ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 44. — С 2; Сушко Р. Знак часу//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1929. — Ч. 1. — С 18–19; Сушко Р. Базар//Календар Червоної Калини на 1929. — Львів. — 1928; Золоті Ворота Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Верига В. Втрати ОУН в часі Другої Світової війни. — Торонто. — 1991. — С. 170; Самутин Петро. Хронологічні дати VI-ої Січової стрілецької дивізії//Вісті Комбатанта. — 1970. — № 5. — С. 12; Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С. 96; Шпілінський О. Базар//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С 108–134; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. —С. 304–305; УСС, Українські січові стрільці. — Львів. — 1935. — С. 146; Самутин П. Командний складі VI-ої Січової стрілецької дивізії 1920 р.//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1973. — Ч. 3. — С 72; Капустянський М. Похід українських армій на Київ— Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С 61,101,104,106,108, 131,175.
Присяга в Дієвій армії УНР. На передньому плані члени Директорії, начальник штабу Головного Отамана С. Петлюри генерал М. Юнаків (тримає в руках кашкета). Праворуч (зі складеними руками) командувач Трупи Січових стрільців Є. Коновалець, серпень 1919 року (ЦДАКФДУ)
Т
(1891 — після 1937) — підполковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У 1918 р. — значковий 2-го Сірожупанного полку Армії Української Держави. З початку квітня 1919 р. — командир 2-го Сірожупанного полку Дієвої армії УНР. З 16.05.1919 р. — командир окремого загону Сірожупанників, що 21.05.1919 р. влився до складу 1-го Сірожупанного полку Дієвої армії УНР. З 05.06.1919 р. — командир 2-го куреня 10-го Сірожупанного полку Дієвої армії УНР. Був важко поранений у бою 13.06.1919 р., втратив 50 відсотків працездатності. У 1920–1921 рр. був приділений до штабу Запасних військ Армії УНР.
З 1923 р. жив на еміграції у Франції в Ліоні. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. -Ф. 1075. -Оп. 2. -Спр. 927. -С. Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)//За Державність. — Каліш. — 1929. - № 1. — С. 105; Прохода В. Записки до історії Сірих або Сірожупанників// Табор. — Варшава. — 1927. — Ч. 5. — С. 47–55; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 423.
(01.02.1883-03.1919) — командир полку Дієвої армії УНР.
Народився у Полтаві. Закінчив Полтавське реальне училище, артилерійське училище, служив у 34-й (Сімферополь) та 9-й (Полтава) артилерійських бригадах. Під час Першої світової війни потрапив до австро-угорського полону. Останнє звання у російській армії — капітан.
З 12.05.1918 р. — командир гарматного полку 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії Армії української держави, у листопаді 1918 р. під час протигетьманського повстання був усунутий від командування полком. На початку січня 1919 р. повернувся на попередню посаду. Загинув разом з усім полком у березні 1919 р. у бою проти червоної кінноти між Бердичевом та Житомиром.
Тарапущенко Петро, фото 1918 року (з приватної кохекції)
Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 315
(09.10.1885-?) — підполковник Армії УНР.
Рідний брат Петра Таранущенка.
Народився у Полтаві. Закінчив Полтавське реальне училище, витримав іспит на звання однорічника 2-го розряду при Петровському Полтавському кадетському корпусі, закінчив Київське піхотне юнкерське училище (22.04.1905), два курси Інтендантської академії (1914). З 18.07.1915 р. — завідувач 27-ї польової хлібопекарні. З 17.09.1915 р. — обер-старшина для доручень корпусного інтенданта 5-го армійського корпусу. З 27.05.1916 р. — начальник 95-ї польової хлібопекарні. З 19.02.1917 р. — дивізійний інтендант 32-ї піхотної дивізії. 24.02.1918 р. — демобілізувався. Останнє звання у російській армії — капітан.
З 26.04.1918 р. — діловод інтендантського управління 2-го Подільського корпусу Армії Української Держави. З 06.06.1918 р. — обер-старшина для доручень інтендатури Сердюцької дивізії Армії Української Держави.
22.03.1919 р. — 21.05.1920 р. жив як приватна особа у Могилеві-Подільському. У подальшому — помічник завідувача хлібопекарні 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. З 14.09.1920 р. — т. в. о. начальника інтендантського управління Головного управління постачання Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 259.
(04.11.1891-?) — підполковник Армії УНР.
Тарнопільський Микола, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)
Народився у с. Макошино Сосницького повіту Чернігівської губернії. Останнє звання у російській армії — прапорщик.
У 1919 р. — ад'ютант 1-го куреня 1-го (згодом — 7-го Синього) полку 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. Брав участь у Першому Зимовому поході. У 1920–1921 рр. служив у 3-й Залізній дивізії Армії УНР.
Помер на еміграції у Чехо-Словаччині.
У складі 7-го Синього полку Дієвої армії УНР воював також рідний брат Миколи Тарнопільського, який загинув у боях з більшовиками.
ЦДАВОУ — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 37–42; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава — 1937. — Ч. 7. — С. 68—101.
(9.08.1889—?) — начальник штабу дивізії Дієвої армії УНР.
Народився у м. Каре (Кавказ). Закінчив військове училище, один курс Військової академії Генерального штабу (1917). У 1917 р. — старший ад'ютант штабу 9-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — капітан.
У 1918 р. — молодший ад'ютант штабу 1-го Подільського корпусу Армії Української Держави. 27.12.1918 р. був відправлений з 1-го корпусу у розпорядження командувача Холмсько-Галицького фронту отамана О. Шаповала. З 17.06.1919 р. — начальник штабу 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. Восени 1919 р. захворів на тиф. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 56-зв. — 57; Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр 59, С 195–196; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 85.
(28.11.1898-07.1992) — поручик Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Народився у м. Мерефа на Поділлі. Закінчив 6-ти класну гімназію. У 1916 р. був мобілізований до армії, шість місяців служив однорічником у 9-му драгунському Казанському полку. Закінчив Горську школу прапорщиків (грудень 1917 р.). Останнє звання у російській армії — прапорщик.
Татарський Василь, фото 50-х років (фото з журналу «Дороговказ», 1965)
У січні—лютому 1918 р. брав участь у т. зв. Льодовому поході Добровольчої армії під командуванням генерала А. Корнілова.
Навесні 1918 р. повернувся в Україну. З листопада 1918 р. — молодший старшина 4-го Бердичівського запасного полку військ Директорії. У 1919 р. — командир 1-го куреня 2-го Берестейського полку 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. У 1920 р. — т. в. о. начальника постачання 5-го куреня ім. Б. Хмельницького 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.
У 1926–1929 рр. навчався у польській школі офіцерів піхоти, вийшов підпоручиком до 57-го піхотного полку у Познані. Закінчив Вищу військову школу (1939). Брав участь у Німецько-польській війні, був начальником штабу групи полковника Мікося. Останнє звання у польській армії — поручик.