РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 9865; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 3–4; Савченко В. Український рух у ІХ-й російській армії//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С. 81–85; Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Аітопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1931. — Ч. 6. — С. 20; Омеляно- вич-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002; Некролог//Аітопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1938. — Ч. 3. — С. 22-23.
(02.09.1885-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у Житомирі. Закінчив Рівненське реальне училище, Київське піхотне юнкерське училище (1906), служив у 126-му піхотному Рильському полку (Острог). У 1907 р. склав іспит на звання військового інженера при Миколаївському інженерному училищі та перевівся до 5-го саперного батальйону (Київ). Закінчив Офіцерську повітроплавну та авіаційну школу (1913). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан. На початку 1916 р. потрапив у полон.
Після повернення з полону, з 01.03.1918 р. — літун 1-го Волинського авіаційного дивізіону військ Центральної Ради, згодом — Армії УНР та Армії Української Держави. З 01.11.1918 р. — ' помічник командира цього дивізіону. З 30.01.1919 р. — командир 1-го кадрового Республіканського авіаційного дивізіону Дієвої армії УНР. З 20.04.1919 р. — голова технічного відділу інспекції авіації та повітроплавання Дієвої армії УНР. З 1.07.1919 р. — начальник 1-го відділу Учбового дивізіону авіаційної школи УНР, яка мала бути створена інспекцією авіації Дієвої армії УНР. З 1.08.1919 р. — помічник командира 1-го Київського авіапарку Дієвої армії УНР. З 25.03.1920 р. перебував у резерві старшин Військово-повітроплавної управи Військового міністерства УНР. З 8.06.1920 р. — булавний старшина 2-го відділу організаційної управи Головного управління Генерального штабу УНР.
У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 144-зв.
осавул при військовому міністрі УНР О. Грекову. З 14.02.1919 р. — у розпорядженні Наказного Отамана. З квітня 1919 р. — помічник командира Кінного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. З жовтня 1919 р. — командир цього полку. У грудні 1919 р. на чолі більшої частини полку приєднався до отамана Волоха, який оголосив про створення т. зв. Української комуністичної армії та прагнув до з'єднання з більшовиками.
Байло Сергій, фото 1924 року (ЦДАКФАУ)
(17.11.1892-20.11.1937) — командир полку Дієвої армії УНР.
Народився на хуторі Писарщина Свиридівського повіту Харківської губернії. Закінчив Миколаївське кавалерійське училище (1914), вийшов корнетом до Приморського драгунського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-ротмістр.
З січня 1918 р. — ад'ютант командира Гайдамацького Коша Слобідської України С. Петлюри. З 17.03.1918 р. — помічник командира 3-го Гайдамацького полку Армії УНР, був членом надзвичайного полкового суду з покарання полонених більшовиків. З квітня 1918 р. — помічник командира 3-го кінно-козацького Київського полку Армії УНР, згодом — Армії Української Держави, що стояв у Василькові. З 01.01.1919 р. —
У подальшому був командиром 2-го Гайдамацького кінного полку т. зв. Української комуністичної армії. У лютому 1920 р. цей полк було влито до 60-ї стрілецької дивізії РСЧА, де він становив дивізійну кінноту. Був командиром кінного полку та кінної бригади 60-ї дивізії (т. зв. байлівці). З грудня 1920 р. — командир 7-го кінного полку Червоного козацтва. Згодом — помічник командира 17-ї кавалерійської дивізії Г. Котовського. Брав участь у придушенні селянського Тамбовського повстання проти радянської влади, воював проти українських частин Ю. Тютюнника, був нагороджений двома орденами Червоного Прапора. З 1922 р. - командир кінного полку 24-ї стрілецької дивізії, трохи згодом — командир 1-ї, а потім — 2-ї бригад 3-ї Бессарабської кавалерійської дивізії Г. Котовського. З 1924 р. - начальник штабу 3-ї Бессарабської кавалерійської дивізії.
З 1925 р. — начальник кафедри тактики Військово-технічної академії (Москва). Захистив дисертацію на звання доктора військових наук. З 1932 р. — начальник штабу 2-го кінного корпусу ім. Г. Котовського. 12.09.1937 р. був заарештований за звинуваченням в участі у т. зв. військово-фашистській змові. Під час слідства на допитах особлива увага приділялася зустрічам з Григорієм Сиротенком та Омеляном Волохом у 20—30-х рр. 19.11.1937 р. був засуджений до розстрілу. Страчений у Києві.
ДАСБУ. — Ф. 6 — Спр 51285-фп. — Т. 9. - архівно-слідча справа Байла С. І.; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 43. — С. 17; Сікевич В. Сторінки із записної книжки, 1942–1948. — Ч. 1–7; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992.
(25.09.1885-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Керч, Таврійської губернії. Кримський татарин за походженням. Брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — прапорщик.
В Армії УНР з 1920 р. У 1920–1923 рр. — старшина управління постачання 6-ї Січової дивізії Армії УНР.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп 1. — Спр. 94. — С. 9.
(2.08.1893—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Богопіль Балтського повіту Подільської губернії. Останнє звання у російській армії — поручик.
Балицький Лев, портрет 1920 року (Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. - Ч. 10)
З березня 1918 р. — старшина Запорізького кінного полку ім. К. Гордієнка військ Центральної Ради. З січня 1919 р. — старшина Кінного полку Чорних Запорожців Дієвої армії УНР. У 1920 р. — командир 1-го куреня Кінного полку Чорних Запорожців.
З 10.08.1921 р. за документами значився дезертиром.
Водяний Я. Українське Вільне Козацтво та його з'їзд в Чигирині 3.10.1917//літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 10. — С. 5; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 115. — С. 1–2; ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 50–53.
(?—?) — полковник Армії УНР.
На військовій службі з серпня 1899 р. Останнє звання у російській армії — ротмістр.
З 01.07.1918 р. — ремонтер Головної управи ремонту Військового міністерства Української Держави. З 01.02.1919 р. — начальник штабу 2-ї кінної дивізії, згодом — 5-ї кінної дієвої Дієвої армії УНР. 16.05.1919 р. у Луцьку потрапив до польського полону. 22.10.1919 р. повернувся з полону та перебував у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. З 01.11.1919 р. — член реорганізаційної комісії при українській місії генерала Зелінського, що працювала у Польщі. З 01.04.1920 р. — булавний старшина для доручень при голові української військової місії у Варшаві ген. Зелінського. З 01.06.1920 р. — булавний старшина 3-го відділу організаційної управи Генерального штабу УНР.
У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 22. — С. 610–612; Спр. 169. — С. 143.
(22.03.1873 — після 1945) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Ромни Полтавської губернії. У 1891 р. вступив однорічником до 130-го піхотного Херсонського полку. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище (1897), вийшов підпрапорщиком до 74-го піхотного Ставропольського полку (Кам'янець-Подільський, згодом — Умань). У складі полку був командиром роти та батальйону. Брав участь у Першій світовій війні. З 1916 р. — полковник за бойові заслуги, командир батальйону 449-го піхотного Харківського полку. 14.08.1916 р. був важко поранений у ногу, після одужання — помічник командира та командир (з літа 1917 р.) 449-го піхотного Харківського полку. Під час Першої світової війни був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та Георгіївською зброєю. Останнє звання у російській армії — полковник.