(31.10.1883-10.02.1944) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Народився у м. Великий Токмак Бердянського повіту Таврійської губернії. Закінчив учительську семінарію у м. Переяслав, Одеське піхотне юнкерське училище (1908), вийшов підпоручиком до 106-го піхотного Уфімського полку (Вільно). Закінчив Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1914). На початок Першої світової війни служив у 106-му піхотному Уфімському полку. На фронті дістав поранення та контузію. З 20.01.1915 р. — офіцер для доручень штабу 3-го армійського корпусу. З 14.07.1916 р — старший ад'ютант штабу 42-го армійського корпусу. З 20.08.1917 р. - штаб-старшина для доручень штабу 30-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — капітан (з 14.06.1916 р).
Безручко Марко, портрет 20-х років (За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3)
З 08.03.1918 р. — помічник начальника персонального відділу Головного управління Генерального штабу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З листопада 1918 р. — військовий старшина. З 15.12.1918 р. — начальник персонального відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 12.03.1919 р. — начальник штабу Окремої Запорізької бригади ім. С. Петлюри Дієвої армії УНР. З 26.04.1919 р. — начальник штабу Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. 07.12.1919 р. був інтернований польською владою. З 08.02.1920 р. — начальник 1-ї (з 21.03.1920 р. — 6-ї Січової) дивізії Армії УНР, що формувалася у фортеці Брест-Литовська з вояків Армії УНР, інтернованих польською владою на початку грудня 1919 р. 21.04.1920 р. був підвищений до рангу полковника. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий. У 1921–1924 рр. був членом Вищої військової ради УНР.
Після ліквідації таборів інтернованих мешкав у Варшаві. Працював у польському військовому картографічному інституті. Був головою Українського клубу, редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державність». Помер у Варшаві, похований у православній частині міського цвинтаря «Воля».
Безручко Марко, фото 20-х років (Змієнко-Сенишин Г. Пересаджені квіти України. — Монреаль-Київ. — 2001)
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 87. — С 37–38; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37. — загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 51-зв. — 52; Безручко М. Січові стрільці в боротьбі за державність.// За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С. 47–72; № 3. — С. 55—108; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992 (репринт); Самутин П. VI-та Січова стрілецька дивізія та ін.//Вісті Комбатанта — 1970. - № 3–4. — С. 14–19; № 5. — С 12–16; 1974. - № 1. — С. 22–37; № 2. — С. 21–28; № 3–4. — С. 15–22; № 5. — С. 33–41; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава — 1939. — № 9. — С. 29–31, 34; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Аьвів. — 1931. -44. — С 56; Змієнко- Сенишин Г. Пересаджені квіти України. — Монреаль — Київ. — 2001; Самутин П. Командний склад VI-ої Січової стрілецької дивізії 1920 р.//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1973. — Ч. 3. — С 72–80.
(05.06.1873—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився на Полтавщині. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище (1894), вийшов підпоручиком до 70-го піхотного Ряжського полку. Станом на 01.01.1910 р. — в. о. столоначальника управління чергового генерала Генерального штабу. Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1918–1919 рр. — начальник пенсійного відділу Головного штабу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 10.02.1919 р. до жовтня 1919 р. — начальник пенсійного відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп 2. — Спр. 37 — С. 201–204; Список капитанам армейской пехоты на 1911. — СПб. — С. 1305.
(?—?) — начальник дивізії Дієвої армії УНР.
Молодший офіцер російської армії.
У складі військ отамана Григор'єва брав участь у повстанні проти гетьмана П. Скоропадського у Верхньодніпровському повіті Катеринославської губернії. У листопаді—грудні 1918 р. — отаман повстанчого загону (незабаром — полку військ Директорії). Після повстання Григор'єва проти радянської влади та його розгрому залишився на чолі Верхньодніпровського полку у підпорядкуванні командира 1-ї бригади григор'ївців отамана Ю. Тютюнника. Під командуванням Ю. Тютюнника у червні 1919 р. здійснив рейд на з'єднання з Дієвою армією УНР. Після з'єднання і до жовтня 1919 р., як командир найбільшої частини військ Ю. Тютюнника (Верхньодніпровського полку), був призначений начальником 12-ї Селянської дивізії Київської групи. Подальша доля невідома.
Рейд Ю. Тютюнника//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1933. — Ч. 4. — С. 5–7; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28.
(21.02.1857–1931?) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Народився на Полтавщині. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1876), вийшов прапорщиком до 14-го стрілецького полку (Одеса), у складі якого брав участь у Російсько-турецькій війні 1877–1878 рр. У 1900–1901 рр. брав участь у Китайському поході. З 05.10.1904 р. — полковник. У 1905 р. у складі 57-го піхотного Модлинського полку брав участь у поході на Далекий Схід. З 21.03.1907 р. — командир Гродненського фортечного піхотного батальйону. З 1909 р. — командир 76-го піхотного Кубанського полку (Тульчин). З 1913 р. — генерал-майор. Під час Першої світової війни — командир 1-ї бригади 10-ї Сибірської стрілецької дивізії, 1-ї бригади 14-ї Сибірської стрілецької дивізії. З 25.06.1916 р. — начальник 118-ї піхотної дивізії. Нагороджений Георгіївською зброєю (16.08.1916, за бій 24–25.06.1915).
З 14.09.1918 р. — начальник 14-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З 12.10.1918 р. до 15.11.1918 р. — начальник 8-ї пішої дивізії Армії Української Держави.
З 1920 р. жив в Одесі, заробляв на прожиття випадковими заробітками. За радянської влади був репресований. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 651. — С. 43: Список генералов 1914. — СПб. — 1914. — С. 884; Список полковникам на 1907. — СПб. — 1907. — С. 688.
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — полковник.
Станом на 05.03.1919 р. — помічник командира 57-го пішого дієвого Гайсинського полку Дієвої армії УНР.
ЦДАВОУ. — Ф. 4543. — Оп. 1. — Спр. 2. — С. 24.
(?—22(23).06.1941) - начальник корпусу Дієвої армії УНР.
Народився в с. Ременів на Львівщині. Останнє звання в австро-угорській армії — фельдфебель. У 1915 р. потрапив до російського полону.
У 1918 р. — особистий секретар С. Петлюри. З 15.01.1919 р. — начальник Окремого Залізнично-Технічного корпусу Дієвої армії УНР. 29.05.1919 р. був знятий з посади через непридатність.
У 30-ті рр. був директором гімназії у Львові (колишньої школи ім. Маркіяна Шепаровича), членом Організації українських націоналістів.
У 1940 р. був заарештований НКВС, розстріляний у львівській в'язниці на початку радянсько-німецької війни.
ЦДАВОУ. — Ф. 1696 — фонд державного інспектора Залізнично-Технічного корпусу Армії Української Держави; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Варшава. — 1937. — № 7. — С. 14–15; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С. 32, 34–35; Федик І. Ад'ютант Головного Отамана//Сурмач. — Лондон. — 1992. — С. 28–29; ЦДАГПОу. — Ф. 263. - архівно-слідча справа Кураха М. С. — С. 127-зв.; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 87.