ПІСНЯ ШОСТА
ЗМІСТ ШОСТОЇ ПІСНІ
ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ ДЕНЬ
Афіна уві сні спонукає Навсікаю, дочку феакійського владаря Алкіноя, йти разом з подругами й служницями прати білизну у струмку. Вони ладнаються з пранням біля того місця, де Одіссей лежить у глибокому сні. Прокинувшись від їх голосів, він наближається до Навсікаї і просить її дати йому одяг та пристанище; владарівна запрошує його йти слідом за нею до міста і дає потрібні поради. Він супроводить Навсікаю до Палладиного гаю, що був недалеко від міста.
ПРИБУТТЯ ОДІССЕЯ ДО ФЕАКІВТак незламний в біді спочивав Одіссей богосвітлий,Сном оповитий глибоким. От саме в ту пору АфінаВ землю племен феакійських прийшла, у їх місто славетне.Здавна жили вони десь в Гіпереї широкопросторій,5] Близько країни диких і буйних кіклопів, що частоЗ ними до бою ставали, потужнішу маючи силу.Тим-то відтіль Навсітой боговидий і переселив їх,В Схерії їх обсадив, від людей промислових далеко,Муром навколо все місто обвів і оселі поставив,10] Храми богам збудував і поля поділив на ділянки.Керою здоланий, вже відійшов він в оселю Аїда, –Тож керував Алкіной, тямовитістю богу подібний.В дім Алкіноя ввійшла ясноока богиня Афіна,Про поворот Одіссея відважного дбаючи в мислях.15] В спальню проникла, майстерно обладнану, де спочивалаДівчина, вродою й станом струнким до богині подібна, –Мужнього то Алкіноя прекрасна дочка Навсікая.Дві біля неї служниці, красою з харитами рівні,Спали обаполи світлих дверей, зачинених міцно.20] Подувом вітру вона до дівочої лине постелі,В головах стала над нею й розмову свою починає,Вигляд прибравши дочки мореплавця Діманта, з якою,Бувши однолітком, змалку та дівчина подругувала.В вигляді цьому відтак ясноока їй мовить Афіна:25] «Чи породила тебе, Навсікає, недбалою мати?Світлі одіння лежать без жодної в тебе уваги.Близько твій шлюб, то належить самій одягнутися гарноЙ тих наділити усім, хто тебе на весілля вестиме.Тим-то й сама між людьми набудеш ти доброї слави30] Й радістю батька свого і матір поважну потішиш.Отже, удосвіта прати білизну ми підемо разом.Я із тобою піду помічницею, щоб якнайшвидшеВпоратись з платтям. Адже недовго тобі дівувати –Кращі-бо з-поміж феаків тебе уже сватають люди,15] Ти-бо й сама, і рід твій – найкращі у нашім народі.Тож на світанку збуди славетного батька, хай в повізМулів велить запрягти, щоб могли одвезти ви на ньомуВсяке вбрання, й пояси, й покривала усі білоткані.Краще й для тебе самої не пішки до пралень ходити,40] Надто далеко-бо їх влаштували за стінами міста».Так оповівши їй все, пішла ясноока АфінаЗнов на Олімп, де – кажуть – свою непохитну боговеМають оселю; ні вітер не зрушить її, не зволожитьПовіддю злива, ні сніг не окриє, лиш чисте повітря45] Ллється безхмарне і світле навколо прозориться сяйво.Так цілі дні там боги в утіхах проводять щасливі.Дівчині давши пораду, туди відійшла ясноока.Встала Еос ясношатна й збудила від сну Навсікаю,Гарно убрану. Своїм здивована сном незвичайним,30] Швидко в покої батьків побігла вона сповіститиЛюбого батька і матір. Обох вона дома застала:Мати з служницями вже над вогнищем хатнім сиділаЙ пряжу сукала пурпурну, а батька перед дверимаСтріла вона, – на нараду керманичів люду славетних55] Він уже йшов, видатними феаками кликаний рано.Близько до любого батька вона підійшла і сказала:«Таточку любий, звели запряіти для мене високийМіцноколісний віз, щоб могла одвезти я на річкуПрати добротне вбрання, що у мене лежить забрудніле.60] Треба й тобі, що в раді буваєш між радників перших,Завжди чистому тілом, в одежі охайній ходити.П'ятеро любих синів зростив у своїй ти оселі:Двоє – одружені, три – юнаки у квітучому віці,В вимитій чисто одежі бажають вони в хороводи65] Наші ходити. Про все це сама я подбати повинна».Мовила так, про жадане ж весілля ще сором було їйБатькові мовити. Сам здогадався і так відповів він:«Доню, ні мулів тобі, ні іншого я не відмовлю,Йди собі, – зараз тобі запряжуть мої слуги високий70] Міцноколісний віз, приладнають і короба зверху».Мовивши це, служників він покликав. Слухняно зійшлисяЙ воза для мулів на добрих колесах вони спорядили,Мулів сюди ж привели і зразу впрягли у той повіз.Дівчина світлі вбрання принесла, із комори забравши,75] Й склала у коробі зверху, на добре гембльованім возі;Мати ж у кошику їй поживну поставила їжу,Ласощів всяких поклала й вина налила їй до тогоВ козячий міх. От зрештою дівчина сіла на повіз.Масла пахучого мати їй тут подала в золотому80] Слоїку – після купання себе і служниць намастити.Віжки блискучі й батіг у руки взяла Навсікая,Лунко хльоснула ним, і з тупотом мули побігли.Дівчину з платтям тоді повезли вони кроком невтомним,Ще й не саму – гуртом поспішали за нею служниці.85] Так досягли вони всі течії повноводої річки;Пралень було там багато, і стільки води протікалоВ струменях світлих, що можна вбрання найбрудніше попрати.Ставши на місці, вони із повозу випрягли мулів,Вздовж вирового потоку їх далі погнали й пустили90] Пастися в луках медяних. Із повозу потім обіручПлаття вони поздіймали і в темну їх кинули воду,В ямах топтали, старанно змагаючись поміж собою.Бруд весь одмивши, білизну вони почали полоскатиІ на піску розстелили уздовж узбережжя морського95] Там, де хвиля на сушу дрібні камінці викидає.Потім скупались самі і, до блиску намазавшись маслом,Тут же, на березі річки, обід споживать посідали,Вогку ж білизну лишили на ясному сохнуть відсонні.Вволю поївши сама, і служебниці разом із нею,100] В м'яч почали вони грати, пов'язки з голів поскидавши;Перед у ігрищах білораменна вела Навсікая.Так стрілоносна, на ловах блукавши між гір, АртемідаВисоковерхий Тайгет і стрімкий Ерімант оббігає, –Тішиться, диких полюючи вепрів і оленів бистрих;105] З нею там німфи гуртом польові забавляються, донькиЗевса-егідодержавця, і серцем Лето звеселилась.Вища за всіх головою й чолом Артеміда; між нимиЛегко богиню впізнати, хоч всі вони рівно прекрасні, –Так поміж юних служниць вирізнялась незаймана діва.110] Врешті коли уже час настав їм додому вертатись,Мулів вони запрягли й поскладали одежу помиту, –Спосіб надумала знов ясноока богиня Афіна,Як Одіссея збудить, щоб побачив він діву прекраснуІ провела б його в місто вона до людей феакійських.115] Кинула м'яч у служницю вождева дочка Навсікая,Тільки не влучила – він у вируючу хвилю потрапив.Голосно скрикнули всі – й Одіссей богосвітлий прокинувсь.Сівши, так у душі і думках він почав міркувати:«Горе мені! До кого, в яку я країну потрапив?120] Чи непривітні і дикі тут люди, що правди не знають,Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні?Лагідний гомін дівочий, здається, до мене долинув.Хто це – німфи, що в горах живуть, на бескетах стрімчастих,Чи при джерелах річок та встелених травами луках?125] Може, нарешті я – близько оселі людей ясномовних?Треба самому мені побачити це й дослідити».Мовивши так, виповзає з кущів Одіссей богосвітлий,В хащах густих відломивши рукою м'язистою гілкуЗ листям зеленим, щоб тіла прикрить наготу соромітну.130] Вийшов він, мовби той лев, що виріс у горах і, силиПевен своєї, крізь бурю і дощ із блиском огнистимВ хтивих очах на биків і овець поривається в поліЙ оленів диких полює, – утроба його спонукаєНавіть в обори міцні по дрібну пробиватись худобу.135] Зважився так Одіссей до дівчат підійти пишнокосих,Бувши нагим, – до цього його приневолила скрута.Був він жахливий на вигляд, обліплений тванню морською;В трепеті врозтіч усі по берегу порозбігались,Лиш Алкіноєва донька одна зосталася – Афіна140] Мужність їй вклала у серце і страх із суглобів прогнала.Сміло стояла вона перед ним, Одіссей же вагався –Краще коліна обняти прекрасної діви чи краще,Стоячи одаль, у неї зворушливим словом благатиОдіж йому принести і шлях показати до міста.145] Так він, міркуючи, визнав нарешті, що буде найкраще,Стоячи одаль, її зворушливим словом благати,Але колін не торкатись і дівчину тим не гнівити.Отже, розсудливо він і зворушливо мовив до неї:«Хто ти – богиня чи смертна, – тебе на колінах благаю!150] В разі одна ти з богинь, що простором небес володіють,То з Артемідою тільки, великого Зевса дочкою,Виглядом, постаттю, величчю можу тебе порівняти!В разі ж одна ти із смертних, що нашу заселюють землю,Тричі щасливі тоді твій батько і мати поважна,155] Тричі щасливі й брати твої, – щирою радістю завждиїм зогрівається серце тоді, як тебе вони бачать,Парость квітучу свою, в танку хороводного кола.Але за всіх буде той щасливіший у серці своєму,Хто, перевищивши інших дарами, введе тебе в дім свій.1611 Досі ніде-бо між смертних мої ще не бачили очіМужа чи жінки такої; дивлюсь я на тебе й дивуюсь.В Делосі тільки колись, поблизу вівтаря Аполлона,Бачив таку ж прекрасну я пальми квітучої парость.Я там бував і багато супутників вірних зі мною,165] їдучи в путь, що на ній зазнали ми стільки нещастя.Глянувши тільки, тоді, зачудований серцем, стояв яДовго, – таких-бо дерев ще ніколи земля не ростила.Так і на тебе дивлюся я з подивом, жінко, колін жеСтрашно твоїх доторкнутись. Тяжке мене лихо спіткало.170] Вчора, на день лиш двадцятий, умкнув я з багрового моря,Де під поривами бур від Огігії-острова хвиляГнала так довго мене. Сюди ж якийсь бог мене кинувНині, щоб нових напастей зазнав я. Бо ще, я гадаю,їм не кінець, ще багато боги їх мені призначили.175] Зглянься ж, владарко; тебе, перетерпівши стільки нещастя,Першу зустрів я, з інших людей я нікого не знаю,Хто в цьому місті живе й володіє цією землею,Шлях до міста мені покажи й обгорнутись дай клаптемЗ ряден, що ними ти одіж, сюди везучи, накривала.і»0] Вічні боги віддадуть тобі всім, чого прагнеш душею, –Мужа, й домівку тобі подарують, і згоду в родиніПовну; нічого немає певнішого й кращого в світі,Тільки б у злагоді повній жили і домівку трималиМуж із жоною, одним ворогам лиш – на заздрощі злісні,185] Приязним людям – на радість, найбільше ж – собі на утіху.В відповідь білораменна сказала йому Навсікая:«Ти ні на дурня, чужинне, ані на лукавця не схожий,Щастям-бо всіх наділяє однаково Зевс олімпійський –Гідних людей і поганих, вже як кого сам побажає.190] Те, що тобі подає він, тобі й перетерпіти треба.Нині до нашого міста і в нашу країну прибув ти, –Отже, ні в одіжі ти і ні в чому нужди не зазнаєш,Що потерпілому треба, коли допомоги він просить;Місто тобі покажу і назву тобі ймення народу:195] Городом цим і землею феаки давно володіють,Я ж – дочка Алкіноя, відважного їх можновладця,Має-бо він у феаків і силу, і владу велику».Мовивши так, до служниць пишнокосих вона проказала:«Стійте, служниці! Куди-бо тікаєте, мужа уздрівши,200] Наче вважаєте ви, що він – чоловік злоумисний?Ще не було між живущих, ще смертний такий не родився,Хто б до країни цієї прийшов, несучи до феаківЗлу ворожнечу, – велика-бо ласка до нас у безсмертних.Одаль від інших людей, на краю многошумного моряМи живемо, і чужі поміж нас не мішаються люди.Нині ж до нас заблукав блуденник оцей бідолашний, –Треба про нього подбати; під захистом Зевса самогоВсі подорожні і вбогі; й найменший дарунок їм любий.Дайте ж но швидше, служниці, чужинцеві їсти і пити210] Та покупайте у річці його, де од вітру затишно».Так вона мовила, й всі одна одну вони поскликали.В затишку там Одіссея вони садовлять, де сказалаїм Навсікая, дочка Алкіноя, відважного серцем,Плащ і хітон вони й інше кладуть біля нього одіння,215] Масла рідкого йому у дзбаночку дають золотому,Митись проводять його у хвилі потоку ясного.Відповідає служницям на це Одіссей богосвітлий:«Станьте-но одаль, дівчата, щоб сам міг обмити я з себеТвані солоний намул і маслом собі намастити220] Тіло, – давно-бо його запашна не торкалась олія.Але відкрито при вас я купатись не буду, бо голимСором мені між дівчат пишнокосих тут показатись».Мовив він так, і пішли вони й це Навсікаї сказали.З тіла тоді у потоці почав Одіссей богосвітлий225] Твань обмивати, що спину і плечі укрила широкі,Піну обтер з голови, нанесену морем невтомним;Начисто потім обмивсь і, до блиску намазавшись маслом,Одіж нову надягнув, що дала йому дівчина юна.Зевсова донька Афіна тоді Одіссея відразу230] Вищим зробила на зріст і повнішим і кучері пишні,Мовби вінок з гіацинтів, йому над чолом спорядила.Наче тямущий митець, що золотом срібло вкриває,Різних умінь від Гефеста й Паллади Афіни навчений,Радує око тонкими утворами свого мистецтва,235] Так вона вродою плечі й чоло йому гоже окрила.Берегом моря пройшов він і сів віддаля, чарівноюСяючи вроди своєї красою. Здивована діваЗ словом таким до своїх служниць пишнокосих звернулась«Слухайте, білораменні дівчата, що я скажу вам:240] Цей чоловік не без волі богів, що живуть на Олімпі,В землю феаків прибув богорівних. Раніше-бо справдіВін і мені таким неподобним здавався, а заразСхожий він став на богів, що простором небес володіють.О, якби зволив такий чоловіком моїм називатись,245] уу,. оселитись схотів би й назавжди у нас залишився!Дайте ж, служебниці, швидше чужинцеві їсти і пити».Так говорила вона; це почувши, вони їй скорилисьІ Одіссеєві зразу позносили їсти і пити.Жадібно світлий почав Одіссей, у нещастях незламний,250] їсти і пити, давно-бо не знав він ніякої їжі.Білораменна ізнову намислила щось Навсікая:Випрану одіж зібравши, на повіз її поскладала,Мулів міцнокопитних впрягла і, зійшовши на повіз,Так Одіссея просила і словом таким умовляла:255] «Встань-бо, чужинче, ми їдем до міста, – тебе проведу яВ дім премудрого батька мого. Кажу тобі, там миВсіх найкращих людей феакійських побачимо разом.Тільки-но он як зроби, – ти, здається мені, не безтямний:Поки ітиме нам путь крізь поля і оброблені ниви,260] Ззаду за мулами й повозом ти із служницями разомШвидко прямуй, а я по шляху перед вами поїду.Згодом прибудем до міста – із муром високим навколо,Гавань чудова обабіч його обмиває вигідно,Вхід же до неї вузький; ставні кораблі крутобокі265] Вхід стережуть той, і кожен із них стоїть під наметом.Там же і площа з прекрасним на ній Посейдоновим храмом.Ледве донесене, в землю там врито каміння навколо.Снасті для чорних там суден ладнають і пристрої всякі,Линви з лози, ще й вітрила готують, і весла стругають.70] Не сагайдак-бо й не лук з тятивою в феаків на мислі,А корабельне кермо, і весло, й кораблі рівнобокі,В них-бо красуючись, море вони переходили сиве.Тільки пересудів тих я уникнути хочу, щоб з менеХтось не сміявся, багато-бо є у народі зухвальців, –!75] Щоб не посмів нам услід негідник якийсь говорити:«Що за чужинець вродливий, ставний проводжав Навсікаю?Де вона стріла його? Чи не буде він їй чоловіком?Може, в розбитім човні сюди занесла його буряЗ дальніх країн, бо близьких в нас немає сусідів ніяких?280] Може, на щирі її молитви із високого небаБог то зійшов і назавжди тепер він залишиться з нею?Краще, як ходячи десь, для себе знайде чоловіка,Бо між людей феакійських нікого вона не вважаєГідним себе, хоч до неї вже сватались люди найкращі».ж Можуть-бо так говорити, для мене ж це вийде огуда.Кожну й сама я знеславлю, яка б отаке учинила –Супроти волі своїх улюблених матері й батькаВільно б з мужчинами зналась раніше відкритого шлюбу.Отже, поради моєї послухай, чужинче, і швидшеПоміч дістанеш від батька мого і додому вернешся.Близько дороги ти гай там Афіни побачиш чудовийЗ чорних тополь; струмочок біжить там у луках зелених.Там же і батька мого ділянка із садом квітучимТак недалеко від міста, що голос долинути може.295] Там ти часинку посидь, почекай, поки ми аж до містаВстигнем доїхать і в дім до батька мого увійдемо.Скоро ж упевнишся ти, що ми вже дістались додому,Йди тоді в місто феаків і всіх по дорозі розпитуй,Де Алкіной проживає, мій батечко великодушний.300] Дім його легко впізнати, – до нього й дитя нерозумнеВкаже дорогу, ніхто-бо з феаків іще не поставивДому такого собі, як дім Алкіноя, герояНашого. Отже, в подвір'я і в дім увійшовши до нього,Швидко пройди по покоях, щоб зразу ввійти до моєїзо5] Матінки. Там при яскраво палаючім вогнищі, злегкаСтан на колоду оперши, сидить вона й пряжу сукаєПурпурну – любо й дивитись, – за нею сидять і служниці.Там же до вогнища того присунуто й батькове крісло.Сидячи в ньому, вином він втішається, наче безсмертний.310] Крісло його обійшовши, матусі моєї колінаТи обійми і проси, щоб радісний день поворотуВ край свій побачити швидше, хоч ти ще від нього й далеко.Щойно до тебе вона з прихильним поставиться серцем,Буде надія тобі побачити рідних, вернувшись315] В дім, побудований гарно, на милу свою батьківщину».Отже, промовивши так, блискучим бичем НавсікаяХльоснула мулів, і зразу, ріки покидаючи берег,Швидко побігли вони із тупотом ніг дріботливим.Гнала їх звільна вона, щоб услід Одіссей і служниці320] Пішки встигали за нею, й батіг уживала обачно.Сонце зайшло вже, коли до священного гаю АфіниРазом дістались вони. Одіссей там лишивсь богосвітлий,І розпочав він дочку великого Зевса благати:«Вислухай, Зевса-егідодержавця дитя нездоланне!325] Зглянься хоч нині на мене, якого раніш не почулаВ час, коли в морі я гинув, землі потрясателем гнаний,Дай мені приязнь і ласку знайти у людей феакійських».Так він молився. Його почула Паллада Афіна,Але сама не з'явилась – боялась вона свого дядька330] Славного, що у кипучому гніві гонив ОдіссеяБогоподібного, доки в свою не вернувсь він отчизну.