РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 2711; Сулковський Б. З історії формування 2-го Січового Запоріжського корпусу//Табор. — Варшава. — 1927. — Ч. 4. — С. 71–87; Смовський К. Окремий Чорноморський Кіш//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С 99-118; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч 7. — С. 68–101; Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С. 74; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 279–280; Капустянський М. Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С 171, 225, 247; Зубенко І. Наші лицарі й мученики. — Каліш. — 1923. — Ч. 2. — С 16–17; Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва, — 2004. — С. 818.
(?—21.01.1920) — командир полку Дієвої армії УНР.
Народився у с. Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії. Останнє звання у російській армії — поручик.
29.05.1919 р. у складі 30-го кінного Українського полку влився до складу Окремого кінного дивізіону Дієвої армії УНР (з 09.07.1919 р. — 2-й кінний полк ім. М. Залізняка, з середини вересня 1919 р. — 2-й кінний Переяславський полк). Командував 1-ю сотнею 2-го кінного Переяславського полку Дієвої армії УНР. 11.12.1919 р., після переходу частини складу полку до Української Галицької армії, яка перебувала у складі білогвардійських військ, очолив частину полку, яка залишилася в Дієвій армії УНР. 29.01.1920 р. полк було перейменовано на 2-й кінний полк ім. М. Залізняка Дієвої армії УНР. Помер від тифу у с. Богодарівці, похований у м. Хмілевому Єлисаветградського повіту Херсонської губернії.
Марущенко-Богдановський А. Сотник Царенко під ст. Затишне//Історичний календар-альманах Червоної Калини на 1930 р. — Львів. — 1929 р.; Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5 — С. 209–226; 1936. — Ч. 6. — С 193–228; 1937. — Ч. 7. — С. 213–225; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 280, 420, 434.
(26.12.1877-?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Споволовськ Новогрудського повіту Мінської губернії. На військову службу поступив у 1898 р Станом на 01.01.1910 р. — поручик 124-го піхотного Воронізького полку. Брав участь у Першій світовій війні. У 1915 р. — капітан 28-го Сибірського стрілецького полку. Нагороджений Георгіївською зброєю (12.11.1915. за бій 25.03.1915). Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1918 р — навесні 1919 р. — помічник командира 40-го пішого кадрового Ізюмського полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. У складі Збірної Київської дивізії Дієвої армії УНР брав участь у Першому Зимовому поході. У 1920 р. — командир запасної бригади 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. З 20.10.1920 р. — командир 15-ї стрілецької бригади 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. Станом на 01.10.1922 р — командир резервної старшинської сотні 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 4. — Спр. 15. — С 2–3; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. -С. 18;Спр. 923. -С. 41–44; Ф 3172. — Оп. 1. — Сгтр. 99. — С. 17; Науменко Ю. Моя служба в 5-й Херсонській стрілецькій дивізії//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С 165–180.
(?—?) — підполковник Армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р — корнет 16-го гусарського Іркутського полку (Рига). Останнє звання у російській армії — ротмістр.
У 1920 р. — командир кінного дивізіону 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. З 21.04.1921 р. — начальник кінного відділу Спільної школи підстаришин 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. З 25.04.1921 р. — підполковник. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 57–60, 87; Пекарчук І. Правда про 10 і 11 листопада 1920 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1933. — Ч. 1. — С 8–9.
(28.02.1881-3.10.1956) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у Бауському повіті Ліфляндсь кої губернії. Закінчив Віленське піхотне юн керське училище (1906), вийшов підпоручи ком до 2-го гренадерського Ростовського полку (Москва). Закінчив два курси Імператорської Миколаївської військової академії (1914, переве дений до Генштабу у 1916). З 1915 р — поміч ник начальника оперативного відділення штабу Південно-Західного фронту. Останнє звання у російській армії — підполковник.
Цепліт Іван, фото сер. 20-х років (фото надано для публікації Латвійським військовим музеєм)
У грудні 1917 р. був військовим експертом більшовицької делегації на мирних переговорах з німцями у Бресті-Литовському.
05.04.1918 р. перейшов на слркбу в Армію УНР. З червня 1918 р. — старший ад'ютант штабу 1-го Подільського корпусу Армії Української Держави. 27.12.1918 р. був відправлений у розпорядження командувача Холмсько-Галицького фронту військ Директорії. З березня 1919 р. працював в оперативному відділі штабу Дієвої армії УНР. З 05.11.1919 р. — начальник оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР. Залишив українську службу лише після того, як посприяв перевезенню на початку грудня 1919 р. хворих на тиф командувача Дієвої, армії УНР В. Тютюнника, начальника штабу армії Є. Мєшковського та А. Мельника до військового шпиталю у Рівному.
Наприкінці грудня 1919 р. повернувся до Латвії. З 09.02.1920 р. — підполковник латвійської армії. З серпня 1920 р. — викладач Військової школи. З 1923 р. — полковник, командир кінного полку. З 1931 р. — викладач на армійських офіцерських курсах. У березні 1935 р. демобілізувався.
У 1944 р. емігрував до Німеччини. Помер та похований у м. Фрейбург.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 52-зв. — 53; Тютюнник Ю. Зимовий похід. — Львів. — 1922. — С. 22; Latvijas armijas augstakie virsmeki. — Riga. — 1998. — S. 133–134; Капустянський M. Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 427, 430, 453.
(08.11.1892-?) — підполковник Армії УНР.
Народився в м. Черкаси. Закінчив 5-ту Одеську гімназію, Житомирську школу прапорщиків (18.12.1915), служив у 145-й піхотній Воронізькій дружині (Київ). Останнє звання у російській армії — поручик.
З листопада 1917 р. — старшина Київського вартового полку військ Центральної Ради. З 10.03.1918 р. — ад'ютант командира 1-го Запорізького полку Армії УНР. З серпня 1918 р. — начальник постачання 1-го Запорізького полку Армії Української Держави, Дієвої армії УНР. З 31.11.1919 р. — помічник інспекторської-господарчої частини штабу 6-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР.
У грудні 1919 р. потрапив до більшовицького полону, де 18.02.1920 р. ЧК винесла вирок про ув'язнення в концтаборі «до закінчення громадянської війни». Втік з полону. Прибув у розпорядження штабу Армії УНР. З 03.06.1920 р. — старшина 2-го Запорізького кінного полку Окремої кінної дивізії Армії УНР.
У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075 — Оп. 1. — Спр 68 — С 45-46