— Здрастуйте, мосьє барон! — привітав його Блад. — Маю з вами відверто поговорити. Хай як вам неприємно це чути, та мої люди стоять на межі бунту!
Де Рівароль пихато звів брови:
— Капітане Блад, я також маю поговорити з вами відверто, хай як неприємно вам буде те чути. За бунт відповідатимете особисто ви і ваші офіцери. А ще ви помиляєтеся, коли розмовляєте зі мною тоном союзника. Я ж одразу вам чітко сказав, що ви лишень мій підлеглий. І я не люблю пустих балачок.
Капітан Блад ледве стримався, та він чудово розумів, що рано чи пізно йому доведеться провчити цього бундючного півня.
— Визначайте як хочете моє становище, генерале, пусті балачки мені також не цікаві. Ідеться про угоду, підписану обома сторонами, і мої люди дуже незадоволені.
— І чим же вони незадоволені?
— Вашою чесністю, бароне де Рівароль.
Навряд чи ляпас подіяв би на барона сильніше. Він схопився на ноги, хапаючи ротом повітря, в його очах палав вогонь, а обличчя сполотніло. Клерки заціпеніли за столом і чекали на розвиток подій.
Запала тиша. Та зрештою барон, ледве стримуючи гнів, вигукнув:
— Ви сумніваєтесь у моїй чесності!? Ви і ваше розбійницьке кодло? Ах ви ж, клятий! Ви відповісте за ці слова, хоча дуель із вами — справжнє безчестя для мене! Хай вам грець!
— Мені здається, бароне, — промовив Блад і бровою не повівши, — що я прийшов до вас не з особистим проханням. Я тут від імені своїх незадоволених людей. У разі відмови вони візьмуть своє силою.
— Силою? — перекривив де Рівароль, тремтячи від люті. — Хай лишень спробують…
— Не гарячкуйте, бароне. Ви ж бо знаєте, що мої хлопці ще гарячіші. Вони вимагають, щоб ви назвали їм дату розподілу трофеїв, вони прагнуть знати, коли нарешті отримають свою заслужену п’яту частину.
— О Боже, де знайти терпіння?! Як можна ділити здобич, коли її ще повністю не зібрано?
— Мої люди вважають, і на те є підстави, що вже зібрано всі трофеї. А ще вони вам не довіряють, і знов-таки, мають для того підстави, бо вся здобич уже на ваших кораблях, а це значно ускладнює встановлення її реальної вартості.
— О Боже! Та ж у цих бухгалтерських книгах все записано! Кожен має право їх переглянути.
— Їх не цікавлять ваші бухгалтерські книги, бо мало хто з них уміє читати. Вони вимагають здобичі. Вони знають, що ви махлюєте з підрахунками — даруйте мені, бароне, за різкість. З ваших книг видно, що вартість трофеїв у Картахені — приблизно десять мільйонів ліврів[48]. Та мої люди дуже досвідчені в цій справі, тож вони визначили, що вартість трофеїв становить понад сорок мільйонів ліврів. Отож вони наполягають, аби їм показали і зважили в їхній присутності всі цінності — саме так відбувається ця процедура серед берегової братії.
— Я не знаюся на піратських звичаях, — із презирством процідив де Рівароль.
— Та ви їх схопили на льоту, бароне.
— Ах ви ж паскуди, що ви маєте на увазі!? Я — командувач армії солдатів, а не дряпіжників!
— Та невже? — Бладові очі зблиснули. У них читалася неприхована іронія. — Та хай ким ви є, а як не виконаєте всіх умов моїх людей, які я вважаю справедливими, то матимете неприємності. Мене не здивує, коли до Франції ви не відправите жодного песо й вам доведеться назавжди лишитися тут, у Картахені.
— Наволоч! То ви ще й погрожуєте мені?
— Хіба можна, бароне! Я застерігаю вас від неприємностей. Як ви захочете, то можете поки що їх уникнути, лише скористайтесь моєю порадою. І пам’ятайте: зараз ви сидите на діючому вулкані. Ви не знаєте піратських звичаїв. Якщо опиратиметеся, то Картахена захлинеться кров’ю. Не думаю, що король Франції матиме зиск із того.
По цих Бладових словах де Рівароль мусив перевести суперечку в інше русло. Невдовзі барон таки погодився на виконання вимог корсарів. І поступився він лише тому, що нарешті Блад довів йому, що зволікати з розподілом трофеїв небезпечно. Звісно, пірати могли й програти сутичку, та могло бути й інакше. Однак якщо де Ріваролю й усміхнулась би фортуна, то навряд би в нього лишилося достатньо людей, аби утримати коштовності.
Зрештою, де Рівароль пообіцяв негайно віддати всі розпорядження. А наступного ранку капітан Блад мав прийти зі своїми офіцерами на «Віктор’єз», де в їхній присутності переважать усі коштовності. Пірати отримають свою законну частку трофеїв та переправлять на свої кораблі.
Увечері корсари вволю погуляли, мріючи про завтрашній розподіл здобичі й потішаючись над дивною поступливістю напиндюченого де Рівароля. Та наступного дня, щойно зайнялося на світ, стало зрозуміло, чому барон так поводився. На якорі стояли тільки «Арабелла» й «Елізабет». «Лахезіс» і «Атропос» ремонтували на березі. Французів на рейді не було — вночі вони тихцем утекли з гавані. На заході виднілися лише дві крихітні крапки — вітрила. Барон утік зі своїми солдатами та захопив усе багатство. І лише обдурені пірати лишились у Картахені, а з ними й де Кюссі, добровольці та негри з острова Гаїті, яких барон теж обвів навколо пальця.
Дика лють об’єднала піратів із людьми де Кюссі. У передчутті нових пограбувань страх був ще більший. Лише капітан Блад зовні залишався спокійний, хоч це й нелегко йому давалось, бо насправді він ледь стримував обурення, що вирувало в ньому. Йому так хотілося поквитатися з підлим де Ріваролем за всі образи!
— Ми маємо його наздогнати! — зопалу оголосив він.
Спершу всі підтримали його, та одразу ж згадали, що в море можуть вийти тільки два кораблі, та й на тих бракувало провіанту для далекого плавання. Капітани «Лахезіс» і «Атропос» відмовилися брати участь у погоні за де Ріваролем. Зрештою в Картахені лишалося ще чимало цікавого, тому вони вирішили лагодити свої кораблі та займатися грабунками. Блад, Гаторп і всі їхні однодумці можуть діяти на власний розсуд.
Тоді Блад зрозумів усю безглуздість свого заклику й одразу ж повідомив про його скасування, унаслідок чого між двома групами мало не зчинилася бійка. Тим часом вітрила французьких кораблів зникли за обрієм. Блад був у відчаї. Якщо зараз він вийде в море і залишить тут піратів, то лише Бог знає, що тут коїтиметься. Якщо ж він лишиться, то його люди і команда Гаторпа об’єднаються з рештою піратів і знов-таки почнуть грабувати місто. Поки капітан Блад міркував про це, його команда і Гаторпова, розлючені вчинком підступного Рівароля, все вирішили за своїх командирів. Якщо наздогнати французькі кораблі, то можна не лише покарати мерзотника, який так безцеремонно порушив угоду і з союзника перетворився на ворога, а й захопити не просто свою частку — усі багатства, вивезені з Картахени.
Блад вагався, тож піратам довелось майже силоміць доставити його на облавок «Арабелли».
За годину наповнили водою бочки, повантажили їх на кораблі, й «Арабелла» з «Елізабет» помчали за ворогом.
Ось що пише Пітт у судновому журналі:
«Коли ми вийшли у відкрите море, я пішов розшукати капітана, бо знав, як боляче він усе це переживає. Він сидів сам у каюті, обхопивши руками голову, і дивився невідомо куди…»
— Пітере? — вигукнув молодий штурман. — Боже ж мій, що тебе так гризе? Не схоже, що думки про Рівароля.
— Ні, — відповів Блад. Йому дуже хотілося нарешті з кимось поговорити по щирості, вилити все, що його бентежило, бо інакше можна було збожеволіти. Зрештою, Пітт був його другом, любив його і, без сумніву, заслуговував на його довіру. — Коли б вона знала! Коли б вона знала! О боже! Я думав, що з піратством покінчив назавжди, а цей мерзотник утягнув мене в авантюру, гіршу за будь-який піратський напад. Ти подумай лишень про Картахену! На яке пекло перетворилася вона тепер, і зробили це наші дияволи, а відповідальність ляже на мене!
— Що ти, Пітере! За це відповість де Рівароль, а не ти. Це він, підлий розбійник, винен у всьому, що сталося. Чим ти міг зарадити у цій ситуації?
— Я мав би залишитися в Картахені, бодай чимось зарадив би.
— Це все марно, ти ж знаєш, то навіщо так побиваєшся?
— Річ не тільки в цьому, — простогнав Блад. — А що ж я робитиму далі? Я не маю можливості чесно служити англійцям. Наслідки чесної служби у французів ти сам бачиш. Що ж робити далі? Знову піратство? Я з ним покінчив. По правді, якщо я хочу жити чесно, то мені залишається лише одне: запропонувати свою шпагу королеві Іспанії.