— Ти зарання, — кажу, розправляючи хребет і намагаючись прийняти вигляд істинного гуру з йоги, якщо це, звісно, можливо з келихом вина в руці.
— Шарове шампанське, — пояснює Сара, точніше, це я так здогадалася, що вона бурмоче.
Вона сміється та важко хилиться на Джека. Гадаю, його рука на Сариній талії — єдине, що втримує її у вертикальному положенні.
— Багато шарового шампанського, — додає Джек, і його покаянна усмішка підказує мені, що хоча Сара набралася надто багато, він — ні. Я зустрічаюся з ним очима, на якусь мить він затримує цей погляд.
— Я-а-а-а дуж… д-дуже втомлена, — видушує з себе Сара, повільно кліпаючи очима.
Одна з накладних вій повзе по щоці — зазвичай у мене саме ця проблема. За останні кілька місяців я двічі пробувала цю штуку й двічі зазнавала поразки: вигляд був, як у старої наркоманки, Сара веселилася.
— Я знаю, — Джек сміється та цілує її в лоб. — Ходімо, заведемо тебе до ліжка.
Вона робить шокований вигляд.
— Не раніше, ніж ми одружимося, Джеку О’Маро. За кого ти мене маєш? Що я за дівчина?
— П’яна мов чіп, — каже він, підтримуючи її, бо вона знову хитнулася.
— Нечемно, — бурчить Сара, але не опирається йому, коли він підхоплює її під коліна та бере на руки. Холера. Дивися й учися, Раяне Ґослінґу. Цьому чоловікові не потрібно залазити в озеро, щоб розтопити дівоче серце. Коли що, я говорю про Сарине серце — не про моє.
— Вона вирубилася.
Я підіймаю очі, коли Джек за кілька хвилин потому з’являється на порозі вітальні. Раян Ґослінґ наразі вже домігся своєї коханої та провеслував у вечірню заграву, поступившись місцем Ніколасу Кейджу, а він весь такий надійний та героїчний на екрані. Джекові очі сяють, а обличчя розпливається в широченній усмішці.
— Найкращий бойовик усіх часів.
Не можу сперечатися. «Повітряна в’язниця» — мій улюблений фільм. Коли вся радість мого життя потопає в потоці лайна, я обираю одне: дивлюся, як Камерон По потрапив у набагато гіршу халепу, та все одно виборсався. Яким би поганим не був мій день, я загалом майже впевнена, що мені не доведеться здійснювати аварійну посадку літака, повного вбивць та ґвалтівників, на Лас-Вегас Стрип.
— Кожному потрібен герой, — кажу я, не звертаючи уваги на те, що Джек вирішив гепнутися на інший кінець канапи, не залишаючи її в повне моє володіння.
— Так усі дівчата кажуть, — бурмоче він, закотивши свої золотаво-зелені очі.
— Тьху на тебе! — відстрілююся. — Я готуюся до довгої та блискучої кар’єри автора віршиків для вітальних листівок.
— У тебе від клієнтів відбою не буде, — шкіриться він. — Скажи щось таке.
Я сміюся, дивлячись у склянку. Правди ніде діти, вино мені дах підірвало.
— Принаймні підкажи привід.
Він зважує можливості. Я чесно сподіваюся, що він не візьме найпростішого й не запросить вітання на Валентинів день.
— Мій пес помер. Мені потрібна розрада.
— О, гаразд. Ну… — після коротких роздумів обираю вдалий перший рядок. — Почув про твого собаку. Прийми мої співчуття. Я знаю, ти не забудеш, яким він був за життя. — Я виводжу останнє слово з наголосом, особливою інтонацією, сама вражена власною дотепністю, потім продовжую. — І як він тебе любив, а ти його гладив весь час. Так, я дійсно сумую, що пес твій пішов від нас. — Я набираю швидкості до кінця рядка, ми обоє регочемо.
— Треба мені було пити пиво, а не ці дешеві помиї.
О, я раптом відчуваю, що поводжуся не як привітна господиня, але можу виправдатися тим, що він заскочив мене зненацька: звідки ж я знала, що він вийде сьогодні із Сариної спальні. Я тільки витягла решту морозива з морозильника та всілася назад на канапу, коли він повернувся.
— Піди візьми, у холодильнику є.
Дивлюся, як він виходить з кімнати: довгі тонкі ноги, затягнуті в темні джинси, темно-синя сорочка. Він, очевидно, намагався доступитися до Сари цього вечора, тому й краватка в нього ослаблена. Джек повертається з відкоркованою пляшкою пива, з надією тримаючи в руці ложку.
— У ресторані до десерту ми не дожили.
Я заглядаю до банки з морозивом і гадаю, чи дуже шокує його звістка, що я вже злупашила дві третини.
— З чим воно? — питає він, коли я невпевнено подаю йому банку.
— Карамель-сутра.
Ну чого не могла сказати просто «карамель»?
— Оце так? — він здіймає на мене веселі очі. — Мені треба закинути ногу за голову, щоб його їсти?
Якби я зараз із ним фліртувала, то, напевно б, запропонувала йому позу собаки чи ще чогось подібного, але я не фліртую, тож лише здіймаю очі та зітхаю, як справжня доросла.
— Лише в тому випадку, якщо це буде твоє особисте рішення.
— Я б міг, але джинси порву — це точно.
— Тоді краще не треба, — кажу, відвернувшись до телевізора. — Це один із моїх улюблених моментів.
Ми разом дивимося, як Нік Кейдж мужньо захищає жінку-охоронця в літаку, повному засуджених. Джек їсть морозиво, я кручу в руках келих із залишками вина. Я скоріш приємно розслаблена, ніж бурхливо п’яна — такий-от зручний ефект студентського життя: навчилася пити майже як середньостатистичний регбіст. Сара зазвичай така сама.