Чміль Борис, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
З 1923 р. жив на еміграції у Франції, в Ліоні. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 65; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С 31; Р. С. Окремий Стрілецький Запорізький Курінь в Галичині//Аітопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 12. — С 10–12; Самутин П. Хронологічні дати VI-ої Січової стрілецької дивізїї//Вісті Комбатанта — 1970. - № 5. — С. 12, Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 381–386.
(1892 — після 1939) — командир полку Дієвої армії УНР.
Закінчив Львівський університет. У 1910–1914 рр. був одним із керівників української молодіжної організації «Пласт». У липні 1914 р. вступив до Легіону Українських січових стрільців. У 1916 р. потрапив до російського полону, перебував у таборах для військовополонених у м. Царицин (табір Дубовка).
У вересні 1917 р. виїхав до Києва, де став одним із організаторів Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців військ Центральної Ради. З 19.01.1918 р. — командир 2-ї сотні 1-го куреня Січових стрільців, згодом — командир 3-го полку Січових стрільців. З середини лютого 1919 р. до 10.05.1919 р. — командир Коша Січових стрільців Дієвої Армії УНР (запасної частини, де навчалися мобілізовані вояки). З середини липня 1919 р. — командир знову сформованого Коша Січових стрільців. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Луцьку. Згодом повернувся до Галичини, працював вчителем у Яворівській, потім — у Дрогобицькій гімназіях.
Чмола Іван, фото 20-х років (Золоті Ворота Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992)
Восени 1939 р. був заарештований НКВС. Подальша доля невідома.
Крезуб А Кіш Січових стрільців//Літопис Червоної Калини — Львів. — 1930. -ЧИ. — С 19–21; Ч. 12. — С 16–18; Верига В. Втрати ОУН в часі Другої Світової війни. — Торонто. — 1991. — С 33–34; ЦДАГПОУ. — Ф. 263, архівно-слідча справа Кураха М. С. — С. 120-зв. — 121.
(7.10.1886 — до 1955) — полковник Дієвої армії УНР.
Народився у с. Костянтинівка Олександрівського повіту Херсонської губернії. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
Чорний Сергій, фото поч. 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
У 1918 р. — командир батареї Гайдамацького Коша Слобідської України. З лютого 1919 р. — командир 7-ї батареї Січових стрільців, яка входила до складу 1-го гарматного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. Після розформування Корпусу Січових стрільців (06.12.1919 р.) з рештками 7-ї батареї приєднався до Дієвої армії УНР та брав участь у Першому Зимовому поході: командир артилерійського дивізіону Київської дивізії. З червня 1920 р. — командир 10-го гарматного куреня 4-ї Київської дивізії Армії УНР. З 15.10.1921 р. — помічник начальника Окремого загону полковника Палія-Сидорянського, що складався з 4-го Київського кінного полку та кадрів гарматної батареї. У складі загону брав участь у Другому Зимовому поході. Після поранення Палія-Сидорянського був командиром цього загону.
У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі.
З 1945 р. — у Західній Німеччині, був одним із ініціаторів створення Спілки українських вояків.
Чорний. До «Бої Сірих за Коростень» ген-хор. А. Пузицького в 2-му збірнику «За Державність»//За Державність. — Каліш. — 1932. — № 3, виправлення; Чорний С. Сторінка з Другого Зимового Походу//За державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 192–205; Дашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота — Нью-Йорк — 1965; Зоренко Д На партизанці//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 206–225; Український Комбатант. — Мюнхен. — 1955. — Ч. 3. — С 32; ЦДАВОУ — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 22. — С. 11.
(?—1919) — командир полку Дієвої армії УНР.
У російській армії — молодший офіцер.
Восени 1918 р. — командир кінного загону Українського Козацтва на Катеринославщині, що дислокувався на ст. Лозова. З кінця грудня 1918 р. — командир 2-го Чорноморського кінного полку Катеринославського Коша військ Директорії, (переформованого з загону Українського Козацтва на Катеринославщині). Загинув наприкінці січня 1919 р. у бою з червоними під Переяславом. На його честь 2-й Чорноморський кінний полк Дієвої армії УНР було перейменовано на Чортомлицький кінно-козачий ім. отамана Павла Чорниці полк.
Криловецький І. Мої спогади з часів збройної визвольної боротьби//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 220–230.
(1892—?) — сотник Армії УНР.
Походив з міщан м. Бєльци Бессарабської губернії. Закінчив класичну гімназію. У 1914 р. вступив однорічником 2-го розряду до 8-го уланського Вознесенського полку. 08.12.1914 р. отримав звання прапорщика. У 1915 р. — молодший старшина 327-го піхотного Корсунського полку, молодший ад'ютант штабу 82-ї піхотної дивізії. За Першу світову війну був нагороджений відзнакою Святого Георгія IV та III ступеня, орденом Святого Станіслава III ступеня з мечами та биндою. 24.11.1915 р. — 20.09.1918 р. перебував в австрійському полоні.
Після повернення з полону — перекладач при консульському відділі Міністерства закордонних справ Української Держави. З 03.12.1918 р. — штаб-старшина для доручень штабу Окремого Чорноморського Коша військ Директорії. З 12.02.1919 р. — член евакуаційних комісій станцій Козятин, Вінниця, Жмеринка. З 10.03.1919 р. — начальник Охорони державного майна при Військовому міністерстві УНР. У квітні—червні 1919 р. — начальник контррозвідки комендатури тилу Військового міністерства УНР. У червні—серпні 1919 р. — дипломатичний агент Міністерства закордонних справ УНР. З початку серпня 1919 р. — секретар Міністерства земельних справ УНР. З травня 1920 р. — начальник Могилів-Подільської філії інформбюро розвідчого управління Генерального штабу УНР. З 02.08.1920 р. — начальник інформбюро Генштабу УНР. З 05.11.1920 р. — помічник начальника контррозвідчого відділу штабу Армії УНР. Мав поранення та контузію. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. -Ф. 1075. -Оп. 1. -Спр. 68. -С. 133–134; Оп. 2. — Спр. 653. — С. 34–55.
(13.06.1891-197?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Вінниця. Закінчив Васильківське міське училище. З 1912 р. — рядовий лейб-гвардії Уланського Його Величності полку (Варшава), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — корнет.
У 1917 р. брав участь в українізації 2-го гвардійського Уланського полку. У 1918 р. служив у складі 8-го кінного Українського полку Армії Української Держави, з частиною якого згодом перейшов на бік військ Директорії. 29.05.1919 р. з кадром 30-го кінного Українського полку влився до Окремого кінного дивізіону, який 4.07.1919 р. було розгорнуто у 1-й кінний ім. М. Залізняка полк Дієвої армії УНР, був командиром 2-ї сотні цього полку. З осені 1919 р. — командир окремої кінної сотні штабу Волинської групи, потім — Збірної Волинської дивізії Дієвої армії УНР, на чолі якої брав участь у Першому Зимовому поході. Згодом — командир окремої кінної сотні штабу 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. У 1920–1923 рр. — помічник командира 2-го кінного полку ім. І. Мазепи Армії УНР.
З 1924 р. мешкав на еміграції у Франції, у м. Альгранж. Тривалий час був заступником голови Товариства вояків Армії УНР у Франції, помер у 70-х рр.
ЦДАВОУ. — Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1600. — С 94; ГАРФ. — Ф. 6406. — Оп. 1. — Л 114. — С. 6; Д. 585; Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5. — С. 221. - 226; 1936. — Ч. 6. — С 203