На місці форту курилась купа каміння, а переможці з французькими вимпелами на грот-щоглах швидко пливли до берега на шлюпках, щоб якнайскоріше дістатися до багатого, щойно розгромленого міста.
Блад пильно оглянув французькі кораблі й стиха хихикнув.
«Віктор’єз» і «Медузу» лише трохи зачепило, а «Балейн» геть вийшов із ладу. У його правому борту зяяла величезна пробоїна, і щоб судно не потонуло, капітан поклав його на лівий борт у дрейф.
— Бачите? — вигукнув Блад ван дер Кейлену і, не дожидаючи буркотливого схвалення нідерландця, віддав наказ: — Кермо вліво!
Де Равіроль, який тріумфував із приводу перемоги, остовпів, коли побачив величезний червоний корабель із позолоченою скульптурою на носу. Та не встиг він і з місця зрушити, щоб віддати наказ, та й узагалі зрозуміти, який віддати наказ, як смертоносний вогонь із піратського судна змів усі палуби «Віктор’єз».
«Арабелла» й далі пішла своїм курсом, а на її місці з’явилась «Елізабет», яка здійснила такий самий маневр. Заскочені зненацька французи геть розгубились, їх охопила паніка. Між тим «Арабелла» круто розвернулась і йшла тим самим курсом, але в протилежному напрямку. Вона вдарила з усіх гармат лівого борту, і ще один бортовий залп пролунав із «Елізабет», а тоді сурмач із «Арабелли» подав якийсь особливий сигнал, зрозумілий для Гаторпа.
— Уперед, Джеремі! — гукнув Блад. — Прямо на них, поки вони не отямились! Увага! Готуйсь до абордажу! Гейтоне… гаки!
Він зняв свого капелюха з пір’ям і надів сталевий шолом, якого йому приніс підліток-негр. Блад прагнув особисто керувати абордажем, що коротко і пояснив своїм гостям:
— Абордаж — це єдиний шанс на перемогу. Супротивник має надто багато гармат.
І наче на доказ його слів французи дали негайну відповідь. Вони вже впоралися з панікою і відкрили вогонь по «Арабеллі», яка була небезпечнішою з-поміж двох противників.
На відміну від корсарів, що стріляли по палубах суперника, французи намагалися пошкодити корпус «Арабелли». Під жаскими ударами Бладів корабель здригнувся й уповільнив хід, хоча Пітт і намагався вести його таким курсом, аби менше наражатися на ядра противника. Корабель продовжував хід, хоча носова його частина була спотворена, а вище ватерлінії зяяла величезна пробоїна. Щоб вода не проникла в трюм, Блад наказав скинути за облавок носові гармати, якорі і все, що було під руками.
Французи розвернулись і так само розстріляли «Елізабет». «Арабелла» за слабкого попутного вітру намагалася підійти впритул до свого противника. Та, перш ніж корсарам вдалося це зробити, французи ще раз влучно вистрілили з гармат правого борту. Тріщали снасті, стогнали поранені, та все ж «Арабелла» спромоглася на ривок уперед і поринула в хмару диму, що сховав її від очей ворога. Ще за кілька митей Гейтон кричав, що «Арабелла» йде носом під воду.
Бладове серце аж завмерло від відчаю. Та раптом крізь густий ядушний дим він побачив голубий із позолотою «Вікор’єз». Скалічена «Арабелла» надто повільно рухалась, і він зрозумів, що судно потоне, так і не діставшись «Віктор’єз».
Такої ж думки був і нідерландський адмірал, який вибухнув брудною лайкою. Лорд Віллогбі також кляв Блада на чому світ стоїть за те, що той пішов на абордаж, поставивши на карту все.
— Ми не мали іншого виходу! — тремтів, мов у лихоманці, Блад. — Ви маєте рацію, це відчайдушний крок, та я діяв за ситуацією і з огляду на малі сили. Я терплю поразку перед носом у перемоги.
Проте корсари й не думали здаватися. Гейтон і зо два десятки жилавих головорізів, що тримали в руках абордажні гаки, причаїлись серед уламків носа корабля. За сім-вісім ярдів од «Віктор’єз» «Арабелла» спинилася, і коли на очах у радісних французів її носова частина почала занурюватись у воду, корсари Гейтона з дикими криками позакидали абордажні гаки. Два з них уп’ялися в дерев’яні частини французького корабля. Досвідчені пірати діяли блискавично. Ухватившись за ланцюг одного з гаків, вони щосили потягнули його на себе, щоб зблизити кораблі.
Блад, який спостерігав за операцією з квадратека, крикнув громовим голосом:
— Мушкетери — на ніс!
Мушкетери, які стояли напоготові на шкафуті, притьмом кинулися виконувати наказ. Саме від швидкості залежав успіх їхньої операції. Півсотні мушкетерів ринулися вперед. Над головами людей Гейтона, з-за уламків носової частини, засвистіли кулі. І це було саме вчасно, бо французькі солдати, переконавшись у неможливості відчепити абордажні гаки, готувалися відкрити вогонь.
Кораблі з гуркотом зіткнулися правими бортами. Блад спустився з квадратека на шкафут і віддавав накази, які виконувалися з блискавичною швидкістю. Миттю були спущені вітрила, обрубані мотузки, що підтримували реї, на кормі вишикувався авангард абордажного загону.
У мить зіткнення кораблів за командою Блада пірати замахнулись абордажними гаками: «Арабелла», що мала от-от потонути, міцно пришвартувалася до «Віктор’єз».
Віллогбі і ван дер Кейлен, затамувавши подих, стояли на юті з широко розплющеними очима і спостерігали за блискавичною швидкістю й точністю, з якою діяли Блад і його відчайдушна команда. Та ось сурмач просурмив атаку, і корсари з капітаном кинулися на палубу французького корабля. Пірати з ар’єргардної групи абордажників під проводом Оґла з криком перескакували на носову частину «Віктор’єз», до рівня якої вже опустилася висока корма «Арабелли». За прикладом вожака вони накинулись на французів, як хорти кидаються на загнану дичину. А за сміливцями з «Арабелли» на борт «Віктор’єз» кинулись і решта піратів. На облавку корабля залишались тільки лорд Віллогбі й нідерландець, що спостерігали за боєм із квадратека.
Бій тривав не більш як півгодини. Почався він на носовій частині корабля і швидко перекинувся на шкафут. Французи чинили відчайдушний опір, тішачи себе тим, що вони чисельно переважають супротивника, і боячись, що в разі поразки ворог їх не пощадить. Та попри відчайдушну хоробрість французів пірати поступово відтісняли їх до одного боку палуби, і під вагою пришвартованої «Арабелли» «Віктор’єз» накренився на правий борт. Корсари знали, що їм нема куди відступати, тож мали або загинути, або перемогти. Зрештою вони заволоділи «Віктор’єз», хоча ця перемога і коштувала життя половині команди. Уцілілі французи скупчилися на квадратеку і ще намагалися боронитися під крики розлюченого де Рівароля. Та щойно він упав із простреленою головою, його люди покидали зброю і стали благати про пощаду.
Однак і тоді піратам було не до відпочинку. «Елізабет» і «Медуза» були зчеплені абордажними гаками, утворивши єдине поле бою, і французи вже двічі відкидали людей Гаторпа зі свого корабля. Гаторп потребував негайної допомоги. Поки Пітт із матросами займався вітрилами, а Оґл наводив лад на нижній гарматній палубі, Блад наказав повиймати гаки, аби звільнити захоплений корабель від важкого вантажу. Лорд Віллогбі й адмірал ван дер Кейлен уже перейшли на «Віктор’єз», і коли корабель зробив поворот, щоб допомогти Гаторпу, Блад востаннє подивився на «Арабеллу», яка так довго йому служила і стала мало не частиною його самого. Відчепили гаки, й «Арабелла» ще якийсь час погойдалась на хвилях, а потім повільно пішла на дно. Невдовзі на її місці крутились лише невеличкі вири.
Блад мовчки стояв серед трупів та уламків, не зводячи погляду з місця зникнення «Арабелли». Він не почув, як до нього хтось підійшов, і отямився лише тоді, коли пролунав голос позаду:
— Ось уже вдруге за сьогодні я маю вибачатися перед вами, капітане. Досі мені не доводилося бачити, як звитяга неможливе робить можливим і поразка перетворюється на перемогу!
Блад різко розвернувся, і лорд Віллогбі побачив його страшне обличчя. Шолом зсунувся набік, передня частина кіраси прогнулась, пошматований рукав відкрив закривавлену праву руку. З-під скуйовдженого волосся цебеніла кров. Здавалось, на його почорніле обличчя була натягнута страшна маска.
Та крізь цю жахливу маску неприродно блищали сині очі, а з них текли сльози, змиваючи порохову кіптяву і кров.