(4.08.1896–1942?) — підполковник Армії УНР.
Народився в м. Радомишль на Київщині. Останнє звання у російській армії — прапорщик.
З весни 1918 р. — старшина Запорізького кінно-гірського гарматного дивізіону Армії УНР, Армії Української Держави, військ Директорії, Дієвої армії УНР. У 1920–1922 рр. — командир 2-го дивізіону Окремої кінно-гірської гарматної бригади. У 1928 р. закінчив економічно-кооперативний факультет Української господарської академії у Подєбрадах, потому виїхав на Волинь, працював інженером. У 1942 р. був заарештований нацистами. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 152; Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942. — С. 158
(26.08.1867—?) — підполковник Дієвої армії УНР.
Народився у с. Клинці Чернігівської губернії. Закінчив 2-гу Житомирську гімназію, Санкт-Петербурзький технологічний інститут. З 1888 р. — однорічник 2-го розряду 7-го саперного батальйону. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище (1894), служив підпрапорщиком 44-го піхотного Камчатського полку. У 1905 р. звільнився у запас у чині штабс-капітана. У 15.04.1915 р. був мобілізований до армії. З 06.10.1916 р. — капітан, служив військовим техніком в автомайстернях.
З 01.09.1918 р. — інженер-механік харківської автомайстерні. З 10.02.1919 р. — інженер для доручень самохідної управи головного інженерного управління Військового міністерства УНР. З 15.09.1919 р. — начальник самохідної управи головного інженерного управління Військового міністерства УНР. 18.11.1919 р. був інтернований польською владою. З 30.06.1920 р. — начальник матеріальної частини Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. З 01.07.1920 р. — старшина для доручень Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. Підполковник з 23.05.1921 р. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 500; Спр. 166. — С. 29–32; Спр. 606. — С. 12.
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — полковник.
На початку 1919 р. перебував у складі 50-го пішого дієвого Звягельського полку Дієвої армії УНР. 16.03.1919 р. був призначений начальником гауптвахти м. Рівне. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 46.
Генерал О. Удовиченко складає рапорт польському головнокомандувачу Й. Пілсудському та Головному Отаману С. Петлюрі. Праворуч від Петлюри — командувач Армії УНР генерал М. Омелянович-Павленко (тримає в руках бінокля), генерал О. Загродський; Станіслав, залізничний двірець, 5 вересня 1920 року (фото з приватної колекції)
Головний Отаман Симон Петлюра в оточенні членів Уряду і вищого командного складу Армії УНР після наради в Ялтушкові 7 листопада 1920 р. — Перший ряд (зліва направо): ген. — хор. І. Омелянович-Павленко, прем'єр-міністр Андрій Лівицький, Головний Отаман Симон Петлюра, міністр Ол. Саліковський, ген-хор. М. Омелянович-Павленко, ген. — хор. Г. Базильський. Другий ряд: міністр Архипенко, генштабу ген. — хор. Ол. Удовиченко,? генштабу ген. — пор. Ол. Галкін, ген — хор. Загородський, міністр Пінкас Красний, генштабу ген. — хор. Безручко, полк. Дохуд, генштабу ген. — хор. Ліпко, ген. — хор. Гулий-Гуленко і міністр інж. С. Тимошенко (фото з журналу «За Державність». — Варшава. — 1936 — Ч. 6)
Ш-Щ
(18.01.1878—12.1919) — начальник Головного управління Генерального штабу УНР.
Народився в Аккерманському повіті Бессарабської губернії. За походженням — ельзаський німець. Закінчив Кишинівське реальне училище, Київське піхотне юнкерське училище (1900), вийшов підпоручиком до 2-го піхотного Софійського полку (Смоленськ). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1907), служив на штабових посадах в Омській та Іркутській військових округах. З 08.12.1914 р. — штаб-офіцер для особливих доручень штабу 28-го армійського корпусу. З 21.05.1915 р. — начальник штабу 60-ї піхотної дивізії. З 06.12.1915 р. — полковник. З лютого 1917 р. — командир 315-го піхотного Глухівського полку. З осені 1917 р. — генерал-майор, в. о. командувача XXIII армійського корпусу.
Шайбле Олександр, фото 1907 року (надано для публікації російським військовим істориком О. Г. Кавтарадзе)
3 16.03.1918 р. — член комітету з утворення української армії Військового міністерства УНР, у подальшому — член Військово ученого комітету Військового міністерства Української Держави. З 21.01.1919 р. — на чальник 2-го генерал-квартирмейстерства штабу Дієвої армії УНР. З лютого 1919 р. — начальник Головного Управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. У листопаді 1919 р переїхав до Одеси, де захворів на важку фор му тифу. Помер від тифу в одеському шпиталі 23.12.1919 р. був похований на військовому відділенні Нового цвинтаря.
Шайбле Олександр, фото 1919 року (ЦДАКФАУ)
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 266–088; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 49. — С. 48–49; Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; Дивный И. В. Страницы военного некрополя старой Одессы. — Киев. — 2001. — Кн. 3. — С. 67.
(?—?) — підполковник Армії УНР. Народився на Київщині. У 1918 р. — суддя Катеринославського військового суду. З 25.06.1919 р. — слідчий суддя Київського вищого військового суду. У 1920 р. Був приділений до штабу Армії УНР як представник Судової офіції. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп 2. — Спр. 37. — С 206–207.
(15.02.1889-15.02.1879) — генерал-хорунжий Армії УНР (генерал-полковник в еміграції).
Народився у с. Борсуки Кременецького повіту Волинської губернії. Закінчив Острозьку класичну гімназію, три курси Ніжинського історико-філологічного інституту, Олексіївське військове училище (1913). Служив у 70-му піхотному Рязькому полку, з яким брав участь у Першій світовій війні: командував батальйоном, був помічником командира полку з господарчої частини. З 1916 р. — командир батальйону 232-го запасного піхотного полку, згодом служив у 2-му броньовому відділенні. Під час війни був отруєний газами, одержав всі нагороди до ордену Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
09.02.1918 р. вступив до 1-ї сотні 1-го Запорізького куреня Запорізького загону військ Центральної Ради. З 10.04. до 02.08.1918 р. — значковий 1-го панцерного дивізіону Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. За сумісництвом: з 14.04.1918 р. — командир панцерника «Полуботок», з 29.04.1918 р. — начальник панцерного потягу, з 07.05.1918 р. — командир автопанцерної батареї Окремої Запорізької дивізії. 02.08.1918 р. через хворобу звільнився з військової слркби. З 18.09.1918 р. — ад'ютант харківського місцевого коменданта. З 18.11.1918 р. — завідувач технічного відділу Харківської комендатури. З 19.12.1918 р. — командир 7-го Харківського панцерного дивізіону військ Директорії. З 11.01.1919 р. — в. о. харківського місцевого коменданта. З 05.03.1919 р. (фактично — з кінця грудня 1918 р.) — командир Окремого стрілецького Запорізького куреня Дієвої армії УНР. З 09.06.1919 р. — командир 9-го Стрілецького полку (основою якого став Окремий стрілецький Запорізький курінь) 3-ї (згодом — Залізної) дивізії Дієвої армії УНР. З 10.08.1919 р. — командир 1-го Рекрутського полку Дієвої армії УНР. З 31.03.1920 р. — командир 4-ї стрілецької бригади 2-ї дивізії Армії УНР. З 24.04.1920 р. — командир збірного загону 2-ї дивізії Армії УНР. З 07.05.1920 р. — командир 7-ї бригади 3-ї Залізної дивізії (колишня 4-та бригада 2-ї дивізії) Армії УНР. З 25.07.1920 р. — полковник.