Віддавши всі накази і перевіривши охорону, Єрофеєв сів покурити. Спочатку в садку, але там вже почали тхнути трупи, жара ж бо. Зайшов у двір, там скрутив цигарку. Затягнувся тютюновим димом.
З цим Четом він був добре знайомий. Ще на царській війні потоваришували. Згадав, як георгіївськими кавалерами прибули на відпочинок у якесь білоруське містечко неподалік від лінії фронту. Ось вже Андрій познайомився з якоюсь дівчиною, танцювали.
— А ходімо до мене, — запросила дівчина, яка вже розповіла, що працює покоївкою у багатих людей.
— А панна не лаятиме?
— Панна тільки зрадіє, — посміхнулася дівчина. — І товариша свого бери, — вона кивнула в бік Че’га.
Чого б і ні? Радо пішли і невдовзі вже були у великому будинку, радше палаці. Там зустріла їх красива, чорноволоса жінка в аж занадто відкритій сукні. Пили солодке вино, їли фрукти, деяких Андрій і назв не знав. Потім Єрофеєв з покоївкою попрямували до кухні, а Чет із пані до її спальні на другому поверсі.
Єрофеєв вже кохався зі служницею, коли почув нагорі крики та постріли.
— Пан прийшов! — злякалася покоївка, але солдата не відпустила. — Ні, ще!
Ледь Єрофеєв вирвався з палких обіймів, побіг сходами нагору. Там побачив чоловіка в офіцерській формі, який валявся на підлозі та плакав. З носу його юшила кров. Чет голяка стояв біля стіни, тримав ногу на револьвері.
— Уявляєш! На самому цікавому увірвався! — зареготав Чет. Пані сиділа на ліжку і не виглядала дуже вже засмученою тим, що відбувалося. З презирством дивилася на чоловіка, який стукав кулаком по підлозі і плакав, наче гімназистка. Зі сліз та крові утворилася ціла калюжка.
Потім приїхала поліція, викликана сусідами. Невдовзі Єрофеєв і Чет опинилися у тюремній камері. Лежали на нарах в одних кальсонах, вошей били.
— Так що, розстріляють нас? — спитав Єрофеєв. Спокійно так, наче просто цікавився, котра година.
— Та бозна, — відповів Чет з тим же градусом зацікавленості.
Відчинилися двері і до камери зайшов полковник Шемаханський. Вже у віці, але бравий, починав службу ще на останній турецькій війні, повоював у Туркестані і в Порт-Артурі. З перченим характером офіцер, он вуса як стирчать, очі ледь блискавками не кидаються.
— Ну орли! Ну орли! Ну не можете без пригод! — загримів він, але за роздратуванням можна було помітити і захват.
— Так точно, пане полковнику! — відповіли обидва бійці, що зістрибнули з нар, стали струнко, як того вимагав статут.
— А знаєте, що за законами військового часу я вас розстріляти мушу! — гнівно спитав полковник.
— Так точно! — відповіли у два голоси, урочисто.
— Що — так точно? А воювати тоді кому? Коли таких орлів самому розстрілювати, то з ким же тоді тевтонів бити? — забідкався полковник.
— Пане полковнику, дозвольте спокутувати провину в бою, — сказав Чет.
— Якому бою? Стоїть фронт! Ані ми вперед не ідемо, ані німець!
— Тоді треба дізнатися, що готують. Полоненого треба узяти, — запропонував Чет.
— Ага, ми приведемо, — приєднався Єрофеєв.
Полковник подивився на них. Прискіпливо так. Хитнув головою, наче не дуже то довіряв.
— Ох, орли! Тільки без голови зовсім! Офіцера вдарити! Та ще в його будинку! Та ще ця історія з його дружиною! Ну наче навмисно усе якомога гірше робили! Ох!
— Офіцера і приведемо. Полковника німецького, — пообіцяв Чет.
— Полковника? — здивувався полковник Шемаханський.
— Полковника, — підтвердив Єрофеєв.
— А, була не була! — махнув офіцер рукою. — Тільки дивіться, без полковника німецького краще не повертайтеся! Одразу під розстріл підете! Зрозуміли?
— Слухаємося, пане полковнику!
І ось вже Чет та Єрофеєв повзли кущами. Минають німецькі позиції, залізли у лісок в тилу, там сіли перекурити.
— Ну і де ми полковника візьмемо? — спитав Єрофеєв.
— Та пошукати треба, — відповів Чет.
— Ох ти і бовдур! Спочатку до пані поліз, тепер ось німецького полковника пообіцяв! Зовсім ні про що не думаєш!
— Багато думати — голова боліти буде. Ходімо, — сказав Чет.
За деякий час вони вже лежали у кущах і роздивлялися у бінокль якусь німецьку військову частину, що розташувалася у селі.
— То полковник? — спитав Чет і передав бінокль товаришу, який подивився на німецького офіцера, який виходив з екіпажа.
— Полковник, — кивнув Єрофеєв. — Тільки там же рота солдат і кулемет!
— О! — Чет підняв догори палець, посміхнувся. — І кулемет! — поплазував у бік німців.