвих суперечок, та загалом, воно надто м’яке. Мосьє де Рівароль, ваші люди арештували невинного, бо винен був французький офіцер, який нахабно поводився, а арештували капітана Волверстона. Прошу негайно скасувати ваше розпорядження.
Де Рівароль вибалушив гнівні чорні очі, а його яструбине обличчя вкрилося буряковим рум’янцем.
— Це… н-нахабно, це… н-неприпустимо! — цього разу генерал так розлютився, що аж заїкатися став.
— Марно слова витрачаєте, мосьє барон. Ми з вами в Новому Світі, і це не просто назва. Тут усе нове для людини, що виросла серед забобонів Старого Світу. Звісно, ви ще не встигли збагнути цю новизну, а тому я не зверну уваги на ваші висловлювання. Та і в Новому Світі, і в Старому справедливість залишається справедливістю. Несправедливість, як і там — неприпустима тут. Зараз по справедливості слід звільнити мого офіцера й покарати вашого. Саме цю справедливість покірно прошу здійснити.
— Покірно? — ледь тамуючи гнів, процідив де Рівароль. — Покірно?
— Саме так, бароне. Водночас хочу нагадати, генерале, що в моєму розпорядженні вісім сотень корсарів, а у вас лишень п’ятсот солдатів. Мосьє де Кюссі легко підтвердить, що в бою один корсар вартий щонайменше трьох солдатів, і з вами я цілком відвертий, бароне. Або ви негайно звільняєте капітана Волверстона, або мені доведеться вживати заходів для його звільнення. Звісно, наслідки будуть жахливі, та ви можете їм запобігти лише одним словом. Тут, мосьє барон, ви представляєте найвищу владу, тож від вас залежить вибір.
Де Рівароль сполотнів. За все його життя ніхто з ним так зухвало не розмовляв і не виявляв такої неповаги. Та барон вирішив краще стриматися.
— Буду вдячний, якщо ви зачекаєте у приймальні, мосьє капітан. Я маю переговорити з мосьє де Кюссі.
Щойно за капітаном зачинилися двері, як барон знову накинувся на нещасного де Кюссі:
— То он які люди, яких ви взяли на королівську службу! І це капітан першого рангу! Ганьба! Він не лише виявляє непокору, а ще й диктує! Як ви можете пояснити цю ситуацію? Попереджаю, я дуже вами незадоволений! Я дуже розгніваний!
І хоча де Кюссі втратив усю самовпевненість, він виструнчився й гордовито промовив:
— Ваш ранг, мосьє генерал, а також факти не дають вам права дорікати мені. Я взяв на службу саме тих людей, яких ви бажали бачити, і не моя провина в тому, що ви не вмієте з ними спілкуватися. Капітан Блад вам чітко сказав, що ми перебуваємо в Новому Світі.
— Так, так! — скривився де Рівароль. — І ви ще насмілюєтеся стверджувати, що це я винен! А знаєте, мені вже починає це подобатися. Ви гадаєте, тут Новий Світ, а тому нові поняття й нові порядки. Такого не буде! Я примушу ваш Новий Світ підлаштуватися під мене! — почав погрожувати барон й одразу ж осікся, згадавши про капітана Блада. — Сьогодні, де Кюссі, я з вами ще погоджусь, та не взавтра! А зараз, знавцю варварських порядків Нового Світу, скажіть, як нам діяти?
— Мосьє барон, арешт капітана корсарів — це помилка, і тримати його під арештом — безумство. Ми не можемо силою відповідати на силу, бо в нас сили менше.
— Чудово! Тоді дуже прошу, дайте мені відповідь, що ми робитимемо далі? То мені доведеться скоритися цьому капітану Бладу? І наша операція проводитиметься так, як він того запрагне? Словом, чи маю я, представник Франції в Америці, залежати від цих мерзотників?
— Аж ніяк. Я рекрутую добровольців на острові Гаїті й набираю загін негрів. Коли ж я зроблю це, наші сили зростуть до тисячі вояків.
— У такому разі, чом би нам просто зараз не відмовитися від послуг піратів?
— Бо вони є вістрям будь-якої зброї, яку ми викуємо. У воєнних справах, які нам належить провести, вони справжні доки, і заява капітана Блада про це — не хизування. Один корсар і справді вартий трьох солдатів, а то й чотирьох. А тоді ми матимемо достатньо людей, аби тримати корсарів у своїх руках. Маю додати, що в них своє бачення честі. Якщо ми виконаємо їхні умови, вони не завдадуть нам жодної кривди. Даю вам своє слово, адже я знаю їх не перший рік.
— Гаразд, я вам вірю, — мовив барон, рятуючи свій авторитет. — Будьте ласкаві, запросіть цього капітана.
Блад із гідністю зайшов до кімнати. Його упевнений вигляд дратував де Рівароля, та все ж він приховав своє роздратування під маскою суворої люб’язності.
— Так от, капітане, я порадився з губернатором і припускаю можливість помилки. Проте будьте певні, справедливість візьме гору. Я особисто головуватиму на нараді, в якій братимуть участь двоє моїх старших офіцерів, ви, і один із ваших офіцерів. І ми проведемо неупереджене розслідування. Винного, себто того, хто зчинив сварку, буде покарано.
Капітан Блад уклонився. Без нагальної необхідності йому геть не хотілось вдаватися до крайніх заходів.