ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 37. — С. 213; Військова нарада в кабінеті генерального секретаря Порша дня 18 (5 ст. ст.) січня 1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 5. — С. 2–3; Список чинам военно-инженерного ведомства на 1914. — СПб. — 1914. — С. 309.
(09.08.1893-?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Полтава. Закінчив Полтавський кадетський корпус, Чугуївське військове училище (1914), вийшов підпоручиком до 34-го піхотного Сєвського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У 1917 р. — командир кулеметного куреня Одеської гайдамацької бригади. У 1918 р. — старшина 42-го пішого Валкського полку Армії Української Держави. Навесні 1919 р. — командир сформованого з бессарабських повстанців Рибницького полку Дієвої армії УНР. З 11.06.1919 р., після влиття полку до 9-го Стрілецького полку 3-ї дивізії (згодом — Залізної) Дієвої армії УНР — заступник командира цього полку. Станом на 1011.1920 р. — начальник штабу 9-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР.
Мацак Юхим, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
З 1924 р. і станом на 1952 р. жив на еміграції у Франції, під Парижем.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 37; Ф 5235. — Оп. 1. — Спр. 1593. — С. 126–127; Р. С. Окремий Стрілецький Запорізький Курінь в Галичині//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 12 — С. 10–12; Вишнівський О. Пігмеї духом і мораллю. — США. - 1965.
(?—?) — український військовий діяч.
Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
Учасник українського військового руху з 1917 р. У 1917 р. — ад'ютант 1-го Київського полку Георгіївських кавалерів, один із ініціаторів його українізації та перейменування на 4-й Сердюцький ім. Івана Богуна полк. У 1917 р. — командир полку імені Наливайка, один із лідерів партії соціалістів-самостійників. У січні—лютому 1918 р. — командир Наливайківської сотні 2-го Запорізького куреня військ Центральної Ради. У лютому 1918 р. декілька днів перебував на посаді командира 2-го Запорізького куреня. З 01.03.1918 р. перебував у Києві на партійній роботі. З 14.12.1918 р. — ад'ютант коменданта Києва. Навесні 1919 р. — при штабі Північної групи Дієвої армії УНР, був одним із ініціаторів повстання отамана В. Оскілка 29.04.1919 р Після поразки повстання виїхав до Польщі. Подальша доля невідома.
Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 1. — С. 22; Шпилинський О. Замітки до історії 3-го пішого полку «Імені Гетьмана Наливайка»//Табор. — 1929. — Ч. 12. — С. 54–69; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 83.
(04/05.02.1868— 10.09.1929) — генерал-поручик Армії УНР.
Народився у с. Нижня Кропивна Гайсинського повіту Подільської губернії. Закінчив 4-класне Могилів-Подільське реальне училище, Житомирську класичну гімназію (1889), Московські військово-училищні курсі (1891), вийшов підпоручиком до 2-ї вилазочної батареї Новогеоргіївської фортечної артилерії. Закінчив геодезичний відділ Миколаївської академії Генерального штабу за 1-м розрядом (1899), працював геодезистом та топографом у штабах Туркестанського та Приамурського військових округів. З 01.05.1905 р. — у геодезичному відділі військово-топографічного управління Головного штабу. З 06.12.1907 р. — полковник. З 27.04.1911 р до листопада 1917 р. — начальник Військово-топографічного училища у Санкт-Петербурзі. З 06.12.1913 р. — генерал-майор. Нагороджений всіма орденами до Святого Станіслава І ступеня, а також орденом Румунської Корони І ступеня (1917). З 24.11.1917 р. — начальник управління Київської військово-топографічної зйомки.
З 10.03.1918 р — начальник головної геодезичної управи Українського Генерального штабу УНР, згодом — Української Держави. З 23.12.1918 р. до 6.08.1922 р — начальник Головного геодезичного управління Генерального штабу УНР. Одночасно з 19.03.1920 р. — член Військової Ради УНР, з 29.04.1920 р. — т. в. о. голови Військової Ради УНР. У 1920 р. читав лекції у Кам'янець-Подільській спільній юнацькій школі.
Медзвецький Микола, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1935. — Ч. 5)
З 1922 р. працював у Краківській обсерваторії. З 1929 р. — член Головного управління вимірів та ваги у Варшаві. Помер та похований у Варшаві на цвинтарі Воля.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 653 — С. 93-а; Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 13; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 47–48, Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; Український Інвалід. — Каліш. — 1929. — Ч. 24–27. — С. 49; Некролог//Табор. — Варшава, — Ч. 11. — С. 96; Незабытые могилы. — Москва — 2001. — Т. 3. — С. 345.
(12.12.1890-01.11.1964) — полковник Армії УНР.
Мельник Андрій, портрет 1920 року (Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992)
Походив із селянської родини с. Воля Якубова під Дрогобичем у Галичині. Закінчив Стрийську гімназію (1910), навчався у Лісовій академії у Відні.
У серпні 1914 р. вступив добровольцем до Легіону Українських січових стрільців, командував роєм, 1-ю чотою 1-ї сотні 2-го куреня Легіону УСС, 6-ю сотнею. У вересні 1916 р. під час бою на горі Лисоня потрапив до російського полону. Перебував у таборах для військовополонених у Росії в Царицині (табір Дубовка). Останнє звання в австро-угорській армії — обер-лейтенант.
13.01.1918 р. разом з іншими полоненими старшинами УСС прибув до Києва, де вступив до Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців. З 19.01.1918 р. — помічник командира 1-го куреня Січових стрільців військ Центральної Ради. З 01.03.1918 р. — помічник командира 4-го (1-го) полку Січових стрільців Армії УНР. Після розформування полку німцями 30.04.1918 р. залишився у Києві. Наприкінці вересня 1918 р., після отримання дозволу гетьмана П. Скоропадського на формування Окремого пішого загону Січових стрільців у м. Біла Церква, повернувся на попередню посаду помічника командира. З 15.11.1918 р. — начальник штабу військ Директорії. З 22.01.1919 р. — за сумісництвом начальник Генерального штабу Дієвої армії УНР. 23.07.1919 р. залишив посаду начальника штабу Дієвої армії УНР та став помічником командувача Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. Восени 1919 р. — начальник охорони українсько-польської демаркаційної лінії. Після саморозпуску Корпусу Січових стрільців на початку грудня 1919 р. важко хворим на тиф приєднався до штабу Дієвої армії УНР. Разом з хворими Василем Тютюнником та Євгеном Мєшківським був перевезений до Рівного, тоді — польську територію. З 16.03.1920 р. — військовий аташе УНР у Чехо-Словаччині.
У 1921 р. виїхав до Відня. У червні 1922 р. склав випускні іспити у Лісовій академії, працював інженером-лісовиком у лісових маєтках графа Шептицького. 10.04.1924 р. був заарештований польською владою за участь у терористичній діяльності УВО, кілька років перебував в ув'язненні. Після звільнення у вересні 1928 р. працював інспектором лісових господарств галицьких маєтностей греко-католицької церкви.
Після смерті Євгена Коновальця у травні 1938 р. був обраний головою Проводу ОУН. У вересні 1938 р. за підробними документами виїхав з Галичини до Берліна, а звідти до Відня, де 11.10.1938 р. був оголошений головою Прово ду ОУН. Згодом — керівник ОУН (Мельника).