Леся помістили до його ж будиночка. Але тепер його становище змінилося: йому вже не дозволяли вільно ходити по табору, охоронці — і вдень, і вночі — невідступно за ним стежили, мало що в туалет з ним не ходили. Звісно, найбільше йому допікав чорнявий — той весь час дошкульно посміхався, і взагалі намагався зробити і без того нерадісне Лесеве існування понадміру обтяжливим. До Леся нікого не пускали, він не мав змоги перекинутися навіть парою слів з Мар’яною, не знав навіть, що з нею сталося. Видно, по чиїйсь вказівці — Лесь здогадувався, кого саме — з ним навіть не дозволяли розмовляти. Декілька днів він безвідлучно сидів удома, потім його стали водити на медичні огляди. Лесь розумів — готують.
Одного разу, коли його привели на медогляд, там вже сиділи полковник і його нічний співрозмовник — прибулий професор. Останній дуже довго возився коло Лесевої голови — вимірював, дивився її рентгенівські знімки, знову вимірював, знову дивився знімки… Лесеві увірвався терпець, і він, незважаючи на присутність декількох дужих охоронців, які за ці дні не раз доводили, що можуть вправно і швидко затикати йому рота, кинув:
— Що, не терпиться засунути мені якесь г…но в голову?
На диво, цього разу йому відповіли, але не доктор, а полковник.
— Так, Лесю, ми дійсно поспішаємо зробити тобі операцію.
— І що ж ви хочете мені вживити: будильник, щоб я ніколи не запізнювався на роботу, калькулятор, щоб міг добре рахувати, чи ще щось?
— Ми хочемо вживити тобі прибор контролю.
— Контролю за ким?
— За тобою, Лесю.
— А цього вам замало, — Лесь показав поглядом на своїх охоронців.
— Там, куди ми тебе відправимо, ми не зможемо тебе контролювати подібним чином.
— І куди ж ви мене збираєтесь відправити?
— Ми збираємося тебе відправити на президентство.
— Куди?!
Якби не майже урочистий тон, яким була сказана остання фраза, Лесь подумав би, що його просто розігрують.
— Ми збираємося зробити з тебе президента.
— За які такі заслуги?
— Подивися на свої руки.
— І що ж таке з моїми руками?
— Вони у тебе чисті.
— Я щось вас не дуже розумію.
— А як ти нас взагалі можеш розуміти — прибулець з іншого часу?..
Полковник звернувся до доктора:
— Ну що там, ви вже закінчили?
— Так.
— На коли призначаєте операцію?
— На завтра.
— Добре! З цим треба скоріше кінчати. Забирайте його.
Леся підхопили під руки і потягнули до його домівки. У Лесевій голові пульсувала думка — завтра з нього будуть робити зомбі, і якщо він залишиться живий… Він стане президентом!
Спливала остання ніч перед тим, як Лесь стане просто куклою. Куклою-президентом. Горіло світло, Лесь лежав на ліжку з заплющеними очима. Поряд на стільці сидів, невідривно спостерігаючи за ним, чорнявий охоронець. Мабуть, сам напросився стерегти Леся цієї ночі. Чорнявий охоронець чорної ночі Лесевої розпуки…
— Коля, Коля! — пролунав голос з темряви.
Леся наче обпекло це був Мар’янин голос, але вона кликала не його, вона кликала чорнявого охоронця. Чорнявий кинувся до вікна:
— Мар’яно, це ти? Що ти тут робиш?
Раптом якась невидима сила відкинула його від вікна — він пролетів майже півкімнати і впав Лесеві до ніг. На його сорочці розпливалася величезна червона пляма.
— Мар’яно, Мар… — єдине, що зміг видавити він з себе перед тим, як замовкнути назавжди.
Двері враз відчинилися, і на порозі стала Мар’яна (у правій руці — пістолет з глушником, очі — металевий блиск).
— На збори — дві хвилини.
— Єсть! — нарешті видихнув Лесь.
За мить уже виходили, коло порога Лесь перечепився через труп ще одного охоронця.
— Мар’яно, що ти…
— Мовчи! Швидко за мною.
— Добре.
Далі, все далі бігли вони безлюдними нічними вулицями: ніхто, абсолютно ніхто не вийшов цієї зоряної ночі, аби перекурити, подивитися на небо, просто порахувати зірки. Вже на бігу Лесь розібрав — вони бігли до аеродрому. І вони вже добігали, коли ззаду їх обпік оклик: