ПІСНЯ СЬОМА
ЗМІСТ СЬОМОЇ ПІСНІ
ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ДРУГОГО ДНЯ
Одіссей входить до міста; біля воріт з ним зустрічається Афіна у вигляді феакійської діви; вона огортає його млою, і він, ніким не помічений, наближається до Алкіноєвого дому. Опис владаревого дому й саду. Увійшовши до господи, де в той час володар бенкетував з гостями, Одіссей підходить до владаревої дружини Арети, і мла, що його оточувала, зникає. Він благає Арету дарувати йому засіб повернутися на батьківщину. Алкіной запрошує його до столу. Після бенкету гості розходяться. Одіссей, залишившись один з Алкіноєм і Аретою, розповідає їм, як він відплив з острове Огігії, як буря викинула його на береги Схерії і як він одержав одяг Від владарівни Навсікаї. Алкіной дає обіцянку вирядити його на фсакійському кораблі до Ітаки.
ОДІССЕЇВ ПРИХІД ДО АЛКІНОЯТак богосвітлий моливсь Одіссей, у нещастях незламний,Дівчину ж мули міцні тим часом доставили в місто.Дому славетного батька свого Алкіноя дійшовши,В брамі вона залишилась. Навколо її оточили5] Богоподібні брати і, з повозу випрягши мулів,Випрану чисто білизну усю занесли до покоїв.В спальню свою Навсікая пройшла, де вогонь розвела їйЕврімедуса стара, покоївка її з Апіреї.На кораблі її звідти колись привезли крутобокім,10] Для Алкіноя дарунок обравши із здобичі, був-боВін у феаків вождем, і як бога його шанували.В домі цім білораменну зростила вона НавсікаюЙ зараз для неї вогонь розвела і вечерю внесла їй.Встав Одіссей тим часом і в місто подався. Афіна ж,15] Дбаючи про Одіссея, в густій його хмарі сховала,Щоб із феаків зухвалець якийсь, його перестрівши,Словом глумливим не скривдив і щоб не запитував, хто він.Тільки-но до чарівного вже мав уступити він міста,Як перестріла його сама ясноока Афіна20] В вигляді юної діви, що з глеком ішла поуз нього.Стала вона перед ним, і спитав Одіссей богосвітлий:«Чи не могла б ти, доню, дорогу мені показатиДо Алкіноя, що в краї оцім над людьми владарює?Я-бо чужинець, що горя багато зазнав, і сюди я25] З дальнього краю прибув, і нікого з людей я не знаюТих, що в вашому місті й країні оцій проживають».В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:«Зараз той дім, якого ти, батьку-чужинче, питаєш,Я покажу, – поблизу там мій батько живе бездоганний.Йди собі мовчки, а я тобі стежку показувать буду,Не оглядайсь на людей і нічого у них не розпитуй, –Люди тутешні не дуже-то люблять чужинців захожих,Гостем не приймуть того, хто з іншого краю прибуде.На кораблі свої бистрі цілком покладаючись, завжди35] Плавають в морі вони, – їм дав це землі потрясатель.Бистрі у них кораблі, мов крила, мов думка в людини».Мовивши це, уперед виступає Паллада АфінаКроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.І не помітив ніхто із феаків, у плаванні славних,40] Як він по місту ішов поуз них, – пишнокоса Афіна,Діва-богиня могутня, піклуючись в серці своємуПро Одіссея, сховала його у хмарині чудесній.З гавані там Одіссей дивувався – з однакових суден,З площ, де звичайно збирались мужі, із високих та довгих45] Стін, частоколом обведених, – любо було й подивитись.Як підійшли вони до владаревого славного дому,Так говорить почала ясноока богиня Афіна:«Ось він, батьку-чужинче, той дім, що його тобі малаЯ показать: владарів ти там знайдеш, годованців Зевса;зо уЧТу справляють вони. Заходь до середини й серцемТи не тривожся, – відважній людині щастить якнайкращеВ справі усякій, хоча й із чужої прибуде країни.Спершу знайди господиню, коли до покоїв ти зайдеш.Зветься Арета вона на ім'я; від батьків тих же самих55] Родом вона, що від них і владар Алкіной народився.Сина колись народив Навсітоя землі потрясательВід Перібої, найкращої виглядом поміж жінкамиІ наймолодшої з дочок відважного Еврімедонта,Що володарив колись над плем'ям гігантів зухвалих,60] Та погубив і себе він, і плем'я оте нечестиве.З нею з'єднавсь Посейдон і сина родив Навсітоя,Мужнього духом, що став вождем над народом феаків.У Навсітоя ж сини Рексенор з Алкіноєм вродились.Першого молодожоном убив Аполлон срібнолукий,65] 1 залишив після себе єдину він доньку АретуВ домі своїм. її Алкіной собі взяв за дружинуІ шанував, як ніхто в цілім світі жінок не шанує,Що господарство провадять в домах у своїх чоловіків.Мала і зараз таку ж вона має пошану сердечну70] І від дітей своїх любих, і від Алкіноя самого,І від людей, що на неї всі дивляться, наче на бога,Й щиро вітають її, коли вона вийде на місто.Не бракувало-бо їй ясного ума й благородства,Вміла й порадить вона, й суперечки мужів розв'язати.75] Як і до тебе вона сердечну проявить прихильність,Буде надія тобі побачити рідних, вернувшисьВ дім, побудований гарно, на милу свою батьківщину».Мовивши це, відійшла ясноока Афіна від ньогоМоря пустинним шляхом і, покинувши Схерію гожу,80] У Марафон прибула й на широкі дороги афінські,В дім Ерехтея міцний увійшла; Одіссей же тим часомДо Алкіноя пішов у славетні покої і серцемЗатрепетав, перед мідним порогом його зупинившись.Все-бо, як сонце яскраве, як місячне сяйво, блищалоВ високоверхім стрункім Алкіноя відважного домі.Стіни, міддю оббиті, тягнулися вправо і вліво,Вглиб від порога, з карнизом вгорі з темно-синьої сталі.З золота двері зсередини в домі міцнім зачинялись,Срібні одвірки над мідним порогом підносились струнко,90] Срібний одвірок – вгорі й золотеє на дверях окільце.З золота й срібла обабіч при вході собаки стояли,Виробив їх надзвичайно майстерно Гефест кривоногий,Щоб Алкіноєві, серцем відважному, дім пильнували, –Пси ті безсмертні були і ніколи й не старіли навіть.95] А від порога в глиб дому при стінах і справа, і зліваКрісла рядами стрункими стояли; на них тонкотканіСкрізь покривала м'які позастелено – витвір жіночий.Знатні феаків вожді у тих кріслах звичайно сиділи,їли й пили – удосталь всього цілий рік тут бувало.100] Ще й золоті юнаки там стояли на гарних підставках,Факелів пломінь яскравий в руках вони дужих тримали,Щоб для гостей у покоях освітлювать темряву ночі.Аж п'ятдесят служебних жінок було в домі у нього;Зерно на жорнах ручних мололи одні золотаве,105] Інші ткали на кроснах ретельно чи прядиво пряли,Сидячи тісно гуртом, мов листя тополі стрункої;Ткались так густо полотна, що з них і олива збігала.Як перевищують всіх мужі феакійські уміннямБистрі на морі водить кораблі, так само й жінки їх –110] Ткацькою вмілістю, хист дарувала їм щедра АфінаДо рукоділля прекрасного й розум ясний та розважний.А за подвір'ям – од брами вхідної – був сад плодоносний,В оранку денну завбільшки, обведений тином навколо.Віттям розкішним великі дерева там скрізь зеленіли –115] Груші дорідні, гранати і яблунь ряди рясноплідні,В фігах солодких смоковниці й пишно-зелені оливи.Та без плодів ніколи гілля тих дерев не лишалось –Влітку то будь чи взимі – цілорічно. Віє там завждиТеплий Зефір, і одні лиш зав'яжуться – другі вже спіють.і» Яблуко стигне за яблуком там, за грушею – груша,Гроно там зріє за фоном, за смоквою – смоква солодка.Далі – в розкішних плодах виноградник розкинувся рясно, –Тут ось, під вільним осонням, на зрівняній гладко площадціГрона сушились на сонці, а там виноград ще збирали;125] Тут же й давили його; цвітіння скінчивши, отут вінЩойно лише наливався, а там починав червоніти.За виноградника рядом останнім оброблені грядки,Повні городини всякої, очі весь рік веселили.Два джерела там було – одне ручаєм кучерявим130] Сад орошало, а з другого струмінь двором до порогаДому високого біг, – городяни там воду черпали.Щедро був так од богів обдарований дім Алкіноя.З подиву світлий спинивсь Одіссей, у нещастях незламний.Надивувавшись доволі на все в глибині свого серця,135] Швидко ступив на поріг і ввійшов він всередину дому.Радників зібраних там і вождів він застав феакійських,Що осяйному дозорцеві там узливання творили, –Тож наостанку, про ложе згадавши, вони узливали.Світлий пройшов через дім Одіссей, у нещастях незламний,140] Хмаркою вкритий, що в неї Афіна його заховала,І навпростець до Арети й державця дійшов Алкіноя.Зразу ж руками обняв Одіссей коліна Арети –І божественна розвіялась мла, що його окривала.Всі оніміли, мужа побачивши перед собою,Тільки зорили із подивом, як він благає уклінно:«Гідна пошани жоно Алкіноя, відважного серцем!Горя зазнавши й біди, до колін я твоїх припадаю,До чоловіка й гостей. Хай щасливе життя їм даруютьВічні боги, хай кожен у спадщину дітям залишить150] В домі майно і пошану, даровану їм від народу.Допоможіть мені виїхать звідси й до рідного краюШвидше вернутись, – черпнув-бо я лиха далеко від рідних».Мовивши це, край вогнища хатнього сів він на попіл,Близько вогню. Всі навкруг зберігали глибоке мовчання.155] Та обізвався нарешті старий Ехеней благородний, –Серед мужів феакійських він був найстаріший літамиЙ гарним порадником був, багато-бо здавна він бачив;З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:«Ні, Алкіною, недобре й негоже, щоб гість перед нами160] Впрост на землі тут сідав біля вогнища в попіл гарячий.Тож зволікають вони, лиш твого дожидаючи слова.Ну-бо, підводь свого гостя і в срібноцвяховане кріслоПоруч себе посади, а окличники хай приготуютьВоду з вином – узливання обряд учинить громовержцю165] Зевсові, що сподорожує тим, хто щиро благає.Ключниця хай із запасів чужинцеві дасть повечерять».Мову почувши оцю, Алкіноєва сила священнаРуку бере Одіссея розумного й хитрого дуже.З попелу гостя підводить і в крісло садовить блискуче,170] Синові встати звелівши, хороброму Лаодаманту,Що біля нього сидів, улюбленець батьків коханий.Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку –Руки вмивати – й поволі над срібним цеберком зливала,Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.і» Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних.їв тут і пив Одіссей богосвітлий, в нещастях незламний.Тож до окличника мовить тоді Алкіноєва сила:«Влий у кратеру води до вина, Понтоною, й навколо11ІО Всім піднеси – узливання обряд учинить громовержцюЗевсові, що сподорожує тим, хто щиро благає».Мовив він так, і вино розмішав Понтоной медоплинне,Порозливав і роздав його всім, що сиділи на учті.По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли.185] З словом звернувся до них Алкіной, і так він промовив:«Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!Висловлю те я, до чого у грудях мій дух спонукає.Учту скінчивши, спокійно тепер по домах розійдіться.Завтра ж уранці, ще більше старійшин сюди наскликавши,190] Гостя в покоях отут пригостімо й богам принесемоЖертви прекрасні, а потім пора й про виправу подумать,Щоб без турбот цей чужинець, без зайвого клопоту й горяЗ нашою поміччю міг до рідного краю дістатисьРадісно й швидко, хоч як не було б ще до нього далеко,195] Лиха й недолі щоб він не зазнав уже більше в дорозі,Поки не стане на землю він рідну. Хай там уже терпитьВсе він, що доля і прялі суворі для нього напрялиЗ ниттю життя відтоді, як мати його породила.А як з безсмертних це хтось із неба високого злинув,То, очевидно, могутні боги щось замислили інше.Завжди-бо людям вони відкрито свій вигляд являютьВ час той, коли ми преславні приносимо їм гекатомби,Тут же до учти сідають і з нами частуються разом.Навіть як стрінеться нам хтось із них, як мандрівець самотній,205] То не ховається він перед нами, бо ми для них кревні,Так як кіклопи або як те дике плем'я гігантів».Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:«Геть ці думки, Алкіною! Ні постаттю, ані красоюВсе ж на безсмертних богів, що простором небес володіють,210] Я анітрохи не схожий, – звичайна я смертна людина.Серед людей ви нікого не знали, хто б витерпів горяСтільки, як я, і з ким би недолею мав я рівнятись.Міг би багато я більше про лихо своє розказати,Скільки всього, призволенням богів, перетерпів я досі.215] Та хоч в якій я журбі, а дозвольте мені повечерять, –Гіршого, мабуть, нічого нема за ненавидний шлунок,Що нас гризе, як той пес, і про себе велить пам'ятати,Хоч би й не знати як мучився хто і болів своїм серцем.Як же я серцем болію! А він все одно спонукає220] їсти і пити і те, що я витерпів досі, забутиСилує, лиш одного – наповнить його вимагає.Ви ж бо, як тільки світанок настане, мене, нещасливця,Вирядить все ж постарайтесь у рідну мою батьківщину,Хай ще й багато зазнаю і навіть загину, аби лиш225] Дім свій високий побачить, і челядь свою, і маєтки».Так говорив він, вони ж ту мову схвалили й поклалиВирядить гостя додому, сказав-бо таки до ладу він.По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли,І по домівках своїх спочивати усі розійшлися.23(1 Сам у господі тим часом зоставсь Одіссей богосвітлий,З ним і Арета, іще й Алкіной боговидий сиділиПоряд, тим часом служниці вже посуд по учті прибрали.Словом до нього озвалася білораменна Арета, –Зразу-бо глянувши, плащ упізнала, й хітон, і прегарні23' Шати, що виткала їх із своїми служницями разом, –Отже, озвалась до нього і мовила слово крилате:«Передусім я, чужинче, тебе запитати хотіла б:Хто ти і звідки є родом? І хто тобі дав це одіння?Чи не казав-бо ти сам, що, блукаючи морем, приїхав?»240] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:«Важко тобі, володарко, докладно про всі розказатиЛиха, що стільки богове небесні мені їх послали;Та розкажу тобі те, що спитала і хочеш ти знати.В морі, далеко відсіль, лежить десь Огігія-острів.245] Там проживає Каліпсо, Атлантова донька підступна,Пишноволоса, дивна богиня, – із нею в єднанняАні з богів, ані з смертних людей ніхто не вступає.Тільки мене із богів хтось на вогнище це, бідолаху,Вивів тоді, як, на мій корабель блискавицю сліпучу250] Кинувши, Зевс розтрощив його геть в винно-темному морі.Товариші мої славні усі там загинули марно,Я ж, за кіль корабля крутобокого міцно вхопившись,Дев'ять днів так тримався, у пітьмі нічній на десятийКинутий був на Огігію-острів богами. Каліпсо*» Там пишнокоса живе, ця дивна богиня. Прийнявши,Гойно мене годувала, й кохала вона, і безсмертнимПообіцяла зробить, щоб не старів уже я ніколи.Духа ж у грудях моїх не здолала вона прихилити.Сім безперервних я років у неї лишався, сльозамиКроплячи одіж нетлінну, даровану тою ж Каліпсо.А як, наблизившись, рік надійшов уже й восьмий до мене,Раптом додому пливти вона пильно мені наказала –Зевса велінням чи, може, й сама свою думку змінила.Швидко на збитому міцно плоту відпустила, багато265] Хліба й солодкого давши вина, ще й одіж нетлінну.Німфа теплий услід мені вітер попутний послала;Плив уже днів я сімнадцять, широким прямуючи морем.На вісімнадцятий день показалися гори тінистіВашого краю, і в грудях у мене, нещасного, любе270] Серце раділо. Та лиха усякого мав ще багатоСтерпіти я, що наслав Посейдон, землі потрясатель.Буйні вітри розбудивши, мені заступив він дорогу,Море безкрає розбурхав; і голосно, тяжко стогнав я,Та на плотові триматися хвиля мені не давала.275] Зрештою вщент його буря розбила, і вплав я, пустившись,Моря глибінь перерізав, аж поки до вашого краюВітер і хвилі, з собою мене несучи, не пригнали.Мав я вже вийти на берег, та хвиля б мене подолала,Кинувши мною об скелі страшні на безрадіснім місці.280] Знову одплинув я вбік, аж поки у гирлі річномуЯ опинився, – те місце здалося мені найзручнішим:Вільне від скель, воно й захист од вітру давало надійний.Сили зібравши останні, я там і упав. НасуваласьНіч божественна. Убік од ріки, що з неба спадає,285] Я відійшов і заліг у кущах, загорнувшись в опалеЛистя, а бог тоді сон навіяв мені безтурботний.Так серед листя того з журбою у милому серціСпав я цілісіньку ніч до світанку і аж до полудня.Сонце до заходу йшло, й від солодкого сну я прокинувсь.290] На узбережжі в забавах побачив служниць я твоєїДоньки й між ними й саму її – наче богиню. До неїЯ із благанням звернувсь. Благородний не звів її розум, –Так мене стріла, що я й сподіватись не міг від такоїЮної дівчини, бо найчастіш нерозсудлива молодь.2'5] їжі дала мені щедро й вина променистого вдосталь,В річці помила мене і одіж оцю дарувала.Хоч і засмучений тяжко, всю правду тобі розповів я».Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив:«Не до ладу учинила з тобою дочка моя, гостю,300] Що із служницями разом тебе до нашого домуНе запросила, – до неї до першої ти-бо звернувся».Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:«Дівчину ти безневинну не лай через мене, герою.Пропонувала мені вона йти із служницями разом,305] Та не схотів уже сам я, бо сором було і боявсь я,Щоб не розгнівав ти серця свого, нас побачивши вкупі.Надто-бо всі запальні на землі ми цій, плем'я людськеє».Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив:«В грудях, чужинче, моїх не таке уже серце, щоб мало310] Гніватись марно, – краще в усьому дотримувать міри.Свідки – батько наш Зевс, Аполлон і Паллада Афіна,Що отакий, як ти є, та ще й думки зі мною одної,Мав би дочку мою, тут залишившись, і звався б жаданимЗятем моїм! Якби хтів ти лишитись, то дав би тобі я315] Дім і маєтки свої. Проти волі ж ніхто із феаківТут не затримає, – Зевсові-батьку було б це нелюбо.Твій же від'їзд відціля, щоб знав ти це добре, на завтраЯ призначаю. Лежатимеш ти, оповитий глибокимСном, а інші гребтимуть у тиші спокійного моря,320] Поки в вітчизну і в дім свій, чи де тобі любо, прибудеш,Навіть коли б це й далі було ще за острів Евбею;Він же край світу лежить, як розказують це очевидціЗ наших людей, що возили русявого раз РадамантаВ краї тім Тітія, Геї могутнього сина, провідать.325] Наші тоді без труда дістались туди мореплавці,Й дня того ж самого легко вони повернулись додому.Скоро побачиш ти сам, що мої кораблі найбистріші, –Веслами наші гребці уміють по хвилі вдаряти».Так він сказав, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,330] І молитовно звернувся, й назвав на імення, й промовив:«Зевсе, наш батьку, якби ж то слова Алкіноя збулисяСправді! Мав би навік він тоді на землі хлібодатнійСлаву невгасну. А я б до вітчизни своєї вернувся!»Так між собою удвох про все це вони розмовляли.335] Білораменна Арета служницям звеліла тим часомЛіжко йому в передсінок внести й подушками заслати,З пурпуру гарного зверху покрити його килимамиЙ ковдру покласти пухку, щоб було йому чим укриватись.Зараз же вийшли з світцем у руках із покоїв служниці.340] А як м'яке вони ложе старанно йому постелили,До Одіссея тоді підійшли і його запросили:«Йди спочивати, чужинче, – постеля тобі вже готова».Так говорили вони, і з радістю ліг він заснути.Так незламний в біді спочивав Одіссей богосвітлий,345] В ліжко різьблене поринувши зразу в лункім передсінку.Ліг Алкіной у середніх покоях високого дому,Де господиня дружина з ним ложе й постелю ділила.
ПІСНЯ ВОСЬМА
ЗМІСТ ВОСЬМОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
Алкіной, запропонувавши усім громадянам, що зібрались на площі, допомогти вирядити Одіссея на його батьківщину, запрошує вельмож і корабельників до себе на обід. Спів Демодока під час обіду. Потім розваги: біг, кидання диска, боротьба, бій навкулачки. Одіссей, ображений Евріалом, кидає камінь і всіх вражає своєю силою. Танок, під час якого Демодок співає про Арея й Афродіту. Всі повертаються до господи. Одіссея щедро обдаровано. За вечерею Демодок співає про дерев'яного коня і подвиги вождів ахейських. Його пісня викликає в очах Одіссея сльози; Алкіной розпитує про причини його скорботи і просить розповісти про свої пригоди.
ОДІССЕЄВЕ ПЕРЕБУВАННЯ У ФЕАКІВЛедве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,З ложа свого підвелась Алкіноєва сила священна,Встав уже й городоборець тоді, Одіссей богорідний.Гостя тоді повела Алкіноєва сила священна5] Прямо на площу феаків, од їх кораблів недалеко.Разом дійшовши, вони на камінні обтесанім сілиПоруч. Паллада ж Афіна, окличника вигляд прибравши,Що у розумного був Алкіноя, пішла через місто,Щоб Одіссеєві мужньому швидше від'їзд влаштувати,10] І, перед кожним мужем спиняючись, так говорила:«Ну-бо, всі люду вожді і правителі всі феакійські, :Швидше на площу збирайтесь чужинця послухати, котрийДо Алкіноя розумного в дім прибув ось недавно,В морі зазнавши біди, – на безсмертних він виглядом схожий».15] Мовлячи так, вона в кожнім бажання й цікавість будила:Швидко усі позбиралися люди й заповнили площуЙ лави на ній. Розумного з подивом всі розглядалиСина Лаерта, – в той час-бо Афіна йому ясноокаДивну на голову й плечі красу пролила божественну,20] Вищим зробила на зріст і на вигляд багато ставнішим,Щоб феакійським мужам і любий він став, і приємний,Подив у них викликав і пошану, здобув би звитягуВ іграх, якщо Одіссея схотять перевірить феаки.А як посходились всі і велика зібралась громада,25] З словом звернувся до них Алкіной, і так він промовив:«Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!Висловлю те я, до чого у грудях мій дух спонукає:Цей от чужинець, а хто він – не знаю, в блуканнях у дім мійЗ заходу сонця прибув чи, може, зі сходу недавно,30] Просить відправить додому й запевнення в тому благає.Ми, як звичайно, від'їзд той готові йому влаштувати,Бо ані він, ані інший, хто в дім завітає до мене,Тут не благатиме довго свого повороту додому.Отже, чорний спустім корабель, що на море священне35] Плине уперше. Два й п'ятдесят юнаків йому в помічВиберіть ви щонайкращих, які у нас є у народі.До кочетів хай прив'яжуть вони свої весла й на берегВийдуть; у дім наш прийшовши по тому, нехай приготуютьШвидше обід, – всього я удосталь до нього постачу.40] Це я наказую хлопцям. А ви, берлоносні державці,Разом усі до мого приходьте прегарного домуГостя в покоях моїх у щирості дружній приймати.Не відмовляйтесь ніхто. Запросіть і співця ДемодокаБогонатхненного – має-бо дар од богів він піснями45] Радувать нас, якої б не кликало серце співати».Мовивши це, він пішов уперед, а за ним поспішилиВсі берловладці; пішов і окличник – співця запросити.А п'ятдесят два гребці молоді, що звелів їх обрати,Вийшли, як він наказав, на берег невтомного моря,50] До корабля підійшли уздовж узбережжя морського,Зсунули чорний вони корабель на воду глибоку,Потім і щоглу, й вітрила на ньому як слід приладнали,Стропками весла усі в кочетах закріпили рядами,Все як належить, і білі вітрила вгорі розпустили;55] Свій корабель на котві закріпивши, на берег всі вийшлиЙ до Алкіноя розумного в дім подалися високий.Повно людей тоді в двір, передсінок і в самий будинокПонабивалось; було молодих і старих там багато.Разом дванадцять овець Алкіной для учти зарізав,Вісім свиней білоіклих і пару волів круторогих,Шкуру із них поздирали й обід спорядили жаданий.Любого всім співомовця привів тим часом окличник, –Муза любила його, але злом і добром наділила:Світло очей погасила, та спів дарувала солодкий.65] Крісло окличник йому Понтоной срібнокуте поставив,Спиною серед гостей до колони його притуливши;Потім формінгу дзвінку на кілку дерев'янім повісивНад головою його й показав, як дістати рукоюСтруни; кошика з хлібом на гарнім столі він поставив,70] Тут же і келих з вином, щоб пив, коли серце запрагне.Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,Муза співця надихнула мужів оспівати славетнихСпівом, що слава його до широкого неба сягала,75] Про Одіссеєву сварку з Ахіллом, Пелеєвим сином,Як на розкішній учті богів вони злими словамиЛаялись несамовито й мужів володар АгамемнонНишком радів, що знатні ахеї отак посварились.Бо як ознаку добра провістив йому в храмі Піфійськім80] Феб-Аполлон, коли в бога спитати поради ступив вінЧерез поріг кам'яний, – то з волі великого ЗевсаБув лиш початок нещасть, що найшли на троян і данаїв.Отже, про це і співав славетний співець. Одіссей же,Довгу керею пурпурну міцними піднявши руками,^ Голову нею закрив і обличчя прекрасне сховав в ній, –Сором-бо перед феаками сльози було проливати.А як кінчав свою пісню співець божественний, то, сльозиВитерши, стягував знов Одіссей з голови ту керею,Й, келих дводонний узявши, богам узливання творив він.90] А як ізнову співати аед починав на проханняЗнатних феаків, що мали від співу його насолоду,Знову тоді Одіссей, з головою укрившися, плакав.Так удавалось од інших йому свої сльози ховати,Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,9– Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.До веслолюбних феаків одразу ж тоді він озвався:«Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!Вдосталь ми наші серця вдовольнили як ситним обідом,Так і формінги звучанням, що з учтою завжди супутня.100] Вийдімо звідси тепер, щоб участь узяти в змаганняхРізних, – нехай, до своєї рідні повернувшись, розкажеГість наш удома, наскільки отут переважимо іншихМи у бою навкулачки, в стрибанні, борні й перегонах».Так він сказав і пішов уперед, а за ним і всі інші.105] Зразу й окличник формінгу дзвінку на кілок дерев'янийЗверху повісив, узяв Демодока за руку й з покоївВивів на стежку ту саму, якою усі подалисяЗнатні феаки, що ігри й змагання хотіли дивитись.Вийшли на площу вони, а за ними слідом величезний''» Сунувся натовп. Спинилися там юнаки благородні.Першими вийшли тоді Акроней, Окіал з Елатреєм,Потім Навтей і Прімней, а тоді Еретмей з Анхіалом,Далі Понтей і Прорей і Анабесіней із ФтоономТа Амфіал, Полінея шановного син Тектоніда;''¦ Вийшов іще Евріал, Навболід, на Арея подібний,Людоубивцю, – на зріст і на вроду був самий найкращийВін із усіх юнаків феакійських по Лаодаманті.Вийшли нарешті і троє синів Алкіноя самого –Лаодамант, і Галій, і з ним Клітоней богорівний.Дух мені в грудях укоханих ти схвилював надзвичайно,Мовлячи так непристойно. Не неук-бо я і в змаганнях,180] Як говорив ти, а завжди, здається мені, серед першихБув я на них, поки юність в руках моїх дужих буяла.Нині ж я в горі й нещасті, – багато-бо я перетерпівВід ворогів на війні і від лютої хвилі на морі.Все ж я і так, стільки лиха зазнавши, вступаю в змагання.185] В'їдливе слово твоє, роз'ятрив мене ним ти до краю!»Так він промовив і прямо в одежі за диск, набагатоБільший, вхопився, товстіший і тяжчий, ніж той, що феакиНим між собою звичайно змагалися в дискометанні,І, розмахнувшись, його він дужою кинув рукою, –190] Камінь той аж задзвенів. До землі мимоволі присіли,Лет його вчувши дзвонистий, славетні мужі мореплавці,Довговеслі феаки. Могутньою пущений п'ястю,Перелетів він усі їх познаки. У вигляді мужаМісце падіння Афіна сама позначила й сказала:195] «Навіть сліпий одрізнив би напомацки знак твій, чужинче,Не замішався, не впав з усіма-бо він іншими вкупі,А від усіх попереду. Пишайся, ти виграв змагання!Далі чи врівень з тобою ніхто із феаків не кине».Мовила так, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,200] Рад, що на зборах знайшовся товариш, до нього прихильний,З легшим він серцем тоді до феаків озвався й промовив:«Киньте до знаку мого, юнаки! І зразу ж за вамиКину я знов – чи так само, чи навіть, надіюся, й далі.Спробуйте, вийдіть і в інших ви іграх зі мною змагатись,205] В чому хто серцем бажає, бо надто ж мене роздражнили.В гонах, в борні чи в бою навкулачки – ні з ким із феаківЯ не відмовлюсь боротися, крім лише Лаодаманта.Гість-бо я в нього, а хто ж із господарем б'ється гостинним?Дурень хіба чи нікчема якийсь викликав би змагатись210] Саме того, хто виявив щиру до нього гостинністьПоміж чужими людьми, – собі лише цим він пошкодить.Інших же я не відкину й змагатися не відмовляюсь, –Виступить я проти кожного згоден і сили помірять.Тож на змаганнях, відомих мужам, я не зле почуваюсь, –215] Вмію поводитись я і з добре обточеним луком,Перший улучу стрілою у постать намічену навітьСеред загону ворожого, хоч би і ближче до ньогоТовариші націлялись численні і влучно стріляли.Перемагав мене лиш Філоктет, коли біля Трої220] Всі ми, ахейські мужі, у стрілянні із лука змагались.Що ж до всіх інших, то, певен я, кращих від мене немаєНині між смертних, що тут, на землі оцій, хліб споживають.Проти колишніх мужів не посмів би, проте, я змагатись, –Проти Геракла чи проти Евріта, вождя Ехалії;225] Навіть з богами на луках вони свої міряли сили.Тим-то й загинув великий Евріт, не діждавши своєїСтарості вдома, – убив Аполлон його в гніві страшному.Він-бо його викликав у стрілянні із лука змагатись.Далі я списа метну, ніж інший із лука устрелить,210] Тільки боюся, щоб часом у гонах мене не здолав биХтось із феаків, – занадто свої я виснажив силиВ хвилях морських, не всю-бо дорогу сюди я проїхавНа кораблі, і любі ослабли у мене коліна».Так говорив він, і всі у глибокім сиділи мовчанні.Тільки один Алкіной у відповідь мовив до нього:«Гостю, нічого для нас неприємного ти не говориш,Ти захотів лише доблесть, властиву тобі, показатиВ гніві на мужа цього, що образив тебе у зібранні,Як не посмів би ніхто із людей зневажать твою доблесть,240] В кого є розум, хто здатний доречне промовити слово.Тільки й моєї мови послухай, щоб іншим героямМіг ти усе розказати в той час, як у власному доміУчту справлятимеш разом з своєю дружиною й дітьми,Щоб спогадав тоді й доблесті наші, в яких відзначитись245] Зевс дарував нам не раз ще із батьківських днів стародавніх.В нас ні борців нема видатних, ні бійців навкулачки,В гонах ми спритні зате й мореплавці найкращі у світі.Любимо завжди ми учти з кіфарою, співи і танці,Теплі купелі, і ложе м'яке, й свіжозмінені шати.250] Та підійдіть-но, уміння своє покажіть нам, найкращіТанцівники феакійські, щоб гість наш, додому вернувшись,Друзям своїм розповів, наскільки за інших ми вищіІ в мореплавстві, і в гонах швидких, і в співах, і в танці.Та побіжіть-но хто-будь принесіть дзвінкострунну формінгу255] Для Демодока, – вона десь у нашому домі лишилась».Так Алкіной боговидий промовив, і зараз окличникВстав, щоб формінгу дзвінку принести сюди з дому державця.Дев'ять тоді розпорядників, обраних з-поміж народу,Теж підвелися, щоб все влаштувать, до змагання належне.260] Ґрунт урівняли вони і розширили площу навколо.Швидко окличник вернувся й приніс дзвінкострунну формінгуДля Демодока. І той на середину вийшов, довкола жЮні зібралися хлопці, досвідчені в танцях добірних,І почали тупотіти на рівній площадці; мелькання265] Ніг споглядаючи їхніх, в душі Одіссей дивувався.От під формінгу почав Демодок пречудової пісніПро Афродіту заквітчану, що із Ареєм кохалась,Як вони в домі Гефеста уперше з'єднались таємноВ любощах, як їй дарунки приносив Арей, як збезчестив270] Ложе Гефеста-державця. Цю звістку приніс йому зразуГелій: побачив він їх у обіймах палкого кохання.Щойно Гефестових вух доторкнулась ця звістка болюча,В кузню свою він пішов, злу думку плекаючи в серці.І на колоді ковадло поставивши, викував пута275] Він нерозривні й незламні, щоб кожного міцно тримали.Хитро зробивши цю вигадку й дуже лихий на Арея,В спальню свою він пішов, де любе їх ложе стояло,Путами ніжки його він навколо обвинув старанно.Потім зі стелі ще сіті тонкі він із сволока звісив,280] Мов павутиння легке, ніхто їх побачить не міг би,Навіть безсмертні боги, – так майстерно усе те скував він.А заснувавши підступно круг ложа усі свої сіті,Вдав, ніби в Лемнос іде, у прегарно збудоване місто,Що із усіх йому міст на землі цій було найлюбіше.285] Був не сліпий, того ждавши, й Арей з золотавим повіддям, –Щойно із дому Гефест одлучився, митець славнозвісний,Зразу ж пішов до Гефеста славетного він у домівку,Спраглий жагою в коханні обнять Кітерею квітчану.Та ж, вщ Кроніона, батька могутнього, щойно вернувшись,290] Дома сиділа сама. А він, увійшовши в господу,Взяв Афродіту за руку, назвав на ім'я і промовив:«Ляжмо спочить, моя люба, зажиймо розкошів кохання!Дома ж Гефеста нема, десь, видно, давно він в дорозі,До сінтіян дикомовних, на Лемнос, напевно, подався».295] Так він сказав, і радо лягла вона з ним спочивати.Скоро й заснули на ложі вони. І раптом над нимиСіті підступні Гефеста премудрого зверху спустились,Так що ні встати ніяк не могли вони, ні повернутись,І зрозуміли тоді, що нема уже як їм тікати.300] Зовсім до них тоді близько кульгавець надходить славетний, –Перше ніж в Лемнос прибути, назад він з дороги вернувся.Гелій-бо сам чатував і звістку подав йому вчасно,То й поспішив він, зажурений серцем, до милого дому.Вбігши, спинивсь на порозі він, лютим охоплений гнівом,305] І заволав на весь голос, богів закликаючи в свідки:«Зевсе, наш батьку, і всі ви, одвічні боги всеблаженні!Ну-бо, гляньте на вчинок оцей – і смішний, і нестерпний.Як тут мене, кривоногого, тяжко ганьбить Афродіта,Зевсова донька, Арея безстидного люблячи потай.310] Ноги-бо в нього міцні, і на вроду він гарний, тоді якЯ народився калікою. Та не моя то провина,Тільки батьків моїх, – краще бодай би мене й не родили!Ви подивіться, як оці двоє в обіймах коханняСплять на постелі моїй, а я лиш дивлюся й катуюсь.315] Та сподіваюся, більше не схочеться так їм лежати,Хоч би й кохалися дуже, – не скоро їм прийде бажанняРазом поспати. І доти триматимуть хитрі їх сіті,Доки усіх її батько дарунків мені не поверне,Тих, що за дівку оцю безсоромну йому надавав я.320] Гарна у нього дочка, та занадто уже легковажна».Так говорив він, боги ж позбиралися в дім міднокутий:Сам Посейдон-земледержець прийшов, і Гермес, що розноситьБлага для нас, і владар Аполлон, що сягає далеко.Через стидливість жіночу богині удома лишились.325] Благоподавці боги зупинились юрбою при вході:Сміхом лунким почали всеблаженні боги реготатись,Глянувши, що змайструвать умудрився Гефест хитромудрий.Перезираючись, так говорили вони між собою:«Злом не дійти до пуття – швидкого повільний обгонить.330] Так от кульгавий Гефест Арея впіймав, що на швидкістьВсіх подолає богів, які на Олімпі домують, –Вмілістю взяв і його він, хай платить пеню за блудливість».Так один одному вічні боги у гурті говорили.Зевсів же син, Аполлон-володар, до Гермеса озвався:335] «Сину й провіснику Зевсів, Гермесе благоподавче!Чи не хотів би і ти, міцною обплутаний сіттю,Із золотою лягти Афродітою в постіль принадну?»В відповідь мовив до нього провісник, гонець світлосяйний:«Тільки б мені це вдалось, володарю мій далекосяжний,Хай би оплутаний був я і втроє міцнішою сіттюЙ ви всі, боги і богині, отак би дивились на мене,Із золотою лягти Афродітою був би я радий!»Так він сказав, і безсмертні від реготу знов аж лягали.Сміх той лише Посейдона не брав. Благав він Гефеста,Майстра славетного, з пут нерозривних звільнити Арея, –Він обізвався до нього і слово промовив крилате:«О, відпусти його! Я поручусь тобі, чим побажаєш. –Сплатить усю він пеню, – безсмертні хай свідками будуть».Відповідаючи, так славетний промовив кульгавець:350] «Ні, Посейдоне, про це й не проси ти мене, земледержцю.Лихо, коли за лихого поруку дає поручитель.Як же тебе та до чогось я перед богами примушу,В разі умкнув би Арей і боргу, і сіті моєї?»Знову на це відповів Посейдон, землі потрясатель:355] «В разі Арей, умкнувши і боргу, і сіті твоєї,Зникне від тебе, сам тобі все заплачу я, Гефесте».Відповідаючи, мовив до нього славетний кульгавець:«Не випадає і ніяк це слово твоє відкидати».Мовивши так, зняла із них сіті Гефестова сила.збо з пут нерозривних звільнившись, обоє схопилися з ложаІ повтікали – Арей у Фракію подався негайно,А Афродіта, на усміхи щедра, на Кіпр полетіла,В Пафос, де гай вона має й вівтар із курінням пахучим.Там покупали харити її і всю намастили365] Маслом нетлінним, яким натираються тільки безсмертні,І одягли її в шати розкішні, очей дивування.Так їм виспівував славний співець. Одіссей його слухав іЗ радістю в серці, так само як інші навколо феакиСлухали, довговесельні мужі, мореплавці славетні.370] Лаодаманту звелів Алкіной і Галію в танецьВийти окремо, ніхто-бо змагатися з ними не міг би.Зараз же в руки прегарний взяли вони м'яч пурпуровий –Той, що колись так майстерно зробив їм Поліб тямовитий, –Кидав один його високо, майже до темної хмари,375] Перегинаючись весь, а другий, плигаючи вгору,Спритно ловив його, ще й до землі не торкнувшись ногами.Потім, коли у м'яча, стрибаючи вгору, награлись,Стали обидва вони на землі танцювать многоплідній,Часто міняючи крок, а всі юнаки їм навколо380] в такт у долоні плескали, і гомін зчинявся чималий.До Алкіноя озвався тоді Одіссей богосвітлий:«О Алкіною, владарю, у всіх племенах найславніший!Слушно хваливсь ти мені, що у вас танцюристи найкращі.Справді це так, і з великим я подивом сам усе бачу».385] Мовив – і втіхи додав Алкіноєвій силі священній.Зараз же той до феаків озвавсь веслолюбних і мовив:«Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!Дуже розумним мені оцей видається чужинець.Треба за звичаєм нашим гостинці йому дарувати.390] В нашій країні керують народом дванадцять преславнихВолодарів і державців, – тринадцятий я поміж ними.Гостеві кожен хітона, і випрану чисто керею,Й золота хай принесе по таланту в дарунок почесний.Зараз же разом усе те знесімо, щоб, в руки узявши,і радістю в серці наш псть до нас завітав на вечерю.А Евріал, що словом таким прохопивсь недоречним,Хай уже сам і словами, й дарунком усе відшкодує».Так він сказав, і усі підтримали те і схвалили.Кожен гінця вмить додому послав принести подарунки.А Евріал, озвавшись, тоді Алкіноєві мовив:«О Алкіною, владарю, в усіх племенах найславніший!Відшкодувати готов я чужинцеві все, як сказав ти.Меч цільномідний я подарую йому з рукояттюСрібною, в піхвах з слонової кості, різьбленої гарно,405] свіжого розпилу, – це подарунок для нього достойний».Мовивши так, він меч йому в руки подав срібнокутийІ, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:«Щастен будь, батьку-чужинче! Якщо прохопивсь я зухвалимСловом образи, – хай вітер його понесе і розвіє!410] Хай тобі стріти дружину богове дадуть і в вітчизнуШвидко вернутись, давно-бо страждаєш від рідних далеко».Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:«Щастен і ти будь, мій друже, боги хай пошлють тобі благо!Хай же ніколи і жалю у тебе не буде на меч цей,415] Що дарував ти мені з зичливим замирення словом».Мовивши так, через плечі він меч підв'язав срібнокутий.Сонце зайшло, і славетні йому принесли подарунки.Гідні окличники все позносили в дім Алкіноїв.Там прийняли їх сини Алкіноя, достойного шани,420] Й матері вельмиповажній чудовий дали подарунок.Всіх за собою вела Алкіноєва сила священна.В дім увійшовши, на кріслах високих вони посідали,І до Арети озвалась тоді Алкіноєва сила:«Ну-бо, дружино, найкращу неси сюди скриню добірну425] В неї хітон поклади і випрану чисто керею;Потім вогонь під котлом розпаліть і воду нагрійте,Щоб, покупавшися, гість, і розглянувши добре дарункиТі, шо феаки йому понаносили, шани достойні,Учтою втішитись міг і аеда славетного співом.430] Я ж золотий йому келих чудовий дарую від себе,Щоб, повернувшись додому, мене він спогадував завжди,Творячи Зевсові й іншим богам узливання священні».Мовив він так, і Арета служницям своїм наказалаМідний великий триніг на вогонь поставити швидше.435] Ті встановили триногий котел над палаючим жаром,Вливши до нього води й розпаливши принесені дрова.Пломінь утробу котла охопив, і вода нагрівалась.Скриню прегарну тим часом Арета з комори своєїВинесла гостю і в неї усі повкладала дарунки –440] Шати і золото – все, що феаки йому дарували.Гарну керею й хітон від себе, крім того, поклала,Потім озвалась до гостя і мовила слово крилате:«Сам тепер віко оглянь і швидше до скрині прив'язуй,Щоб не украли чого у дорозі, як знову солодким445] Сном спочиватимеш ти, пливучи кораблем чорнобоким».Щойно почув це незламний в біді Одіссей богосвітлий,Віко він вмить приладнав, прив'язав його швидко до скриніХитрим вузлом, як колись його вчила Кіркея-владарка.Ключниця тут же його запросила піти до купелі450] Та й іскупатись у ній, і з радістю в серці побачивВоду він теплу, не часто-бо так турбувались про ньогоЗ дня, коли він залишив пишнокосої німфи оселю, –Так, наче богом, вона піклувалася ним безустанно.А як помили його і маслом натерли служниці,455] Гарний накинули плащ і хітон надягнули на нього,Вийшов з купелі й подавсь до мужів, що уже частувалисьВинами. Біля одвірка, що міцно підтримував стелю,Там, оповита красою богів, Навсікая стояла.З подивом прямо дивилась вона Одіссеєві в очіІ, обізвавшись, із словом до нього звернулась крилатим:«Щастен будь, гостю, і згадуй мене, коли в рідну країнуВернешся, – першій мені зобов'язаний ти порятунком».Відповідаючи їй, Одіссей велемудрий промовив:«О Навсікає, дитя Алкіноя, відважного серцем!чльки дозволив би Зевс мені, Гери муж громоносний,День повороту узріти й щасливо додому вернутись,Як до богині, до тебе я там би щоденно довікуЩиро б молився, життя-бо мені зберегла ти, дівчино».Мовив і сів він у крісло уряд з Алкіноєм державним.470] М'ясо на пайки тоді поділили й вино розмішали.Любого всім окличник тим часом привів співомовця,Гідного шани людей Демодока. Його посадив вінСеред бесідників, де той обперсь об колону високу.От до окличника тут звернувсь Одіссей велемудрий,475] Зрізавши м'яса шматок з хребта білоіклого вепра,Вкритого жиром, та більшу частину собі залишивши:«На ось печеню, окличнику, і віднеси Демодоку,Хай покуштує, – й зажурений рад я його вшанувати.Шану й повагу людей, що живуть на землі цій, усюди480] Мають аеди, сама-бо їх муза безсмертна навчилаДивних співати пісень, співуче їх люблячи плем'я».Так він сказав, і той до героя-співця ДемодокаВ руки те м'ясо відніс, – і взяв цей, радіючи духом.Зразу ж до страв приготованих руки усі простягнули.485] А після того, як голод і спрагу вони вдовольнили,До Демодока звернувшись, сказав Одіссей велемудрий:«Вище над смертних усіх я тебе, Демодоку, шаную, –Чи Аполлон тебе вчив, чи Муза то, Зевсова донька,Надто-бо все до ладу ти про долю ахеїв співаєш,49» Що учинили, й зазнали чого, й як було їм сутужно,Наче ти сам з ними був чи із уст очевидця почув це.Отже, про те заспівай, як Еней із Афіною разомПід Іліоном коня дерев'яного постать зробили,Як його хитро в акрополь увів Одіссей богосвітлий,495] Воїв сховавши в коневі, що Трою після зруйнували.Врешті коли і про це ти докладно мені проспіваєш,Зараз же перед всіма я людьми розповім, що напевноДоброзичливий дає тобі бог це натхнення співоче».Так він сказав, а співець заспівав уже, богом натхнений,5оо з того почавши, як враз на свої добропалубні суднаСіли ахеї і геть попливли, свої шатра спаливши,Як з Одіссеєм славетним у Трої вже, посеред міста,Інші тим часом сиділи, заховані в кінській утробі, –Потім троянці самі в акрополь коня затягнули.505] Так і стояв він, вони ж без кінця гомоніли безладно,Сидячи там навкруги, і натроє думки їх ділились:Міддю безжальною цю черевину проткнути порожню,Чи, затягнувши на верх, з високої скинути скелі,Чи залишити це диво як жертву богам милостивну.310] Саме останнє оце і було те, що статися мало,Місту-бо доля судила загинуть тому, яке приймеПостать велику коня дерев'яного, де заховалисьКращі з аргів'ян, готуючи смерть і загибель троянцям.Далі співав, як ахеїв сини Іліон руйнували,515] Зі схованки ринувши враз і порожнім коня залишивши.Як – хто куди – плюндрувати розбіглися місто високе,Як Одіссей, наче грізний Арей, в Деїфоба домівкуКинувся вдвох з Менелаєм, до мстивого бога подібним.Там він, – співав той, – наважився стати до бою страшного520] І переміг при сприянні великої духом Афіни.Так той виспівував славний співець, Одіссей же від жалюТанув слізьми, шо з повік струмками спливали на лиця,Наче ридає дружина, припавши до любого мужа,Що за людей і вітчизну свою наложив головою,525] Щоб від дітей і від міста загибелі день одвернути;Бачачи, як він конає і в смертних здригається муках,Тужно голосить над ним і ридає, а ззаду жорстокіРатиш удари на спину вже падають їй і на плечі,Гонять в полон на роботу тяжку, на поталу й наругу;530] В'януть їй лиця від горя, що жалем до неї проймає, –Жалісно так в Одіссея з-під брів його сльози лилися.Все ж удавалось від інших йому свої сльози ховати,Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.535] До веслолюбних феаків одразу ж тоді він озвався:«Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!Хай Демодок на формінзі дзвінкій вигравать перестане,Співами й грою не всім-бо він радість дає і утіху.З того часу, як на учті співець заспівав нам божистий,340] Не припиняє невтішно гіркими слізьми умліватиГість наш, – великий-бо смуток всю душу йому обіймає.Хай перестане співець, щоб однакову мали ми втіху –Гість і господар, – усі, набагато-бо краще так буде.Все із повагою ми для шановного робимо гостя:545] В путь виряджаєм його і дарунки даємо з любов'ю.Гість і чужинець, що просить притулку, за рідного братаКожному стане, у кого хоч трохи є чулості в серці.Тим-то від нас не ховай своїм розумом ти обережнимТе, що питатиму я, розказати усе – то найкраще.з50] Ймення скажи, яким батько і мати тебе називалиЙ інші, хто в вашому місті живе і наоколо нього.Бо взагалі без імення ніхто між людей не буває,Хто б не родився на світ – родовита людина чи проста,Кожного з них, породивши, іменням батьки наділяють.535] Землю свою ти назви, і місто, й народ, щоб свідомоШлях спрямувати могли кораблі, які плинуть з тобою.На феакійських-бо суднах у нас не буває стерничих,Навіть немає стерна, як на інших то суднах буває, –Наміри й мислі людей вони-бо й самі розуміють,360] Знають усякого люду міста і поля плодоносні,Швидше від інших усіх безодню морську пропливають,Млою й туманом густим оповиті. І не боятьсяШкоди якої зазнати чи й зовсім загинути в морі.Тільки чував я колись од батька мого Навсітоя365] Ось що: розгніваний дуже, мовляв, Посейдон-земледержець,Що перевозимо всіх морською ми хланню безпечно.А як збудований добре, мовляв, корабель феакіянБуде з виправи вертатись, його у туманному моріВщент він розіб'є й горою високою місто закриє.Так говорив мені батько старий. Чи то справджено буде,Чи не справдиться, – від волі могутнього бога залежить.Отже, всю правду мені розкажи і повідай одверто:Як і куди заблукав ти, в яких опинявся країнах,Серед яких був людей та в місцях чи бував велелюдних,575] Чи непривітні і дикі там люди, що правди не знають,Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні?Та розкажи нам, чого ти душею сумуєш і плачеш,Спів про недолю аргеїв почувши, про Трою й данаїв.Все це боги учинили і виткали людям загибель,580] Щоб гомоніли піснями вони між нащадків майбутніх.Може, когось із твоєї рідні родовитої вбитоПід Іліоном – зятя чи тестя? Вони найдорожчіНам після рідних по крові і роду нерідко бувають.Може, загинув там друг родовитий, хоробрий товариш585] Твій найлюбіший? Не менше від рідного брата буваєНам дорогий товариш розумний і відданий щиро.