Де Рівароль із прокльонами спостерігав за боєм, що його з власної ініціативи розпочав Блад. Офіцери «Віктор’єз» збіглися сюди ж на корму, а коли нарешті до них приєднався де Кюссі, барон уже не міг стримати люті, що розпирала його. Власне, де Кюссі сам наразився на лавину лайки. Він підійшов до барона, потираючи руки, й усім своїм виглядом виражав задоволення діями корсарів.
— То як, мосьє де Рівароль, — хихонув він, — чи не здається вам, що цей Блад — справжній майстер своєї справи? Ще до сніданку він повісить прапор Франції на цьому форті.
Барон різко повернувся до нього й гаркнув:
— Кажете, він добре знає свою справу? І у вас бракує клепки, що його справа — виконувати мої накази? Хіба я віддавав цей наказ, чорти б вас усіх ухопили? Коли це все завершиться, то я розправлюсь із ним за його свавілля.
— Перепрошую, мосьє барон, за успішного завершення його дії цілком виправдаються.
— Виправдаються? Що за чортівня? Та хіба можна виправдати свавілля солдата? — вибухнув барон, кинувши погляд на своїх офіцерів, які також ненавиділи Блада.
Тим часом тривала битва корсарів з іспанцями. Форт був серйозно поруйнований. Та попри маневри кораблі Блада також зазнали ушкоджень. Планшир правого борту «Атропос» був розбитий на друзки, а одне з великих ядер вибухнуло в кормовій каюті корабля. На «Елізабет» серйозно дісталося носовій частині, а на «Арабеллі» була збита грот-щогла. Під кінець бою вийшла з ладу «Лахезіс». Барон аж насолоджувався цим видовищем.
— О небо, тільки б іспанці потопили ці мерзенні кораблі!
Та небо не почуло його молитов. Щойно він промовив ці слова, як прогримів страшенний гуркіт і півфорту злетіло в повітря. Одне з піратських ядер влучило просто в погріб із порохом.
Через дві години після бою спокійний і пишно вбраний, наче він щойно прийшов із балу, капітан Блад ступив на квартердек «Віктор’єз». Де Рівароль зустрів його у халаті й нічному ковпаку.
— Дозвольте звітувати, мосьє барон, що форт на Бока-Чіка тепер наш. На руїнах башти майорить прапор Франції, і ескадра може безперешкодно увійти в гавань.
Де Рівароль мусив стримати гнів, хоч його аж розпирало від злості. Його офіцери з таким захватом вітали капітана Блада, що влаштовувати істерику було просто ніяково. Та баронові очі, як і раніше, були налиті кров’ю від гніву, а обличчя побіліло від люті.
— Вам пощастило, мосьє Блад, — процідив він, — що бій виграно. У разі невдачі ви б дорого заплатили. Наступного разу чекайте на мої накази, бо може статися, що ви не зможете так чудово виправдатися, як от сьогодні.
Блад усміхнувся, зблиснувши білими зубами, і вклонився:
— Я був би дуже радий отримати ваш наказ, генерале, аби розвинути нашу перевагу. Сподіваюсь, ви розумієте, що зараз важливо діяти швидко.
Рівароль розгублено поглянув на нього: від гніву він геть забув, що мав би керувати операціями.
— Зайдіть до моєї каюти! — владно наказав він Бладу, та той зупинив його.
— Гадаю, генерале, нам краще переговорити тут, коли перед вами, як на мапі, відкрита сцена ваших подальших дій, — він указав рукою на лагуну, на все довкола та на велике місто. — Якщо ви не розціните це, як мою самовпевненість, то я хотів би запропонувати… — він замовк.
Де Рівароль пильно подивився на нього, намагаючись уловити глузування, та Бладове обличчя було незворушне, а його проникливі очі спокійні.
— Гаразд, послухаймо, — милостиво погодився барон.
Блад указав на форт при вході на внутрішній рейд, башти якого ховалися за пальмами, що хитались на вузькій смузі землі. Він заявив, що цей форт значно слабший за зовнішній, який вони щойно захопили. Однак і канал тут звужується, тож аби пройти по ньому, треба було захопити це укріплення. Він запропонував, щоб французькі кораблі почали звідти бомбардування форту, а тим часом триста корсарів із гарматами висадяться на східному узбережжі лагуни, порослому густим запашним чагарником. Щойно почнеться бомбардування з моря, пірати штурмуватимуть форт із тилу. Блад вважав, що іспанці не чинитимуть тривалого опору. Після цього загін де Рівароля залишиться у форті, а Блад зі своїми хлопцями продовжить наступ і захопить церкву Нуестра Сеньйора де ля Попа, що стоїть на високому пагорбі на сході від міста. З цього узвишшя вони контролюватимуть єдину дорогу з Картахени углиб країни й відріжуть шлях іспанцям, які не зможуть вивести коштовності з міста.
Сталося так, як гадав Блад: останній аргумент для Рівароля був найбільш переконливим, бо досі барон пихато слухав корсара і готувався вже критикувати його пропозицію, аж раптом змінився на лиці і навіть спустився до того, що похвалив Бладів план і наказав негайно бомбардувати форт.
Немає потреби детально змальовувати хід цієї операції. Французькі офіцери припустилися ряду помилок, тож не все сталося так, як гадалося, і гарматне ядро з форту потопило два французькі кораблі. Та надвечір завдяки заповзятливості піратів форт здався. Ще до настання ночі Блад зі своїми людьми захопив висоту Нуестра Сеньйора де ла Попа й виставив там кілька гармат.
По обіді наступного дня Картахена послала де Ріваролю пропозицію про капітуляцію.
Запишавшись від перемоги, яку він цілком приписав собі, барон продиктував умови капітуляції. Він вимагав здати всі гроші, товари і коштовності. Мешканці мали вибір або зостатися в місті, або йти куди заманеться. Ті, хто забажав піти, мали здати все своє майно. Ті, хто залишався, здавали лише половину й мали стати підданими короля Франції. Де Рівароль обіцяв не чіпати молитовні й церкви, однак вимагав від них звіту про всі гроші й коштовності. Картахена не мала вибору, тож прийняла умови.
Наступного дня, 5 квітня, де Рівароль увійшов у місто, оголосив його французькою колонією і губернатором призначив мосьє де Кюссі. Опісля подався до кафедрального собору, де на честь перемоги відслужили обідню. Це було лишень перепочинком. Після церемоній де Рівароль узявся до грабунку. Захоплення Картахени французами відрізнялося від звичайного корсарського набігу лише тим, що солдатам під страхом смерті заборонялося заходити до будинків містян. Та насправді такий наказ було видано не для захисту життя і майна переможених. Де Рівароля турбувало лише те, що до солдатських кишень можуть потрапити дублони. Та щойно золотий потік вичерпався, барон віддав місто на поталу солдатам. Вони пограбували майно і тих громадян, які стали французькими підданими, хоч де Рівароль і пообіцяв їм недоторканність і захист.
Здобич була колосальною. Чотири дні понад сто мулів перевозили награбоване з міста в порт, звідки його переправляли на кораблі.
Розділ 28
Честь мосьє де Рівароля
Під час і після капітуляції капітан Блад сидів на узвишші Нуестра Сеньйора де ла Попа й гадки не мав про те, що відбувалося в Картахені. Пірати чудово розуміли, яку роль виконують у взятті такого багатого міста. Одначе капітана навіть не запросили на воєнну раду, де барон де Рівароль визначався з умовами капітуляції.
Раніше Блад не стерпів би такого зневажливого ставлення. Та зараз, коли було покінчено з піратством, йому достатньо було виражати своє презирство глузливою посмішкою. Однак його офіцери й тим паче матроси, які все ж залишалися піратами, були протилежної думки. Блад міг угамувати корсарів лише обіцянкою негайно поговорити з де Ріваролем.
Генерала він знайшов в одному з великих маєтків, що гудів, наче бджолиний вулик. Це була канцелярія, яку створив барон. Тут реєстрували коштовності, перевіряли касові книги торговельних підприємств для точного визначення здачі сум. Де Рівароль сидів оточений клерками. Розсівшись, мов купець, він підраховував цифри, аби переконатися, що від нього не приховали жодного песо. Відверто кажучи, це заняття геть не пасувало командувачу королівських сухопутних і морських сил Франції в Америці, однак де Равіроля ці операції цікавили більше за воєнні. З явним роздратуванням він мусив відволіктися від них із появою в канцелярії капітана Блада.