У 1943 р. був одним із ініціаторів створення у складі вермахту Українського визвольного війська.
З 1945 р. — на еміграції у Німеччині, з 1950 р. — у Чикаго.
ЦДАВОУ — Ф. 1075 — Оп 2 — Сир. 653. — С. 1; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 168 — С luS-109, 124–125, Спр. 268. -С. 26–27, Чабаїпвський В. Вхід Українських Військ до Київа 31 серпня 1919//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 152–154; Науменко Ю. Моя служба в 5-й Херсонській стрілецькій дивізії//За Державність. — Варшава. — 1937 — Ч. 7. — С. 165–180; Вісті Комбатанта — 1963. — Ч. 4. — С 74; Руккас А. Участь українців — контрактних офіцерів польської армії у вересневій кампанії 1939 р//Київська Старовина — Київ. — 2003. — Ч. З — С 90-102; Некролог//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1963. - № 4. — С 74.
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Станом на 16.08.1919 р. — командир 2-го пішого полку 5-ї Селянської дивізії Дієвої армії УНР.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28
(16.06.1881—?) — полковник Армії УНР.
Походив з дворян м Оржиця Лубенського повіту Полтавської губернії. Закінчив Полоцький кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училшце (1901), вийшов підпоручиком до 31-ї артилерійської бригади, з якою брав участь у Російсько-японській війні. З 20.12.1913 р — у 3-му Кавказькому мортирному дивізіоні, з яким взяв участь у Першій світовій війні 3 13.09.1915 р. — командир 3-ї батареї цього дивізіону. Підполковник за бойові відзнаки — 0706.1916 р., полковник — 13.03.1917 р. 1402.1918 р. був демобілізований з армії.
З 16.09.1918 р. — в Армії Української Держави, помічник командира 42-го легкого гарматного полку 14-ї легкої гарматної бригади Армії Української Держави, з 07.12.1918 р. — командир цього полку. 01.01.1919 р. — у складі кадрів 7-го Харківського кадрового корпусу Дієвої армії УНР, виїхав до м. Рівне. 15.02.1919 р. з кадрами артилеристів 7-го корпусу переїхав до Золочева, де поступив у розпорядження Української Галицької армії. З 15.03.1919 р. — у розпорядженні штабу Головного Отамана. З 02.03.1919 р. — командир 2-го Правобережного куреня Гуцульського Коша (22.04.1919 р. курінь було перейменовано на 1-й козацько-стрілецький полк 2-ї козацько-стрілецької бригади (Сірожупанників). 19.05.1919 р. під час Луцької катастрофи у складі військ Холмської групи Дієвої армії УНР потрапив до польського полону.
05.061919 р. з таборів полонених вступив до Північно-Західної добровольчої армії генерала Юденіча — до 2-ї роти Загону князя Лівена. 20.06.1919 р. прибув на Нарвський фронт. 08.08.1919 р. був призначений помічником інспектора артилерії Північно-Західної добровольчої армії. З 01.01.1920 р. — інспектор артилерії 2-ї піхотної дивізії Північно-Західної добровольчої армії. 14.02.1920 р. був звільнений зі служби через розформування управлінь армії.
14.021920 р. звернувся до українського консула в Естонії з проханням про сприяння у поверненні в українську армію. У травні 1920 р. був направлений до української збірної станиці Ланцут. 17.07.1920 р. прибув на поповнення 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. З 12.08.1920 р. т. в. о. штаб-старшини для доручень Головної управи постачання Військового міністерства УНР. У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 43. — С 198; Спр. 652. — С. 44; Науменко Ю. Моя служба в 5-й Херсонській стрілецькій дивізії//За Д ержавність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С 165–180.
(1896 — після 1921) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у с. Полівці Чортківського повіту Галичини. Закінчив Львівську гімназію. З серпня 1914 р. служив у Легіоні Українських січових стрільців. Станом на 01.06.1916 р. — десятник 4-ї сотні Легіону. У вересні 1916 р. потрапив до російського полону.
З січня 1918 р. служив у Галицько-Буковинському курені Січових стрільців військ Центральної Ради, командир чоти. З травня 1918 р. — командир чоти 3-го Січового куреня 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії Української Держави. З жовтня 1918 р. — старшина штабу Окремого загону Січових стрільців, начальник контррозвідки Осадного корпусу військ Директорії. Станом на 29.01.1919 р. — начальник штабу Осадного корпусу. На 21.02.1919 р. начальник групи під Києвом на Східному фронті Дієвої армії УНР. У подальшому — начальник контррозвідки Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. На початку грудня 1919 р., після розпуску Корпусу Січових стрільців, перейшов до Української Галицької армії, був редактором газети «Козацький голос».
Чайковський Юліан, фото 1919 року (Євген Коновалець та його доба. — Мюнхен. — 1974)
Потім служив у РСЧА. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С 44; Визвольні змагання очима контррозвідника (документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — Київ. — 2003. — С. 17.
(11.04.1873—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у Курську. Закінчив гімназію, Казанське піхотне юнкерське училище (1892), вийшов до 2-го піхотного Софійського полку (Смоленськ). Станом на 01.01.1910 р. — капітан, помічник старшого ад'ютанта штабу Московської військової округи. Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1919 р. служив у штабі Холмської групи Дієвої армії УНР. З 19.07.1919 р. — помічник начальника розвідчого відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР.
Восени 1919 р. перейшов на бік білих. Білоемігрант. Помер після 1936 р. у м. Ніцца.
ЦДАВОУ. -Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204; Список капитанам армейской пехоты на 1911. — СПб. — 1911. — С. 959.
(1888—?) — підполковник медичної служби Армії УНР.
Народився у Полтаві. Рідний брат Миколи Чеботаріва.
У 1918 р. — дивізійний лікар 11-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З 04.06.1920 р. — начальник військово-санітарної управи Армії УНР.
У 1930-х рр. жив у Кенігсберзі. Подальша доля невідома.
Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; ЦДАГПОУ. — Ф. 263, архівно-слідча справа Кураха М. С — С. 8, 9.
(11.10.1884-04.02.1972) — полковник Армії УНР.
Народився у Полтаві. За даними реєстраційної картки старшини Армії УНР закінчив Київську гімназію Вальнера. Згодом на еміграції подавав дані про закінчення Лубенської гімназії та перебування з 1905 р. в Українській соціал-демократичній робітничій партії, через що, начебто, у 1905–1908 рр. був змушений емігрувати в США. Насправді, згідно даних з послужного списку з російської армії у 1906–1910 рр. відбував строкову службу в 5-му гренадерському Київському полку (Москва), прапорщик запасу. У 1914 р. був мобілізований та призначений на посаду господарника 136-го запасного піхотного батальйону. З травня 1915 р. — в. о. командира 4-ї запасної авіароти, згодом — завідувач господарства 4-го авіаційного парку. Останнє звання у російській армії — прапорщик.
Чеботарів Микола, фото 1919 року (Літопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1938. — Ч. 3)
Влітку 1917 р. став членом Українського генерального військового комітету. У листопаді 1917 р. був відряджений до Харкова, де 05.12.1917 р. згідно наказу Українського генерального військового секретаріату обійняв посаду військового комісара Слобожанщини, а за сумісництвом — командира 4-ї запасної бригади та начальника залоги м Харкова Був заарештований більшовиками, особисто допитувався головнокомандувачем більшовицьких військ В. Антоновим-Овсієнком Був звільнений та приїхав до Києва, де з іншими українськими вояками (Волохом, Гомзиним тощо) почав організацію Гайдамацького Коша Слобідської України, який згодом очолив С Петлюра. У квітні 1918 р. повернувся до Харкова, де мешкав приватно. У 1919 р. — отаман Коша Охорони державного майна, начальник контррозвідчого відділу штабу Дієвої армії УНР. У червні—серпні 1919 р. — комендант тилу Дієвої армії УНР. З серпня 1919 р. — начальник політичного департаменту Міністерства внутрішніх справ УНР. Станом на 26.09.1919 р. — без посади, приділений до штабу Дієвої армії УНР. У жовтні 1919 р. — квітні 1920 р. — директор Департаменту політичної інформації МВС УНР. З 30.10.1920 р. — начальник залоги Кам'янця- Подільського. З 01.05.1920 р. до 01.08.1928 р. — начальник Охорони Головного Отамана С. Петлюри.