— Змушений відмовитися від честі, яку ви нам люб’язно пропонуєте, — холодно зауважив капітан.
Волверстон щось буркнув на згоду. Гаторп кивнув головою. Ібервіль, як і решта, обурювався пихатістю свого співвітчизника й ні на мить не сумнівався у своєму капітанові. Присутні французькі офіцери із зарозумілим здивуванням витріщилися на ватажка корсарів, а де Рівароль із викликом запитав:
— Що? Ви відхиляєте? Ви відмовляєтесь виконувати мій наказ?
— Наскільки я розумію, мосьє барон, ви зібрали нас тут обговорити план штурму.
— Аж ніяк, мосьє капітан, я викликав вас, щоб віддати наказ. Я все продумав і вирішив. Сподіваюсь, ви це розумієте?
— Звісно, розумію! — засміявся Блад. — Та чи ви розумієте? Ви вже все продумали і все вирішили, кажете? Та якщо ваше рішення ґрунтується на бажанні згубити більшу частину моєї команди, то вам доведеться його змінити, щойно я розповім вам усе, що знаю. Вам здається, що Картахена дуже слабка з півночі, де вона виходить у море. А чи не виникало у вас, мосьє барон, питання, чому іспанці, коли будували місто, так подбали про південь і геть забули про північ?
У відповідь де Рівароль ані пари з вуст, адже й справді він мав про це подумати.
— Не такі вже іспанці недоумки, — провадив Блад. — Два роки тому, готуючись до рейду на Картахену, я провів рекогнозування міста. Із кількома індіанцями-торгівцями я провів у місті тиждень, видаючи себе за індіанця. Я досконало вивчив усі підходи до нього. З того боку, де місто здається спокусливо вразливим, іспанці захищені мілководдям. Воно простирається на півмилі від берега і не дає можливості наблизитися кораблям настільки, аби вогонь із гармат міг завдати шкоди.
— Тоді ми висадимо десант на каное, пірогах і плоскодонках! — нетерпляче вигукнув один із офіцерів.
— Та навіть за ідеальної погоди прибій вам завадить здійснити цю операцію, — заперечив йому Блад. — А ще майте на увазі, що ми не зможемо прикривати наш десант вогнем із корабельних гармат. Люди наражатимуться на небезпеку від власної артилерії.
— Якщо ми проведемо таку атаку вночі, її не доведеться прикривати гарматами, — наполягав де Рівароль. — Ваш загін опиниться на березі ще до того, як іспанці встигнуть отямитися.
— Ви міркуєте так, ніби в Картахені живуть самі віслюки й сліпці. Невже ви вважаєте, що вони нас не побачили й не поцікавилися, хто ми такі і якого дідька тут робимо?
— Та якщо, як ви стверджуєте, вони вважають, ніби захищені з півночі, то це має лише приспати їхню пильність!
— Аж ніяк, бароне, це їх не вводить в оману. Всяке намагання висадитися з цього боку моря приречене на невдачу самою природою.
— І все ж ми зробимо таку спробу, — вперто наполягав барон, що не звик ні в чому поступатися, а надто в присутності своїх підлеглих.
— Що ж, якщо я недостатньо переконливий, то дійте. Це ваше право. Та своїх людей я не поведу на вірну смерть.
— А як я вам накажу, то… — почав було барон.
— Слухайте, бароне! — безцеремонно урвав його Блад. — Нас покликали на службу не стільки через нашу силу, як через знання й досвід. Зараз я надаю у ваше розпорядження свій особистий досвід і знання й додам, що свого часу відмовився від наміченого нападу на Картахену, адже не мав достатньо сил, аби захопити гавань — єдині ворота в місто. Тепер ми маємо достатньо сил для виконання такого завдання.
— Воно-то так, але поки ми валандатимемося з воєнною операцією, іспанці вивезуть із міста більшу частину багатств. Ми маємо напасти на них раптово.
Капітан Блад стенув плечима:
— Звісно, з точки зору пірата ваші міркування вельми переконливі. І я свого часу так гадав. Та як ви зацікавлені в тому, щоб здолати іспанців і повісити прапор Франції на фортах цього міста, то ви не повинні перейматися через утрату частини багатств.
Де Рівароль прикусив губу. Він із люттю подивився на корсара, який тримався з гідністю.
— А як я накажу вам діяти? — запитав він. — Відповідайте! Зрештою, хто командує експедицією — ви чи я?
— Знаєте, а ви мені вже остобісіли! — промовив Блад і повернувся до де Кюссі, який не вельми затишно почувався й сидів, мов на голках. — Мосьє губернаторе! Дуже прошу, підтримайте мою думку!
Нарешті де Кюссі наче прокинувся:
— У зв’язку з тим, що капітан Блад…
— До дідька! — загорлав де Рівароль. — То навколо мене зібралися самі лише боягузи! Слухайте, ви, мосьє капітан! Ви боїтеся здійснити цю операцію, а тому командувати нею буду я. Зараз гарна погода, тож ми з успіхом висадимося на берег. Якщо це так — а це так і станеться, — то взавтра вам доведеться вислухати дещо не вельми приємне. Я надто великодушний, сер! — він зробив величний жест рукою. — Дозволяю вам піти звідсіль.
Де Рівароля поглинули упертість і марнославство. Звісно, він отримав справедливий урок. У другій половині дня ескадра підійшла якомога ближче до берега. Під покровом ночі триста чоловік (двісті з них були негри), вирушили на берег у каное, пірогах і човнах. Де Рівароль змушений був узяти особисто на себе командування десантним загоном, хоч йому це було не до шмиги.
Перші шість човнів підхопив прибій і кинув на скелі. На друзки вони перетворилися ще до того, як люди, що були в них, устигли кинутись у воду. Гуркіт хвиль, що розбивались об каміння, і крики потопельників стали переконливим сигналом для екіпажів решти човнів. Барон віддав наказ негайно вийти з небезпечної зони й рятувати людей. Ця авантюра дорого обійшлася: загинуло п’ятдесят людей, втрачено шість човнів із бойовими припасами.
Розлючений де Рівароль повернувся на свій корабель, та клепки йому не додалося. Він не належав до тих людей, які розумнішають у результаті надбання життєвого досвіду. Він гнівався на всіх і все й від досади одразу ж завалився спати.
А на ранок прокинувся від гарматних залпів. Вискочивши на корму у нічному ковпаку і в пантофлях, барон побачив дивну картину, від якої лють його лише подвоїлась. Чотири корсарських кораблі на всіх вітрилах виконували якісь дивні маневри за півмилі від Бока-Чіка і майже на такій самій відстані від французької ескадри. Часом, огорнені димом, вони обстрілювали залпами великий круглий форт, що захищав вузький канал — вхід на рейд. Із форту енергійно відповідали гармати, та корсари маневрували вітрилами і стріляли з такою влучністю, що вогонь накривав захисників форту тієї миті, коли вони перезаряджали гармати. Після залпів корсарські кораблі круто розвертались так, що каноніри у форту бачили перед собою рухому мішень корми чи носа кораблів супротивника. Це було таке майстерне маневрування, що за секунду-дві перед залпом іспанців піратські кораблі вишиковувалися у перпендикулярній позиції до форту так, аби щогли кораблів зливалися в одну лінію.